Пристрасті навколо Першої світової війни

На мою думку, 2024 рік може стати відправною точкою для визнання початку Третьої світової війни. Ситуація в Україні змінюється: тепер проти неї виступають не лише російські війська, а й солдати з Північної Кореї. Потрібно бути відвертими: на території України вже відкрито вбивають цивільних осіб іранські дрони "Шахед". Також, ракети, які запускаються в Україну, мають північнокорейське походження, і це не є таємницею. Крім того, у країні вибухають китайські снаряди, а в російських ракетах використовуються китайські компоненти, - зазначив відомий Валерій Залужний в недавньому інтерв'ю для УП.

Правда полягає в тому, що якщо ми приймемо аргументацію колишнього головнокомандувача Збройних сил України, доведеться визнати, що конфлікт між Росією та Україною не міг стати Третьою світовою війною, а лише Четвертою. Згідно з критеріями Валерія Федоровича, Третя світова війна фактично розпочалася ще в 1950 році під час війни в Кореї.

У бойових конфліктах на Корейському півострові брали участь військові сили з двадцяти різних країн: від Сполучених Штатів, Китаю, СРСР і домініонів Британської імперії до таких віддалених держав, як Ефіопія, Колумбія, Філіппіни та Люксембург. У небі над Кореєю американські літаки "Сейбр" змагалися з радянськими МіГ-15, а на землі корейські танки "Першинг" протистояли китайським ИС-2. Чи не є цього достатньо, щоб визнати події того часу на Далекому Сході початком всесвітнього військового протистояння?

Ті ж критерії можна застосувати до інших кровопролитних конфліктів періоду "Холодної війни". Наприклад, у В'єтнамі, поряд з американськими військами, воювали австралійці, новозеландці, тайці, а також південні та північні корейці, не забуваючи про радянських військових радників. У свою чергу, в Анголі змагалися регулярні армії ПАР, Заїру, СРСР, Куби та НДР, а також мали місце втручання інших країн.

Більш того, існує переконання, що "Холодна війна" насправді виконувала роль Третьої світової війни, але в особливому форматі.

Саме цю думку пропагує відомий латиноамериканський ліворадикал Субкоманданте Маркос: "Третя світова, чи "Холодна", війна займає період із 1946 року (чи, якщо завгодно, з бомби, скинутої на Хіросіму 1945 року) до 1985-1990 років. Це була велика світова війна, що складалася з безлічі локальних війн. І, як решта, вона закінчилася завоюванням територій і знищенням противника". До речі, задовго до 2022 року ця концепція мала популярність серед войовничих російських реваншистів.

Проте, безумовно, більшість українців сприймає справжню світову війну зовсім інакше. Для нас яскравим прикладом є події між 1939 і 1945 роками. Це була відкрита глобальна боротьба проти сил зла.

Без жодних умов, без поступок, без хитромудрих дипломатичних маневрів і прихованих стратегій. Внаслідок цього – поразка злочинців і відновлення справедливості.

Примітно, що бенефіціарами Другої світової стали країни, які постраждали від воєнної агресії ще до 1 вересня 1939 року. Повернути втрачене вони змогли лише тому, що війна з агресорами вийшла на глобальний рівень.

У 1935 році фашистська Італія здійснила агресію проти незалежної Ефіопії. Піддані імператора Хайле Селассіє героїчно боролися, але їхні старі рушниці та луки не могли зрівнятися з потужністю авіації та хімічної зброї супротивника. У 1936 році Італія завершила анексію Ефіопії.

Здавалося, що єдиним шляхом залишалася партизанська боротьба з невизначеним майбутнім. Проте все змінилося з початком Другої світової війни. У 1940 році на сцену вийшли британські війська, а вже в 1941-му територію Ефіопії вдалося звільнити від італійських загарбників, і Хайле Селассіє повернувся до своєї визволеної столиці.

У 1938-1939 роках Чехословаччина була поділена та підкорена нацистською Німеччиною, а світ фактично визнав ліквідацію чехословацької держави. Проте для чехів надія відновилася з початком світової війни. Якщо в 1939 році колишній президент Чехословаччини Едвард Бенеш залишався лише емігрантом, то вже через рік він став лідером уряду у вигнанні в Лондоні. За два роки країни антигітлерівської коаліції скасували Мюнхенську угоду. У 1945 році Бенеш повернувся до Праги, де підписав декрети про депортацію судетських німців.

Мілітарна Японія приступила до агресії проти Китаю в 1931 році, забравши Маньчжурію. 1937-го почалася повномасштабна війна, що затяглася на довгих вісім років. Для Піднебесної вона складалася невдало; китайській армії доводилося відступати під натиском загарбників.

Однак у 1941 році конфлікт між Японією та Китаєм увійшов до складу Другої світової війни, що призвело до зміни співвідношення сил. У 1945 році Японська імперія була переможена США за підтримки Радянського Союзу. Це дозволило Китаю відновити всі свої території, які він втратив з початку 1930-х років.

З огляду на ці історичні приклади, Третя світова війна здається не катастрофою, а радше шансом для України. Шансом на відновлення справедливості під час нової глобальної битви з силами зла.

Схоже, що саме тому питання неминучості Третьої світової війни в Україні обговорюється з дивовижною впертістю та відсутністю страху. Навіть ймовірність використання ядерної зброї не викликає особливого занепокоєння у наших активістів, а, навпаки, стає приводом для похмурих жартів про Щекавицю.

Проте на Заході Третю світову війну не сприймають як повторення Другої. Ще з початку 1960-х років існує переконання, що така війна неминуче веде до ядерного катастрофи. І, за визначенням, не може бути жодного переможця.

Нова світова війна не є можливістю знищити нових Гітлерів і Муссоліні, а навпаки, загрозою для існування всієї людської цивілізації. Тому необхідно вжити всіх заходів, щоб уникнути Третьої світової війни.

Відомі рецепти цих процесів існують з середини двадцятого століття. Уникнення безпосереднього військового конфлікту між ядерними державами стало важливим аспектом. Постійне оцінювання прийнятних та неприйнятних ризиків стало нормою. Глобальна напруга трансформувалася у низку локальних конфліктів. Корейська війна, В'єтнамський конфлікт, війна в Анголі, афганська кампанія... Для міжнародних аналітиків значно простіше та логічніше додати сучасну Україну до цього переліку, ніж порівнювати її з Ефіопією, Чехословаччиною або Китаєм 1930-х років.

"Холодна війна" для західного світу - це загалом позитивний історичний кейс. Причому позитивніший, ніж перемога в Другій світовій.

Після сорока років непрямої боротьби Захід переміг радянську імперію та її союзників. Цей процес відбувся без ядерної катастрофи та без руйнувань західних міст, які були характерними для конфлікту 1939-1945 років.

Україна вже третій рік спостерігає за відсутністю нових лідерів на кшталт Черчилля чи Рузвельта, які могли б стати надійними партнерами у боротьбі з новими загрозами. Незважаючи на те, що західний світ усвідомлює небезпеку, що надходить з Москви та її союзників, навряд чи він згадуватиме уроки Другої світової війни. Швидше за все, акцент буде зроблено на події 1950-х, 1960-х, 1970-х і 1980-х років. Проте ніхто не може гарантувати, що ці уроки будуть ефективними в умовах сучасного XXI століття.