– Ось і з’явилася ясність у виконавчій владі, хотіли б дізнатися Вашу думку про перспективи. Які очікування від нового Кабінету міністрів? Що сьогодні необхідно для стабілізації соціально-економічної ситуації в країні?

– В умовах війни, масового зубожіння і тотальної корупції більшість виборців проголосували за команду Зеленського в надії подолання цих проблем. І, звичайно, сьогодні в українському суспільстві сильні очікування змін саме в цих напрямках – якнайшвидшого припинення військових дій, боротьби з корупцією та покарання корупціонерів, підвищення добробуту громадян, відновлення економіки.

Для того щоб реалізувати ці очікування, новій команді необхідно кардинально змінити напрямок розвитку країни, відмовившись від безвихідної політики наздоганяючого розвитку і неоліберальних реформ, нав’язаних нам західними наставниками ще 30 років тому.

Однак, судячи із заяв, нова команда продовжить економічний курс попередньої влади, виконуючи вимоги ключового кредитора – МВФ, в залежності від якого сьогодні знаходиться держава. Більш того, заданий курс, ймовірно, прискориться. На хвилі високого рівня довіри, поки що є у нової команди, в прискореному режимі буде проведена земельна реформа, приватизація залишків великої держвласності і т.д. А народу України для відволікання уваги від цих процесів періодично будуть підкидати якісь популістські заяви і дії, по суті, не мають особливого впливу на їхнє життя (як приклад можна привести голосування за зняття депутатської недоторканності).

Власне, цей ліберально популістський курс зі 100% ясністю визначений складом нового уряду: всі ключові портфелі отримали учні Сороса, які спеціалізуються на організації руйнування економік «незалежних» держав з метою подальшого їх перетравлення акулами світового бізнесу.

– Як Ви оцінюєте проведені в державі реформи? Ваша думка щодо реформ в Україні?

– У нас люблять говорити про «реформи». При цьому забуваючи сказати, що будь-яка реформа повинна мати: 1 – конкретні цілі і науково прораховані результати від її реалізації, 2 – чіткі хронологічні рамки, 3 – «соціальна ціна» тієї чи іншої реформи повинна бути розумною, сумірною з можливостями населення (населення має бути поінформовано і згідно з тимчасовими труднощами, викликаними реалізацією тієї чи іншої реформи). У нас же – ніякі реформи так не приймалися. І якщо судити за результатами – то ніякі це не реформи, а звичайне перерозподіл багатства на користь олігархів і чиновників, їх реалізують.

Крім того, трансформації, які відбуваються в Україні в останні роки, були вигідні західному транснаціональному капіталу, перед яким Україна відкрила свої ринки, які не захистивши і, в результаті, – знищивши свої виробництва. Під прикриттям реформ, країна, по-суті віддана на відкуп західному капіталу.

І, нарешті, пора б уже зрозуміти, що конфронтаційна політика (за підказкою наших нових заокеанських друзів) щодо Росії, нашого найближчого сусіда, ні до чого доброго не приведе.

– За оцінками міжнародних організацій Україна, мало не лідирує за кількістю бідних, тих хто не в змозі оплатити своє житло і прожиток. Чи так це?

– Існує багато методик вимірювання рівня бідності. Однак, які б методики ми не застосовували, факт залишається фактом: більшість українців живуть в умовах хронічної малозабезпеченості, а останні роки їх становище погіршилося ще сильніше.

Згідно з результатами досліджень відділу економічної соціології Інституту соціології НАН України, більшість жителів (86%) України проживають в бідності, витрачаючи основну частку своїх доходів на харчування та оплату комунальних послуг.

Підтверджують цю тезу і дані статистики, та інших соціологічних центрів. Наприклад, пару місяців назад авторитетна американська соціологічна служба Gallup опублікувала вельми показові результати дослідження життя жителів України. Зокрема:

– 2/3 жителів України (65%) не задоволені своїм рівнем життя;

– у половини українців (50%) рівень життя за останній рік знизився;

– 38% жителів вказали, що їм не вистачає грошей на оплату їжі та житла;

– кожен третій респондент (31%) хоче переїхати в іншу країну;

– в 2018 р українці оцінили свій рівень життя в 4,75 бала за 10-бальною шкалою, що виявилося одним з найнижчих показників в регіоні.

Також на вкрай складне соціально-економічне становище більшості населення вказують і такі дані. Якщо подивитися, наприклад, на страхи, існуючі, на думку жителів України, в суспільстві, то побачимо, що в переліку найбільш тривожних людей проблем знаходяться саме економічні проблеми – зростання цін (74%), безробіття (58%), невиплата зарплат і пенсій (57). І тільки потім, для порівняння, варто страх зростання злочинності (43%) і страх нападу зовнішнього ворога на Україну (37%). Це побічно говорить про масову бідність і постійних ризики погіршення матеріальних умов життя.

– Трохи конкретики. Який сьогодні споживчий прожитковий мінімум? Чи потрібно піднімати його для захисту соціально незахищених?

– У нас в країні дуже низькі соціальні стандарти. Наприклад, прожитковий мінімум нині становить одна тисяча дев’ятсот тридцять шість грн (близько 75 доларів США), мінімальна зарплата – 4173 грн (близько 160 доларів). Цілком очевидно, що ці показники дуже низькі і вимагають перегляду до рівня реальної вартості життя в країні. Підвищення платоспроможного попиту населення може допомогти оживити економіку країни.

– Наскільки висока соціальна напруженість в українському суспільстві? Які її джерела? Які перші кроки повинні зробити Парламент і Кабмін, щоб зняти соціальну напруженість в суспільстві?

– Поряд з масовою бідністю більшості населення, про яку ми говорили раніше, в Україні існує кричуще нерівність. Будучи однією з найбідніших країн в Європі, Україна посідає перше місце в світі за кількістю мільярдерів в розрахунку на 100 млрд.дол. ВВП. На сьогоднішній день сотня найбагатших жителів України сконцентрувала в своїх руках 37,5 млрд. Дол. США, що дорівнює половині державного боргу України.

Це нерівність є однією з давно існуючих ліній розколу українського суспільства, що загрожує наростанням соціальної напруженості і можливими подальшими соціальними потрясіннями.

Крім того, на мою думку, ключовим джерелом напруженості і наростання конфліктності є геополітичний розлом, що утворився в українському суспільстві після 2014 року. Сьогодні близько 30% жителів країни (без частини Донецької, Луганський областей і Криму) не згодні з геополітичним вибором, орієнтованим на Захід, і кардинально не сприймають його. Подальше ігнорування владою думки великої частки населення буде продовжувати провокувати конфлікти і розколювати суспільство. Подолання цього геополітичного розлому – не тільки ключова задача влади, а й головний на сьогодні виклик для української державності.

Розмовляла Інна Іваночко