Сьогодні, в День Незалежності України я хочу поговорити про відповідальність політиків, громадських діячів, блогерів і так званих активістів за ті ідеологічні посили і висловлювання, які вони розкидають направо і наліво, не замислюючись про наслідки.

Ідеї, запущені в маси, зі злого чи наміру або з необережності, іноді по дурості, рано чи пізно матеріалізуються. І це відбувається вже в незалежності від бажання її творця.

П’ять років тому почав свій відлік жахливий маховик ненависті і нетерпимості надовго розколов суспільство на непримиренні сторони.

Окопи «військової агресії» пройшли через сім’ї, серця, уми.

В результаті чого ми зазнали величезних втрат. Перетворилися в найбіднішу, злиденну країну в Європі. Заради чого? Щоб усі, хто «присмоктався» до так званні влади збагатилися, а народ зубожів ?!

Рупори реформ, глашатаї євроінтеграції, відомі блогери, обласкані владою, імениті телеведучі. Як ви там живете? Чи не соромно вам? Що зараз відчувають ті, хто за тридцять срібників продавали свою країну і її майбутнє, сіючи розбрат і ненависть.

Нещодавно Україну в черговий раз лихоманило через вервечки чергових і позачергових виборчих кампаній.

«АРМІЯ, МОВА, ВІРА» – стали, напевно, найголовнішими словами для кожного українця. Вони були всюди, розривали мозок, звучали з телеекранів, лізли на головні шпальти газет та інтернет-заголовків.

«Томос-тур» шелестів над країною разом з рясами «об’єднуються» церковників і «самозахопленнями» храмів, що належать канонічної конфесії.

Але закінчилися вибори, народ мирно сказав своє слово і теми, які недавно стрясали інформаційний простір, як-то вщухли і загубилися. Армія залишилася в окопах, з тим спорядженням з яким була раніше, люди розмовляють тією мовою, якою їм зручно, віра, для тих, хто істинно вірує так і залишилася в їхніх серцях.

Але ось ворожнеча, посіяна безвідповідальними політиками, ще довго буде заважати процесам зі встановлення миру і порядку в країні. І головне питання, яке стоїть зараз перед Україною це, як згладити все те, що наговорили – натворили вершителі долі країни, псевдоеліта і іже з ними. Як заново вибудовувати взаємини всередині суспільства, які будуть грунтуватися не на пошуках ворогів, у всьому винних, а на повазі, терпимості, здатності почути один одного.

Це непростий, тривалий і тернистий шлях, але нам все одно доведеться його пройти. Якщо тільки ми хочемо жити в мирному і процвітаючій державі, а не в стані вічної війни і конфронтації, як всередині країни, так і з тими, що оточують нас сусідами.

Чи вийде це у нової владної команди – подивимося.

Просто нашим політикам і лідерам громадської думки необхідно серйозно задуматися про те, що вони несуть людям, який слід залишають за собою, які наслідки може мати кожне слово вимовлене з високих трибун. Що вони залишать після себе, випалене поле або квітучий сад. Як одне так і інше в їх руках.

Інна Іваночко