Нехай лунає "Кайтарма"!

Танець "Агир ава ве Кайтарма" є важливим елементом нематеріальної культурної спадщини України та складає невід'ємну частину живих традицій кримських татар.

Традиційний танець "Агир ава ве Кайтарма" вже століттями залишається серцем кримськотатарських весільних урочистостей, об'єднуючи різні покоління. Його виконують усі - від поважних старців до дітей. Цей танець складається з двох частин: повільної, стриманої "Агир ава" та динамічної, запальної "Кайтарми".

У розмові з Укрінформом танцівниця Ельнара Халілова, яка є співавтором ініціативи щодо включення "Агир ава ве Кайтарма" до Національного реєстру нематеріальної культурної спадщини України, поділилася думками про те, як танець продовжує існувати, незважаючи на сучасні виклики.

ТАНЕЦЬ, ЯКИЙ МАЄ БІЛЬШЕ ДВОХ СТОЛІТЬ ІСТОРІЇ

Відповідно до слів пані Ельнари, цей танець виник у середині та наприкінці XVIII століття, набагато раніше за депортацію кримських татар, що відбулася в 1944 році.

Деякі вважають, що його походження пов'язане з поверненням народу до Криму, проте це не відповідає дійсності. Якщо перекладати назви частин, то "Агир ава" означає "важка мелодія" — це повільний і стриманий мотив, тоді як "Кайтарма" перекладається як "повторення", що уособлює легкість, радість і ритмічність життя, — зазначає вона.

У 1930-х роках з'явилися перші сценічні версії цього танцю, а традиція парного виконання чоловіком і жінкою остаточно сформувалася вже в умовах депортації, коли збереження культури стало питанням виживання нації.

Пані Ельнара зауважила, що танець "Агир ава ве Кайтарма" віддзеркалює життєву силу та стійкість кримськотатарського народу:

Основна характеристика "Агир ава ве Кайтарма" полягає в виразності жестів та глибокому філософському змісті хореографічних складових. У спокійній частині танцю жінки виконують плавні рухи руками, оберти кистями та тулубом, що підкреслює їхню грацію і елегантність. Чоловіки, навпаки, демонструють більш чіткі й витончені рухи, акцентуючи руки та плечі. Ці рухи супроводжуються легкими присіданнями, що відповідають ритму мелодії як у жіночій, так і в чоловічій частинах. Коли танець переходить у енергійну "Кайтарму", чоловіки показують свою спритність через ритмічні рухи ногами, тоді як жінки зберігають стрункість і акцентують грацію своїми руками.

Про глибокі значення, які приховані в жестах рук у жіночій частині танцю, розповіла хореографу її бабуся в Криму:

Коли танцівниця підносить свої руки до неба, це символізує її прохання про благословення від Аллаха. Потім вона обережно змикає пальці, немов збираючи в собі цю енергію. Коли ж руки знову відкриваються, вона ділиться цією енергією зі своїм народом.

Пані Ельнара з теплотою згадує вислів свого дідуся: "Допоки лунає "Кайтарма", кримські татари житимуть". Саме тому цей танець перетворився не лише на складову святкових звичаїв, але й став символом національної витривалості та самосвідомості.

Сьогодні нелегко знайти людину з мого народу, котра не була б знайома з поняттям "Агир ава ве Кайтарма" та не вміла б його танцювати, - підкреслює вона.

ТРАДИЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХ ВЕСІЛЬ

За словами пані Ельнари, весільний танець починається з виходу на центр сцені батьків наречених або найближчих родичів. Вони, виконуючи танець, символічно дарують гроші артистам — цей обряд називається "ахча япиштирмак", що в буквальному сенсі означає "прилипання грошей". Після цього гості по черзі замовляють у музикантів улюблені мелодії та приєднуються до танцю. Ця традиція не тільки надає весільному святу особливого урочистого настрою, але й має глибоке культурне значення. Під час часів депортації вона слугувала важливим засобом для збереження автентичної музичної спадщини, адже допомога музикантам надходила завдяки грошам, зібраним під час весільних святкувань.

- Кілька століть тому чоловіки та жінки святкували весілля окремо, що було зумовлено релігійними традиціями. Відповідно, танці також виконувалися окремо. Сьогодні це парний танець, який можуть виконувати як одна пара, так і десятки людей, об'єднаних спільним ритмом і духовною єдністю, - підсумувала Халілова.

"Агир ава ве Кайтарма" залишається важливим елементом весільної традиції та символом єднання кримськотатарського народу.

У часи війни для багатьох кримських татар онлайн-весілля стають новою нормою. Це рішення на складні обставини, яке дозволяє молодятам підтримувати весільні традиції, навіть перебуваючи далеко від рідної землі та родини, ділиться пані Ельнара.

Вона зазначила, що онлайн-формат стає єдиним варіантом для тих, хто не має змоги відвідати Крим та особисто зустрітися з близькими.

- Я не була на таких весіллях, але розумію, що ця опція важлива в нинішніх умовах, - додає вона.

КУЛЬТУРА, ЯКА ПРОТИСТОЇТЬ АСИМІЛЯЦІЇ

Кримськотатарська культура зберігає свою глибину й унікальність, однак історичні події, зокрема депортація, залишили свій відбиток на деяких її аспектах. Пані Ельнара розповіла про один із таких впливів - зміни в жіночих сценічних костюмах. Зокрема, вона пояснила, що деякі сучасні сценічні костюми, у яких вишивка розміщена нижче пояса, стали наслідком недостатнього розуміння традицій та прагнення надмірно прикрасити сценічний образ. Звісно, 45 років життя в депортації в Узбекистані та вплив іншої культури не могли не залишити свого відбитку.

У традиційному вбранні кримських татар вишивка зазвичай розміщувалася на верхній частині одягу, що мало як символічне, так і практичне значення. У нашій культурі все є логічним і обдуманим. Одяг жінки не повинен привертати увагу чоловіків нижче пояса, тому вишивка на цій частині одягу не відповідає нашим традиціям, - підкреслює експертка.

Вона зазначає, що важливим елементом жіночого вбрання є пояс - кушак, який не лише частина оздоблення, а й виконує соціальну функцію: його форма вказує на статус жінки - заміжня вона чи ні. Якщо жінка заміжня, то за традицією жоден сторонній чоловік не може проявляти до неї знаки уваги.

У кримськотатарських родинах продовжують передавати культурні традиції наступним поколінням.

- З раннього віку дітей навчають співу, грі на інструментах, танцям та вивченню рідної мови. Це є суттєвим елементом нашої ідентичності, - зазначила пані Ельнара.

ОБРАЗИ, ВИГЛЯДИ ТА СИМВОЛИ

Кримськотатарська культура багата на унікальні символи та глибокі сенси, знання про які передаються з покоління в покоління.

За традицією, нареченій після весілля зрізали локони на скронях і, прикриваючи їх, пришивали на краї жіночого головного убору фес ювелірну прикрасу зіліф аскісі. Так усі знали, що вона заміжня, пояснює пані Ельнара.

Тонкі наміри можна було висловити через традиційні символи. Наприклад, якщо молода особа не бажала вступати в шлюб з юнаком, який прийшов свататися, гості могли це зрозуміти за тим, як вона розмістила взуття - "носиками" до виходу. Під час частування дівчина мала можливість подати солону каву, що вважалася своєрідним аналогом українського гарбуза, який символізував відмову.

За допомогою танцювальних рухів можна виразити унікальні значення.

- Коли дівчина танцює в парі з хлопцем, між ними завжди існує певна дистанція. Їхні почуття та взаємна повага виявляються не через фізичний контакт, а через погляди та емоційні рухи, - зазначає пані Ельнара.

На весіллі молодята не обмінюються поцілунками, а запрошені не вигукують традиційне "Гірко!", як це прийнято в інших культурах. Подібні звичаї не є властивими кримськотатарському святкуванню і не схвалюються.

БЕРЕГТИ ПОПРИ ВСІ ТРУДНОЩІ

Після окупації Криму в 2014 році та початку повномасштабної війни у 2022 році багато кримських татар змушені були покинути свої рідні домівки. Серед них є й танцюристи, народні майстри. Незважаючи на те, що вони перебувають далеко від рідної землі, бережуть і активно популяризують свою культуру та традиції.

За словами Ельнари Халілової, сьогодні в Криму працюють на професійному рівні декілька танцювальних колективів, серед яких кримськотатарський фольклорний ансамбль "Крим", ансамбль народного танцю "Хайтарма". Також розвинулося багато аматорських колективів: "Джеміле", "Гульдесте", "Теселлі", "Учан-Су", "Сельсебіль", "Атеш" та інші.

Вони продовжують просувати танці, даруючи своєму народу захоплююче сценічне шоу, при цьому зберігаючи в душах непохитний зв'язок із традиціями предків, навіть у найскладніші часи.

На материковій частині України ситуація не проста.

- За словами Халілової, професійних хореографів з кримськотатарським походженням, здатних навчати та створювати постановки, практично не існує.

У 2015 році в Києві був заснований перший кримськотатарський ансамбль "Бадем" (в перекладі - "Мигдаль"), який в кримськотатарському орнаменті "орьнек" символізує дівчину. Цей колектив існував протягом чотирьох років і складався з приблизно 20 дівчат, а також дитячої групи, які представляли як кримських татар, так і українців. Жінки різних професій об'єдналися завдяки спільній пристрасті - захопленню кримськотатарськими народними танцями, які стали важливою частиною їхнього повсякденного життя.

Проте підтримка ансамблю, його просування та організація звітних концертів вимагали значних витрат ресурсів.

Цей колектив став втіленням моїх внутрішніх прагнень, а не бізнес-ініціативою. Уся діяльність здійснювалася на основі волонтерства, і згодом ми усвідомили, що не в змозі покривати всі витрати, - розповідає вона.

Незважаючи на своє недовге існування, колектив "Бадем" встиг проявити себе на значних майданчиках, зокрема під час відкриття фанзони "Євробачення" та на дипломатичному заході в Грузії, що відзначав 25-річчя дружби між Україною та Грузією.

- Часто отримую запити від людей, які цікавляться, коли ж ми запустимо ансамбль, адже бажають навчитися танцю. На жаль, наразі не можу надати чіткої відповіді, але ця ідея постійно в моїх думках, - ділиться пані Ельнара.

Окрім цього, молодятам варто звертатися до неї під час підготовки до весільної церемонії, оскільки для них дуже важливо вміти елегантно виконати "Агир ава ве Кайтарма".

- Для мене це справді важливо - підтримати їх ініціативу, зрозуміти, що для них це значить, і допомогти зробити цей момент незабутнім, - розповідає вона.

Пока звучит "Кайтарма"

Для танцівниці Ельнари Халілової танець - це невід'ємна частина її життя. Її танцювальний шлях розпочався ще в трирічному віці і триває вже майже 30 років.

Я з'явилася на світ в Узбекистані. Коли моя сім'я повернулася до Криму, мама негайно віддала мене на уроки хореографії. Це наша родинна традиція — танцювали моя мама та прабабуся, - ділиться пані Ельнара.

З раннього віку вона освоїла класичну хореографію на пуантах, а також латиноамериканські танці та народні танці кримських татар.

Протягом останнього десятиріччя вона активно займається культурною дипломатією, представляючи кримськотатарську спадщину на численних заходах як у Києві, так і за його межами. Її бачимо на дипломатичних прийомах, культурних показах та зустрічах з міжнародними організаціями.

- Коли Нацбанк презентував кримськотатарську монету, громадська організація "Алєм", яка займається популяризацією культури кримських татар, запросила мене виступити з танцем "Агир ава ве Кайтарма". Такі моменти дуже важливі, адже вони підкреслюють нашу культурну присутність навіть далеко від Криму, - ділиться вона.

Попри успішну кар'єру в Києві, Ельнара Халілова мріє повернутися до рідного Криму.

- Я вірю, що це обов'язково станеться. Поки звучить "Кайтарма", наша культура процвітатиме, - впевнена вона.

Для Ельнари Халілової танець є способом донести до світу історію свого народу, зберігаючи традиції та зміцнюючи національну ідентичність, навіть у найскладніші моменти.

Для довідки: у 2008 році Україна підтвердила свою прихильність до статті 12 Конвенції ЮНЕСКО, що стосується збереження нематеріальної культурної спадщини.

Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання - об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним куточкам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об'єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО.

Охорона культурної спадщини набуває особливого значення в умовах сучасності, адже в багатьох місцях, де вона існує, російські війська здійснюють окупацію, змушуючи носіїв цієї спадщини шукати безпечніше місце в інших регіонах або навіть за межами країни.