1945-2025: Від однієї конфлікту до іншого

Цього тижня Україна та країни ЄС відзначили 80-річчя закінчення Другої світової війни у Європі. Але якщо для наших партнерів цей ювілей був пов'язаний із сакраментальним "never again", то в уявленні українців "знову" вже настало. Понад три роки тому ми опинилися в епіцентрі найбільшої війни на європейській території з 1945-го: і, не замислюючись, ставимо її в один ряд із Другою світовою.

Від 24 лютого 2022 року порівняння з основними воєнними конфліктами минулого століття стали популярними серед українців. За цей період Україну часто зв'язували з Чехословаччиною, яка стала першою жертвою Гітлера і була зраджена союзниками під час Мюнхенської угоди. Також згадувалася безстрашна Польща, що вступила в боротьбу з нацистами, незважаючи на нерішучість своїх союзників. Не можна не згадати й героїчну Фінляндію, яка зірвала плани московського бліцкригу ще 83 роки тому. А також демократичну Британію, що продемонструвала вражаючу стійкість у боротьбі з ворожою тиранією. Порівняння зі сталінським СРСР або Третім Рейхом використовуються рідше, здебільшого з ідеологічних причин, але у Москві та Берліні 1940-х років також можна знайти матеріали для повчальних історичних аналогій.

Фактично між нинішньою Україною та будь-якою державою, яка брала участь у Другій світовій війні, можна провести якісь паралелі: часом найнесподіваніші.

На перший погляд, важко знайти спільні риси між Україною та невеличким Люксембургом, який був захоплений німецькими військами всього за один день. Проте, якщо заглибитися у це питання, можна виявити певні паралелі. Російський окупаційний апарат на українських землях має чимало спільного з тим, що було запроваджене нацистами у захопленому герцогстві.

Напередодні війни, навесні 1939-го, Адольф Гітлер пообіцяв поважати нейтралітет та суверенітет Люксембургу. Але згодом з'ясувалося, що Німеччина взагалі відмовляє люксембуржцям у власній ідентичності і не збирається розглядати їхню країну навіть як маріонетковий протекторат.

На відміну від інших країн, які були окуповані Гітлером після 1939 року, Люксембург став повноцінною частиною Рейху, з оголошенням люксембуржців єдиним народом з німцями. Місцеві міста були прикрашені плакатами з написом "Eure Sprache sei deutsch und nur deutsch", що в перекладі означає "Ваша мова повинна бути німецькою і тільки німецькою".

З 1942 року громадяни Люксембургу стали підпадати під призов до Вермахту на рівних умовах. Це означало, що місцеве населення не лише мусило забезпечувати продовольством іноземну армію, але й ризикувати своїм життям, служачи в її рядах.

Ані загальний страйк, жорстоко придушений окупантами, ані демонстрація національної символіки як протест не принесли результату. Найдієвішим виявилося масове дезертирство. Однак кожен четвертий мобілізований житель Люксембургу не повернувся з фронту. Це може стати уроком для українських ухилянтів, яких лякають російськими військовими комісаріатами у разі поразки або окупації України.

Однак, варто зазначити, що будь-які порівняння з конфліктом 1939-1945 років мають одну суттєву недоліку: наша війна не є світовою. Незважаючи на те, наскільки масштабними були бойові дії у 2022-2025 роках, вони відбуваються виключно на території України та Росії. Це зовсім не порівнянно з тим, що переживала планета у 1941, 1942 або 1943 роках.

Варто перетнути західний кордон України, і нас зустрічає суцільний простір світу. Вільний рух товарів та грошей. Безпечне переміщення вантажів та людей. Невичерпні фінансові ресурси, які дають змогу мирній Європі не лише задовольняти власні потреби, а й вливати мільярди до українського бюджету. Чужий світ накладає на війну унікальний відбиток, аналогів якому просто не знайдеш в історії 1939-1945 років.

Вже давно зауважено, що наш воєнний побут мало нагадує суворі будні Великобританії, СРСР чи Третього Рейху у 1940-х. Однак ще символічнішим є те, що сьогоднішнє життя українського тилу непорівнянне з життям європейських країн, які взагалі не брали участі у Другій світовій.

Наприклад, Швеція зберігала нейтралітет протягом всього конфлікту, але через блокаду європейської торгівлі швидко опинилася в складній ситуації. Перші картки на чай та каву були запроваджені в країні навесні 1940 року. Згодом система карток поширилася на більшість товарів, включаючи мило, пральні порошки, взуття, текстиль та тютюнові вироби.

Восени 1942 року звичайним шведам виділяли всього 22 грами м'яса, 36 грамів жирів, чотири грами сиру та півтора грами кави на день. Відомий шведський стіл був заборонений ще у 1941 році через визнання його джерелом нераціонального використання продуктів. Замість цього дичина не підлягала картковому нормуванню, і в ресторанах Швеції почали з'являтися страви з лисиць, борсуків, сорок і воронів, які ветеринари попередньо перевіряли на наявність небезпечних паразитів.

Не в кращій ситуації виявилась і нейтральна Швейцарія, що знаходиться в самому серці Європи. Під час Другої світової війни середня добова калорійність харчування швейцарців знизилась з 3200 до 2200 кілокалорій на особу.

У жовтні 1939 року було введено перші картки на продукти: цукор, борошно, макаронні вироби, крупи, бобові, рис та жири. Згодом, з кожним роком, перелік товарів харчування та промислової продукції, що підлягали нормуванню, розширювався.

До завершення війни в обігу карток можна було придбати різні продукти, такі як м'ясо, яйця, молоко, сир, чай, кава, мед і варення, а також взуття, текстиль, мило та миючі засоби. Лише влітку 1948 року Швейцарія повністю скасувала карткову систему, що стало несподіваним фактом, адже це трапилося пізніше, ніж в Радянському Союзі, де ліквідація карток набула значного пропагандистського резонансу.

Словом, побачивши звичайний український супермаркет, ресторан чи ТРЦ, нейтральні шведи та швейцарці 1940-х навряд чи повірили б, що Україна вже четвертий рік веде найбільшу війну в Європі з 1945-го.

Схожа ситуація спостерігається і в Російській Федерації: попри накладені західні санкції та економічні труднощі, в цій країні все ще відсутні серйозні обмеження на споживання.

Події, що відбулися в період з 1939 по 1945 рік, показали, що навіть країна, яка оголосила нейтралітет, не може підтримувати свої довоєнні рівні життя, якщо вона опиняється ізольованою серед чужої війни. Натомість, події 2022-2025 років засвідчили, що навіть країни, які безпосередньо беруть участь у великому конфлікті, можуть зберігати свій тил у відносному комфорті, якщо їх підтримує мирне оточення: у випадку України це був колективний Захід, а для Росії – глобальний Південь.

Вважається, що наша країна є однією з найкраще підготовлених в Європі до можливого спалаху Третьої світової війни. У разі її виникнення, європейські сусіди повинні запозичити наші знання та досвід. Проте, небагато людей усвідомлюють, що глобальний військовий конфлікт неодмінно змінить наше уявлення про війну. Тому воєнний досвід, здобутий українським тилом у 2022-2025 роках, може виявитися не таким уже й релевантним.