Новий рік – нові можливості для оборонного сектору. Які виклики та перспективи чекають на українську промисловість оборони в 2025 році?

Українські виробники зброї мають потенціал для суттєвого збільшення виробництва. Як його реалізувати?

У 2022 році Міноборони витратило на озброєння 242 млрд грн, у 2024 році - 772 млрд грн. Бюджети інших силових структур за цей період зросли на 40-80%. Ще десятки мільярдів гривень отримали відомства, які раніше не купували зброю.

Україна витискає максимум із своїх оборонних підприємств і щороку збільшує бюджет на військову техніку. Для цього довелося забрати частину коштів у міст, регулярно виходити за рамки річного плану і переказувати гроші з інших статей.

Виробництво озброєння стало єдиною сферою промисловості, що демонструє стабільне зростання. Внутрішні ресурси для подальшого нарощування витрат на військові потреби вичерпані, а перспективи експорту військової техніки залишаються без змін. Чи можна вважати, що оборонна індустрія досягла свого максимального розвитку?

Ні, можливостей для зростання ще чимало, і 2025 рік має потенціал бути більш успішним, ніж попередній. Проте, аби цього досягти, компаніям потрібно буде освоїти випуск нових типів озброєнь і комплектуючих, а державі - знайти способи більш раціонального витрачання коштів і кращого управління ринком.

Першим завданням для індустрії є налагодження виробництва озброєння, яке наразі Україна імпортує з інших країн.

На початку великої війни переважну більшість бюджету на зброю країна віддавала іноземним постачальникам, бо вітчизняні підприємства не були здатні виробляти всю потрібну для армії номенклатуру. Зараз ситуація змінюється і державне замовлення потроху розвертається на внутрішній ринок.

Як зазначили в Агенції оборонних закупівель (АОЗ) в інтерв’ю для ЕП, у 2024 році українські оборонні підприємства отримали 59% загальної вартості укладених контрактів.

Освоївши серійне виробництво артилерії, мінометів, окремих боєприпасів радянських калібрів, деяких радарів, запчастин для військової техніки та електронних компонентів, вітчизняні заводи "відкусили" частину державного замовлення в іноземних виробників.

Суттєво зменшити залежність від імпорту вдалося у виробництві броньованих автомобілів. Щодо дронів та засобів радіоелектронної боротьби Україна за більшістю позицій узагалі перейшла на самозабезпечення.

Однак, країна все ще імпортує приблизно половину своєї зброї з-за кордону, оскільки вітчизняні виробники поки не здатні забезпечити необхідні обсяги для деяких дефіцитних позицій. Зокрема, це стосується боєприпасів "натівських" калібрів 155 мм і 105 мм, а також частини снарядів радянських калібрів і важкої бронетехніки.

Пробні партії українських 155-міліметрових снарядів зійшли з конвеєра восени 2024-го, а виробництво мін та снарядів радянських калібрів поки що не покриває потребу Сил оборони. Колісні бронетранспортери виготовляють в обмеженій кількості, спроможність серійно випускати вітчизняні танки "Оплот" - під великим питанням, а актуальної власної розробки гусеничної БМП Україна не має.

Налагодження великомасштабного виробництва технологічної продукції в Україні є складним завданням, проте цілком здійсненним. Для цього сектор обрав раціональний підхід: співпраця з закордонними компаніями та ліцензійне виготовлення продукції, що походить із західних країн.

Наприклад, компанія "Українська бронетехніка" звернулася до Міністерства оборони з пропозицією організувати локалізовану збірку іспанської бронемашини ASCOD, однак поки що це не принесло результатів. Тим часом "Укроборонпром" оголосив про старт виробництва німецької БМП Lynx. Крім того, велись переговори щодо локалізації шведської БМП CV-90, хоча наразі відомо лише про плани її закупівлі.

"Українська бронетехніка" уклала угоду з чеською компанією Czechoslovak Group щодо спільного виробництва боєприпасів калібру 155 мм, 120 мм і 105 мм. У 2025 році планується поставка 100 тисяч снарядів, а в 2026 році - 300 тисяч.

Було також висловлено інформацію про можливість ліцензійного виробництва натовських боєприпасів на території інших українських заводів у партнерстві з німецькою компанією Rheinmetall, французькою KNDS, фінською Nammo та американською Northrop Grumman.

Запуск ліцензійного виробництва є тривалим процесом. На першому етапі вітчизняні підприємства під наглядом своїх партнерів проводитимуть навчання для працівників. Після цього вони займуться складанням продукції з імпортних компонентів, а лише через певний час зможуть перейти до самостійного виробництва.

Проте гра вартує свічок, адже якість такої продукції буде високою, а українські підприємства завдяки західним бізнес-партнерам стануть більш фінансово стійкими та матимуть більше перспектив на світовому ринку.

Зміна державного замовлення на зброю для внутрішнього ринку повинна проходити поступово. Найбільш неправильним кроком з боку держави було б раптово перенаправити всі замовлення з імпорту на вітчизняних виробників, не взявши до уваги їх фактичні можливості.

Цьогорічна історія з бракованими та недопоставленими боєприпасами на одному з державних заводів продемонструвала, що деякі підприємства можуть не впоратися з різким зростанням замовлення або вводити в оману щодо своїх реальних виробничих спроможностей. Недооцінка ризиків з боку держави призвела до недопостачання боєприпасів на фронт, хоча на початку року була можливість паралельно законтрактувати імпортних постачальників.

Існують аспекти, які потребують вдосконалення в системі контролю якості. Під час запуску масового виробництва нових товарів неминуче виникатимуть партії з дефектами. Міністр стратегічних галузей промисловості Герман Сметанін зазначив після того, як на фронті з'явилися неякісні міни, що підприємства посилять нагляд за якістю продукції.

20 грудня з'явилась інформація про те, що Кабінет Міністрів ухвалив постанову "Зброя перемоги", яка має протекціоністський характер. Цей документ зобов'язує державних замовників надавати перевагу укладенню контрактів з підприємствами, продукція яких користуватиметься попитом у Силах оборони, причому не менше 50% вартості продукції повинно бути виготовлено в Україні.

Яким чином визначатимуть відсоток локалізації, і чи не позначиться це на мотивації виробників підвищувати якість та цінову політику - це залишається невизначеним питанням.

Однак, безсумнівно, що виготовлення компонентів в Україні набуває дедалі більшої значущості для держави під час формування планів закупівель озброєння. Підвищення рівня локалізації може стати ще одним потенційним напрямком розвитку для українського оборонного сектору.

Українські дрони та боєприпаси виявляються найбільш залежними від іноземних компонентів, з часткою імпортних складових, що може досягати 70-90%. Це призводить до значних фінансових витоків за межі країни, погіршення якості виготовлюваної продукції та подовження термінів її виробництва.

У боєприпасах основними імпортними складовими є вибухові матеріали, зокрема, порох. Вітчизняні фермери здійснили експеримент із вирощування бавовнику з метою подальшої переробки на нітроцелюлозу та порох. Проте для створення повноцінного виробничого циклу необхідно інвестувати десятки мільйонів доларів.

У 2025 році уряд має намір запровадити грантову програму для фінансування будівництва заводів з виробництва пороху, про що повідомив віцепрем'єр Михайло Федоров. Оскільки Україні лише на десятому році конфлікту вдалося зробити перші кроки в цьому напрямі, ринок вибухових речовин в країні залишається практично незаповненим.

Схожа картина спостерігається і з елементами для безпілотників. Практично всі українські FPV-дрони залежать від імпортних постачань з Китаю. Однак, як зазначила заступниця міністра з питань стратегічних галузей промисловості Анна Гвоздяр, державні замовники віддаватимуть перевагу продукції, в якій використано більше українських компонентів.

Це означає, що скоро виробники дронів почнуть шукати на ринку українську електроніку, аби отримати конкурентну перевагу. Підштовхують до цього численні браковані партії компонентів з Китаю, регулярні введення цією країною експортних обмежень, а також потреба в спеціалізованих "військових" компонентах, які відрізняються від імпортних "універсальних".

Українська фірма Vyriy drone запустила серійне виробництво елементів для FPV-дронів та займається їх складанням. Директор компанії Олексій Бабенко поділився з ЕП, що в 2024 році обсяги виробництва компонентів сягнуть сотень тисяч одиниць, тоді як загальна потреба ринку оцінюється приблизно у сім мільйонів.

У 2025 році український ринок компонентів для дронів демонструватиме активне зростання, а ціни на них знижуватимуться внаслідок масового виробництва. Проте існує певна перешкода, що уповільнює цей розвиток: у 2023 році Верховна Рада ухвалила рішення про скасування ПДВ на імпортовані компоненти, тоді як для тих, що виготовляються в Україні, це правило не було застосоване.

Виходить, що Україна допомагає китайським виробникам виграти конкуренцію у вітчизняних, надаючи їм суттєву конкурентну перевагу. Фактично це запрошення для українських виробників компонентів переїжджати за кордон.

Вже більше шести місяців оборонні компанії закликають до уніфікації правил для українських та китайських виробників, але парламент не проявляє активності у внесенні необхідних змін.

Ініціатива "Зброярі" сприяє збільшенню виробництва озброєння, надаючи західним союзникам можливість фінансувати виготовлення зброї в Україні. Вони можуть або підтримувати контракти Міністерства оборони, або ж укладати безпосередні угоди з виробничими компаніями.

До цієї дипломатичної фандрейзингової ініціативи залучені всі ключові відомства, включаючи Офіс президента. За 2024 рік влада змогла залучити 931 млн дол. для замовлень вітчизняним підприємствам. Найбільшими донорами стали Данія - 351 млн дол., Велика Британія - 67 млн дол., Норвегія - 45 млн дол., а також Євросоюз - 436 млн дол. (коштом прибутків із заморожених російських активів).

Чиновники здійснюють пошук виробників зброї для формування пропозицій партнерам вручну. З метою збереження позитивного іміджу української оборонної промисловості вони віддають перевагу підприємствам з найменшими ризиками та технікою, яка користується найбільшим попитом на фронті. Країна-партнер, в свою чергу, сама визначає найбільш вигідні для себе умови співпраці.

Отже, Данія уклала угоду з підприємством, що виготовляє самохідні артилерійські установки "Богдана", Литва придбала ракети "Паляниця", а Нідерланди інвестували в морські та FPV-дрони.

За словами голови АОЗ Марини Безрукової, для підвищення шансів на участь в ініціативі компанія повинна постачати техніку без зривів та проблем з якістю, розвивати виробництво, технології та зарекомендувати себе як надійний партнер.

Від початку масштабного конфлікту було вжито численні заходи для зменшення бюрократичних бар'єрів у розвитку промисловості. Підприємствам підвищили показники прибутковості, збільшили авансові платежі, спростили процедури отримання дозволів на експлуатацію та децентралізували систему замовлень. Однак для досягнення нового якісного стрибка необхідно продовжувати зміни. Часто оборонні підприємства висловлюють прохання про впровадження довгострокових контрактів на період від двох до трьох років.

На сьогоднішній день держава укладає контракти "до завершення року", оскільки саме так організований бюджетний процес. У початкові місяці року формуються угоди та здійснюється закупівля необхідних компонентів, а вже потім підприємства працюють на максимальних потужностях протягом кількох місяців. Після цього виробники вимушені перебувати в простої за свій рахунок до моменту укладення нового контракту.

Це гальмує розвиток галузі. Менеджери оборонних компаній не знають, чи зможуть вони претендувати на державне замовлення в наступному році, тож інвестиції в розширення спроможностей та нові технології стають ризикованими.

Проблема відсутності "довгих" контрактів не нова. За словами Безрукової, існує законодавча можливість укладати угоди до 24 місяців, але державі не вистачає коштів на авансування кількох років виробництва в той час, коли потрібно задовольняти нагальні потреби на фронті.

Можливим вирішенням цієї проблеми є досягнення компромісу між урядом і виробниками, який передбачає поступове фінансування замовлень з боку замовника, забезпечуючи при цьому довгострокові угоди. У той же час, виробники повинні мати можливість отримувати доступ до вигідних кредитних ресурсів для покриття своїх операційних витрат.

Перший пільговий кредит для оборонного підприємства з процентною ставкою 5% на рік був наданий лише в грудні 2024 року.

Ще одна проблема - негнучкі правила контрактування. Технології на фронті швидко змінюються, тож контрактувати дрони на кілька років з фіксованими технічними характеристиками ризиковано.

За словами Безрукової, контракти містять положення про можливість зміни характеристик продукції під час виробництва, проте не допускають підвищення ціни. Таким чином, оборонні компанії або будуть змушені витрачати власні кошти на модифікацію виробів, або ж постачатим на фронт продукцію, яка може виявитися не зовсім актуальною.

Представниця влади вважає, що повинна існувати можливість гнучко коригувати не лише технічні параметри, а й вартість у контракті, якщо є належне обґрунтування. Однак, потрібно буде з'ясувати, наскільки така пропозиція відповідає юридичним нормам.

Іноді навіть Генеральний штаб не може з упевненістю сказати, чи знадобиться йому певна зброя через рік. Тому спочатку державі слід підготувати перелік "вічнозеленої" техніки, яка матиме пріоритет для отримання "довгих" контрактів. Це питання має бути врегульоване новою постановою "Зброя перемоги", текст якої буде оприлюднено найближчим часом.

Українські компанії конкурують не тільки між собою, а й з росіянами. Ворог швидко адаптується й знаходить протидію вітчизняному озброєнню, тож інженери змушені постійно підвищувати технологічну планку. На ринку відчутні два тренди: збільшення витрат на R&D та поглиблення співпраці між компаніями.

В Україні існує безліч прикладів успішної кооперації між виробниками. Наприклад, компанії Kvertus та "Українська бронетехніка" активно співпрацюють у сфері оснащення бронеавтомобілів системами радіоелектронної боротьби. Директор Kvertus поділився з ЕП, що серійні моделі "Новатор" та "Новатор-2" вже обладнані засобами для протидії FPV-дронам. В планах – дооснащення інших видів броньованих автомобілів.

Вітчизняна серійна крилата ракета "Пекло" є результатом співпраці між державними та приватними компаніями. Команди Vyriy, Sine Engineering та Swarmer об'єднали свої зусилля для розвитку технології "дронів-ріїв". Компанія "ОКО камера" започаткувала виробництво тепловізійних систем для українських дронів інших виробників. Виробники боєприпасів зібралися разом з металообробними підприємствами для створення корпусів.

У взаємодії між компаніями важливу роль відіграє державний кластер Brave1, який акумулює дані про ринок і запити військових, а також обмінюється цією інформацією з виробниками, інвесторами та усіма учасниками оборонної сфери.

Brave1 здебільшого опікується безпілотними системами та РЕБом, видаючи гранти на розробку та допомагаючи компаніям з кодифікацією. Оскільки за останні два роки кластер добре себе зарекомендував, логічним виглядає його поступове масштабування на ширшу номенклатуру військової продукції.

Основною перешкодою для оборонних компаній залишається питання фінансування. З огляду на те, що нові технології вимагають значних інвестицій, а державні замовлення є обмеженими, компанії починають звертати увагу на міжнародний ринок.

В даний момент експорт військової техніки заборонений, оскільки уряд лише працює над створенням відповідної політики. У зв'язку з цим, деякі українські підприємства починають вкладати кошти у виробництва та проектні бюро за межами країни, відкриваючи власні можливості для експорту.

Тема експорту зброї за межі країни є політично делікатною. Проте, якщо можливість виходу на міжнародний ринок залишатиметься обмеженою, це може призвести до подальшої часткової еміграції українських виробників до сусідніх держав.