Один вступив у шлюб з метою отримання вигоди, а інший - задля створення сім'ї. Чи можна вважати такий союз фіктивним? - sud.ua

Шлюб може бути укладений не тільки з метою створення родини, але й для здобуття матеріальних чи інших переваг. У деяких випадках один з партнерів навіть не підозрює про справжні наміри іншого. Закон дозволяє визнати такий шлюб недійсним, але для цього необхідно довести його фіктивний характер у судовому порядку.

Як роз'яснили у Міністерстві юстиції України, причинами укладення фіктивного шлюбу можуть бути отримання громадянства, дозволу на проживання, спадщини, житлової площі, уникнення певних обов'язків або приховування активів.

Чи можливий фіктивний шлюб, якщо лише один з партнерів не бажав формувати сімейні відносини?

Згідно з пунктом 2 статті 40 Сімейного кодексу України, суд має право визнати шлюб недійсним, якщо він є фіктивним.

Шлюб вважається фіктивним, якщо він укладений чоловіком і жінкою або одним з них без справжнього наміру створення сімейних відносин і отримання прав та обов'язків, що виникають із подружжя.

Отже, закон прямо передбачає можливість відсутності такого наміру як в обох, так і лише в одного з подружжя. Зокрема, йдеться про ситуацію, коли одна особа переслідує майнові чи інші інтереси, тоді як інша вірить у щирість її намірів.

Водночас, наявність матеріальної вигоди самостійно не свідчить про те, що шлюб є формальним. Ключовим є визнання істинного наміру створення родини та прийняття прав і обов'язків, пов'язаних із подружнім життям.

Яку точку зору щодо визнання шлюбу фіктивним озвучив Верховний Суд?

У судовій практиці існує важливий нюанс щодо застосування положень статті 40 Сімейного кодексу України.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29 липня 2026 року у справі № 175/9878/24, посилаючись на попередню практику, зазначив, що шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім'ю.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19.

Отже, між буквальним змістом другого пункту статті 40 Сімейного кодексу України, що дозволяє відсутність наміру створення сімейних відносин лише з боку одного з подружжя, та формулюваннями, що використовуються в судовій практиці, існує певна незгода.

У справі № 175/9878/24 Верховний Суд не розглядав окремо аспект правових наслідків обману одного з подружжя щодо намірів створення сімейних стосунків.

Об'єктом розгляду став судовий спір щодо визнання шлюбу загиблого військового недійсним. Батьки покійного стверджували, що даний шлюб є фіктивним, наводячи як аргумент відсутність спільного проживання і ведення господарства, а також наявність у подружжя стосунків з третіми особами і подачу заяви на розлучення.

Верховний Суд встановив, що не було представлено достатніх доказів наявності фіктивного шлюбу, тому скасував рішення апеляційного суду і підтвердив постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Суд підкреслив, що тривала розлука подружжя, викликана військовою службою одного з них, не є доказом фіктивності їхнього шлюбу. Крім того, подальше розірвання сімейних зв'язків і прагнення до розлучення не свідчать про відсутність наміру створити сім'ю на момент укладення шлюбу.

Таким чином, при аналізі суперечок щодо фіктивності шлюбу суд повинен визначити реальні наміри сторін на момент укладення, враховуючи всі обставини та докази в комплексі.

Які права має чоловік або дружина, які не були обізнані про існуючі перешкоди для реєстрації шлюбу?

Якщо шлюб визнано недійсним, за загальним принципом він не надає сторонам прав і обов'язків, що виникають у подружніх відносинах.

Проте правова система забезпечує особливий захист для тих, хто діє добросовісно.

Згідно зі статтею 46 Сімейного кодексу України, особа, яка не була обізнана і не могла дізнатися про наявні перешкоди для реєстрації шлюбу, має право на розподіл майна, отриманого під час недійсного шлюбу, як спільної власності подружжя.

Окрім цього, за цією особою залишається право на проживання в житловому приміщенні, куди вона переїхала через реєстрацію недійсного шлюбу.

Закон також визначає право на отримання аліментів згідно з положеннями статей 75, 84, 86 та 88 Сімейного кодексу України, за умови виконання встановлених ними вимог. Крім того, особа має право на прізвище, яке вона обрала під час укладення шлюбу.

Отже, визнання шлюбу недійсним не завжди призводить до втрати всіх особистих і майнових прав. Однак реалізація цих гарантій залежить від конкретних обставин, зокрема від того, чи була особа обізнана про наявні перешкоди або мала можливість їх дізнатися.

Для особи, яка була обізнана про існуючі перешкоди до укладення шлюбу і не повідомила про них, стаття 45 Сімейного кодексу встановлює інші юридичні наслідки.

Зокрема, відповідно до законодавства, у певних ситуаціях активи, отримані під час недійсного шлюбу, вважаються спільною частковою власністю. Розмір часток при цьому встановлюється в залежності від внеску кожної особи в їх придбання, що включає як фізичну працю, так і фінансові витрати.

Також можуть виникнути наслідки, пов’язані з поверненням отриманих аліментів, правом на проживання в житлі третьої особи та використанням прізвища, яке було обране під час укладання шлюбу.

Коли шлюб, який спочатку мав ознаки фіктивності, вже не можна визнати недійсним

Закон містить ще одну ключову деталь.

Згідно з третьою частиною статті 40 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути анульований, якщо на момент розгляду справи судом більше не існує обставин, які підтверджували б відсутність згоди особи на укладання шлюбу чи небажання формувати сімейні відносини.

Це вказує на те, що первісна відсутність наміру створити сім'ю може втратити своє юридичне значення для визнання шлюбу недійсним, якщо згодом цей намір з'явився і сімейні стосунки фактично сформувалися.

Наприклад, після укладення шлюбу, що на перший погляд виглядав як фіктивний, подружжя може почати спільне життя, організувати домашнє господарство, дбати одне про одного, виховувати дітей і виконувати взаємні зобов'язання, притаманні сімейним відносинам.

Як зазначено у роз'ясненні Мін'юсту з посиланням на постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц, саме характер фактичних відносин після реєстрації шлюбу може свідчити про справжні наміри осіб щодо створення сім'ї.

У той же час, наявність або відсутність певних аспектів сімейного життя не є автоматичною основою для визначення шлюбу як дійсного чи недійсного. Суд розглядає всі деталі конкретної справи.

Таким чином, навіть якщо один з партнерів стверджує, що інший вступив у шлюб виключно з корисливих мотивів, це саме по собі не є підставою для визнання шлюбу недійсним. Ключовими факторами є докази, які розглядаються судом, а також фактичні обставини справи і застосування відповідних норм Сімейного кодексу України, з урахуванням існуючої судової практики.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.