Чи зможе рів з крокодилами стати порятунком для України?
Народний депутат Максим Ткаченко повідомив, що приблизно 150 тисяч українців повернулися на тимчасово окуповані території. Проте згодом він вибачився, зазначивши, що це лише його особисте припущення, оскільки точну кількість тих, хто виїхав, неможливо визначити. Цей коментар викликав критику з боку Офісу Президента, що й змусило його уточнити свої слова.
Важливо сподіватися, що в Офісі Президента та інших державних органах ставлення до переміщених осіб є відповідальним і серйозним.
На розум приходить заява іншого народного депутата Миколи Княжицького про "сотні тисяч заяв" від українців, які перебувають за кордоном і бажають відмовитися від громадянства. Проте, відповідно до інформації Міністерства закордонних справ України, на запит громадянської мережі "Опора", з початку війни було зареєстровано лише 928 таких заяв.
Проте "сарафанне радіо" підтверджує: люди знову повертаються до своїх зруйнованих міст і сіл на окупованих землях, в той час як українці, які опинилися за межами країни, все частіше обирають залишитися там назавжди.
Чи має держава право охарактеризувати такі рішення як "безвідповідальні"? Звичайно, що ні. Держава може вважати безвідповідальними лише свої власні рішення. Життя та доля кожної людини є виключно її особистою справою.
Більше того, державні органи систематично спонукають своїх громадян до "безвідповідальних" вчинків. Невиправдана загроза припинити консульське обслуговування тих, хто втік за кордон через війну, а також залякування закриттям банківських рахунків — це лише деякі з методів, які використовуються для відлякування українських біженців від своєї країни. Кому це приносить користь: державі чи громадянам? В результаті, програють усі.
Більше ніж половина фінансової підтримки від західних партнерів спрямована на невійськові потреби. Ці кошти використовуються на облаштування доріг та зелених зон... Проте не вистачає фінансування для людей, які втратили все і змушені були покинути свої домівки, шукаючи притулок в Україні. Це також підштовхує їх повернутися до рук окупантів.
Держава реагує неадекватно. Єдина її відповідь - заснування чергового відомства-паразита з повернення українців.
А в той самий час українці за кордоном інтегруються в тамтешнє суспільство, вивчають мови, шукають роботу, наповнюють податками неукраїнські бюджети...
На захоплених територіях триває боротьба за тіла та душі українців з боку окупаційної адміністрації. І це не обмежується лише викриками з арсеналу агресивної імперської пропаганди. Росія інвестує значні кошти у відновлення зруйнованої інфраструктури та житлових будинків, пропонує робочі місця, виплачує великі пенсії і, звісно, займається маніпуляцією свідомістю...
Цьому не можна протистояти лише патріотичними гаслами й відосиками президента. За допомогою інтернету кожен здатен порівняти й обрати - де жити краще. Й чим далі - тим більше буде прикладів для порівнянь.
В Росії усвідомлюють, що забезпечення прийнятних умов життя на захоплених територіях є продовженням їх імперських амбіцій, але в іншій формі. Конфлікт триває не лише на лінії фронту, а й у тилу. Економічна боротьба за українських громадян продовжиться і після завершення військових дій. З цим повинні рахуватися обидві сторони, адже жоден "берлінський" мур довжиною тисяча кілометрів уже не стане на заваді.
Де легше отримати роботу, де зарплати вищі, медичне обслуговування якісніше, а правоохоронні органи, суди і державні установи працюють ефективніше, де комунальні послуги коштують менше — ось які критерії в першу чергу цікавитимуть людей. Схоже, що патетичні лозунги залишаться на задньому плані.
З цієї неминучої істини виходять дві новини: добра й погана. Позитив для маленького українця в наявності самої конкуренції: нехай дві державні машини конкурують у боротьбі за громадянина, а він обиратиме краще місце для існування. Погана ж новина полягає в тому, що в разі програшу економічної війни, українська держава ризикує просто зникнути. А от українці залишаться. Вони автоматично опиняться на територіях інших держав й стануть їхніми громадянами - російської, польської, румунської, угорської...
Щоб уникнути подальших страждань і жахливих втрат, які викликані війною, Україні необхідно терміново зосередитися на підтримці своїх громадян. Політики часто говорять про необхідність "повернутися обличчям до людини", але хто має це робити? Звісно, президент Зеленський та його команда, але відповідальність лежить і на багатьох інших. Це і податківець, який звик заробляти на хабарях, і недобросовісні працівники ТЦК, і лікарка в поліклініці, яка зневажає пацієнтів. Навіть водії, які паркуються на газонах або місцях для людей з інвалідністю, також несуть відповідальність. Усі ці дії, як великих, так і маленьких українців, роблять нашу державу менш конкурентоспроможною і непридатною для життя. Тож, час змінюватися всім разом: окрім гасел, нам потрібно конкретні дії для реальних змін.
