"Ширка -2". Політичний огляд для колишнього ОПЗЖ.

В Україні активно обговорюється ідея перезавантаження влади. Виборчі процеси, потреба в реформах та інші зміни стають нагальними темами. Суспільство переживає кризу, обурене деякими незрозумілими рішеннями народних обранців, і висловлює вимогу відправити всіх депутатів на фронт.

Проте виникає питання: чи залишається парламент, як інститут, здатним самостійно приймати рішення в умовах війни? І чи зберігає свою суб'єктність депутат? Безперечно, тут є чимало сумнівів.

Верховна Рада IX скликання стала найдовшою за всю історію українського парламенту, працюючи вже протягом п'яти років. Прогнозувати, як довго ще триватиме її діяльність, наразі неможливо. Проте, якщо вибори президента пройдуть навесні 2025 року, то парламентські вибори, ймовірно, відбудуться восени того ж року.

Найгірші результати голосування до певного моменту демонстрували проросійські депутати з фракції ОПЗЖ (пізніше перетвореної на групу ПЗЖМ) — їхня участь у голосуваннях цього скликання становила лише 45%. Це тривало доти, поки їм не довелося розділитися та почати підтримувати ініціативи правлячої фракції.

Таким чином, вибори 2019 року стали історичними, оскільки сформували в парламенті першу монокоаліцію. На початку цього скликання фракція "Слуга народу" налічувала 252 депутати, проте зараз їх кількість зменшилася до 233. Протягом п’яти років діяльності "Слуга народу" не змогла зберегти стійкість та єдність у своїх рядах.

"Медовий місяць" монобільшості тривав до середини 2020 року, а потім провладна більшість почала дробитись.

Лише 14% випадків показали, що "слуги" змогли самостійно ухвалити рішення. У всіх інших ситуаціях депутатам з монокоаліції знадобилася допомога інших фракцій і груп.

Зокрема, у серпні-вересні 2019 року монобільшість ухвалила безліч законодавчих ініціатив в умовах, які отримали назву "турборежим". У листопаді того ж року "слуги народу" також зібрали понад 226 голосів для підтримки ряду законопроєктів, що стосуються відкриття ринку землі.

У березні 2020 року монобільшість змогла зібрати достатню кількість голосів для усунення уряду Олексія Гончарука та призначення Дениса Шмигаля на посаду прем'єра. Однак після цього єдність у голосуванні серед депутатів від "Слуги народу" почала швидко зменшуватися.

Окрім законопроєктів, пов'язаних із повномасштабною війною, які отримали значну підтримку в парламенті, були також ухвалені такі важливі документи: постанова, що регламентує діяльність Верховної Ради під час воєнного стану, звернення до американської влади з проханням визнати РФ державою-терористом, зміни до державного бюджету на 2022 рік, а також поправки до Кримінального процесуального кодексу, що стосуються співпраці з Міжнародним кримінальним судом.

Від початку повномасштабного вторгнення, що триває вже понад два з половиною роки, монобільшість змогла самостійно забезпечити підтримку рішень мінімум 226 голосами лише в 16 випадках голосування.

Раніше монокоаліція "Слуги народу" в парламенті отримувала підтримку від двох депутатських груп – "Довіра" (яка складається з позафракційних депутатів) та "За майбутнє" (яка асоціюється з Коломойським). Нині ж для успішного голосування необхідна систематична підтримка депутатських груп, що виникли на основі колишньої ОПЗЖ.

Після розпуску найбільшої проросійської фракції у Верховній Раді, що складалася з 44 народних депутатів, її члени вирішили перегрупуватися у дві нові депутатські колегії: група впливу Фірташа та Льовочкіна об'єдналася в "Партії за життя та мир", тоді як представники Столара та Абрамовича створили "Відновлення України".

Отже, динаміка голосувань колишньої ОПЗЖ зазнала суттєвих змін. У період до початку повномасштабного вторгнення ця фракція демонструвала найнижчі показники участі в голосуваннях, проте після заборони її діяльності в Україні у 2022 році ситуація кардинально змінилась.

Сталось неймовірне перевзування проросійської партії. Тепер соратники Медведчука забороняють російську музику і "вступають" в ЄС.

Причиною такої зміни може бути те, що нардепи забороненої політсили, ймовірно, бояться отримати судові провадження або ж роблять все можливе, щоби демонструвати свою потрібність та залишитись у політичній системі й надалі. Тому наразі вони голосують в унісон із більшістю.

Верховна Рада України вже більше двох років функціонує в режимі одного пленарного засідання, яке триває вже більше 336 годин.

Безсумнівно, за цей проміжок часу парламентарії неодноразово брали перерви, а також мали можливість обговорити легітимність такого способу діяльності. Окремим аспектом є причини, які зумовлюють оголошення перерв у засіданні. Іноді вони є цілком очевидними, наприклад, у випадку, коли всі пункти порядку денного вже були розглянуті.

Частіше вони були неочікуваними та навіть випадковими. Зокрема під час кількох засідань підставою для оголошення перерви, за словами головуючого, стала "відсутність потенціалу", а ще декілька разів діяльність Ради переривала повітряна тривога.

Однак буває, що депутати виявляють витривалість і бажання працювати без зупинок протягом 12-13 годин.

Цей формат діяльності на даний момент зафіксований в окремій постанові Верховної Ради України.

Іноді засідання закінчується, навіть якщо не вдалося обговорити всі заплановані ініціативи, оскільки час, відведений на зустріч, вичерпано. У таких ситуаціях питання порядку денного можуть бути перенесені, оскільки чіткого графіка засідань немає. Громадськість змушена чекати на розгляд конкретних рішень невизначений період, поки депутати не зроблять оголошення у своїх соцмережах про відновлення роботи сесійної зали після перерви.

"Потенціал" нардепів або ж його відсутність також часто стає підставою для оголошення перерви у засіданні. Зазвичай це стається, якщо у залі недостатньо депутатів для ухвалення рішень. Такі перерви можуть оголошувати за наявності кількох десятків голосів або ж навіть за наявності 220 голосів. За обох умов ухвалити жодне рішення парламент не зможе.

Найчастіше розгляд правок відбувається у майже порожній сесійній залі. Ймовірно, це зумовлено тим, що нардепи не вважають їх розгляд важливим та свідомо ігнорують такі засідання. Відтак не щодо всіх запланованих правок нардепи наполягають на розгляді, адже, якщо вони від опозиції, то їх ухвалення немає шансів.

Одночасно, тривала діяльність Ради без чітко визначеного календарного графіка створила сприятливі умови для відсутніх депутатів. Вони мають можливість тривалий час не з'являтися у парламенті та не брати участь у голосуваннях, проте можуть віддалено приєднуватися до засідань комітетів.

Ще одним із факторів, що може впливати на відсутність народних депутатів на засіданнях та їх небажання голосувати, є закритість Верховної Ради для представників медіа. Це скликання, з різних об'єктивних і суб'єктивних причин, більшу частину свого терміну працювало в режимі обмеженого доступу. Спочатку журналістів захищали від COVID-19, а зараз ЗМІ не допускають до сесійної зали через повномасштабну агресію.

Цього року журналістам дозволили працювати у Верховній Раді, але в умовах, які вигідні лише політикам, що часто відсутні на засіданнях. Акредитовані медіа мають можливість функціонувати лише в пресцентрі Ради. Це означає, що доступ до кулуарів закритий, що ускладнює можливість журналістів ставити незручні запитання нардепам до чи після засідань. Крім того, тепер немає можливості, як раніше, знімати засідання з балкона для преси та виявляти тих, хто насправді не присутній, користуючись карткою.