Чи сприяла війна в Україні віддаленню колишніх республік СРСР від Росії?
У серпні цього року рукостискання президента Азербайджану Ільхама Алієва та прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна стало знаковим моментом, що свідчить про їхнє прагнення укласти мирну угоду, яка покладе край тривалому конфлікту. Протягом багатьох років між цими двома сусідніми державами йшла запекла боротьба за контроль над Нагірним Карабахом, який населений в основному етнічними вірменами.
Та війна закінчилася у 2023 році військовою перемогою Азербайджану та масовою втечею більш ніж 100 тисяч вірмен з регіону. Однак нещодавньому рукостисканню двох лідерів посприяла третя сторона - президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Саме США виступили посередником на фінальному етапі врегулювання ключового питання. Трамп пообіцяв, що американські компанії забезпечуватимуть функціонування інфраструктури та безпеку нового сполучного коридору між Азербайджаном та його ексклавом Нахічевань, що відокремлений територією Вірменії від решти азербайджанської території. США протягом 99 років матимуть виключні права на користування цим коридором.
Участь Сполучених Штатів у вирішенні конфлікту між Азербайджаном та Вірменією, ймовірно, стала яскравим свідченням зниження впливу Росії на територіях колишнього Радянського Союзу в останній час. Це ослаблення авторитету Москви не обмежується лише ситуацією в Азербайджані. Офіційно Росія привітала мирну угоду. "Зустріч країн Кавказу у Вашингтоні за ініціативи американської сторони варта позитивної оцінки. Сподіваємося, що це стане кроком до стабільності та миру," - зазначила речниця російського Міністерства закордонних справ Марія Захарова.
Однак менш формальні джерела висвітлюють іншу ситуацію щодо реальних настроїв у Москві. Зокрема, російський націоналістичний ідеолог Олександр Дугін у своєму Telegram-каналі зазначив: "Це страшне приниження для Росії. (...) Це - абсолютна поразка, остаточний провал нашої стратегії на Південному Кавказі".
Тим часом для позафракційного депутата азербайджанського парламенту Фаріза Ісмаїлзаде тісна співпраця зі США є логічним кроком. "Наша мета - бути незалежними, - сказав він у розмові з DW. - Ми не хочемо віддалятися від Росії, щоб стати маріонеткою Заходу. Ми укладаємо нові союзи з країнами Центральної Азії та Туреччиною, щоб забезпечити собі безпеку".
Азербайджан і Туреччина встановили партнерство ще в 2010 році, уклавши угоду про співпрацю. Цього року вони також підписали нову угоду в сфері безпеки.
Протягом останніх кількох місяців у відносинах між Росією та Азербайджаном спостерігається зростаюча напруга. Причиною цього стало трагічне збиття наприкінці грудня 2024 року азербайджанського пасажирського літака, який був вражений російською ракетою, запущеною з системи протиповітряної оборони під час його посадки в чеченській столиці – Грозному. Внаслідок цього інциденту загинуло 38 осіб.
Після певних коливань, президент Росії Володимир Путін, зрештою, встановив контакт з президентом Алієвим, але лише для того, щоб висловити свої вибачення за те, що інцидент зі збиттям авіалайнера стався на території російського повітряного простору. "Росія не проявила до нас належної поваги", - підкреслив незалежний азербайджанський експерт Наріман Алієв у бесіді з DW.
Русіф Гусейнов, засновник аналітичного центру Topchubashov Center в Баку, зазначив, що після певного інциденту було підривом важливих основ двосторонніх зв'язків між Москвою та Баку. "Раніше президенти обох країн завжди мали можливість спілкуватися безпосередньо для вирішення виникаючих конфліктів," - пояснив Гусейнов у бесіді з DW. - "Азербайджан зміг підтримувати однакову дистанцію як від Росії, так і від інших країн, оскільки ми маємо економічну стабільність завдяки нашим нафтовим резервам і отримуємо гарантії безпеки від Туреччини".
Також зверніть увагу: Алієв повідомив, що Баку планує подати міжнародний позов проти Росії у зв'язку з аварією літака AZAL.
Проте останнім часом почастішали інциденти, що свідчать про кризу в відносинах між Москвою і Баку, приміром, російська поліція заарештувала азербайджанців за звинуваченням у тероризмі, а азербайджанські сили безпеки у відповідь затримали, за їхніми словами, російських наркоторговців. Крім того, нещодавно ЗМІ повідомляли, що Росія атакувала енергетичні об'єкти азербайджанської енергокомпанії SOCAR в Україні.
У відповідь на ці дії, уряд Азербайджану попередив про можливе скасування заборони на постачання зброї в Україну, якщо Росія не зупинить свої атаки, повідомив депутат Ісмаїлзаде. "На даний момент наша країна надала Україні понад 30 мільйонів доларів у вигляді гуманітарної допомоги та дизельних генераторів", - зазначив політик.
Для країн, подібних до Азербайджану, конфлікт в Україні виступає як можливість відвернути увагу від Росії, так вважає Ісмаїлзаде. "Росія зосереджена на інших питаннях. Це дає нам більше можливостей для укріплення дипломатичних зв'язків з різними державами, зокрема завдяки нашому досягненню в Карабаху", - зазначає він.
Політолог Гусейнов висловлює думку, що Азербайджан зміг досягти виведення російських військових з Нагірного Карабаху, і це стало можливим частково завдяки війні в Україні. "Багато людей сумнівалися в цьому - існує стереотип, що якщо російські війська вже присутні в певному регіоні, вони ніколи не залишать його. Але, очевидно, для Росії обставини стали занадто складними," - зазначає він. Згідно з початковими угодами, російські солдати повинні були залишатися в Нагірному Карабаху щонайменше до 2025 року.
За словами Дільнози Убайдуллаєвої, викладачки в Інституті національної безпеки Австралійського національного університету в Канберрі, з початку масштабної агресії Росії проти України інші колишні радянські республіки в Азії також змінили своє ставлення до Москви. Наприклад, у жовтні 2022 року президент Таджикистану Емомалі Рахмон відкрито закликав Путіна проявити більше поваги до його країни. Відеозапис цього виступу вже зібрав понад 13 мільйонів переглядів на YouTube.
Росія спочатку розглядалася як наддержавна сила, однак її невдача в швидкому захопленні України, як планувалося, стала знаковою подією, - зазначила Убайдуллаєва. - Це змусило країни регіону переосмислити свої позиції. Додатково, міжнародні санкції призводять до ізоляції Москви та ослаблюють довіру до російського уряду.
Декілька пострадянських країн, таких як Казахстан та Киргизстан, стали важливими транзитними маршрутами через західні санкції проти Росії, експортуя до неї західні товари і технології, що підпали під обмеження. У той же час, багато з колишніх радянських республік все активніше обирають "багатовекторний підхід" у зовнішній політиці, встановлюючи зв'язки з різними державами, як зазначає експерт у галузі політики.
"Китай набуває все більшої ваги на міжнародній арені, і тепер Росія опинилася у ролі меншого партнера, - зазначає Убайдуллаєва. - Пекін вже не обмежується лише економічними зв'язками, він також прагне стати гарантом безпеки." У 2023 році в китайському місті Сіань відбувся перший саміт "Китай - Центральна Азія" за участю лідерів Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану та Туркменістану.
Однак усі ці бажання до автономії мають свої обмеження, вважає політолог Алієв. "Наші країни тривалий час перебували під колоніальним впливом Москви. Тому ми відчуваємо постколоніальний синдром, - зазначає він. - Лідери колишніх радянських республік виросли з переконанням, що Росія є домінуючою силою. Вони мають тісний зв'язок з Москвою. Зміни можуть відбутися не раніше, ніж через десять чи двадцять років з приходом нового покоління".
