Третя сила? Чому в Сполучених Штатах існують лише дві основні політичні партії і як Ілон Маск намагається змінити цю ситуацію.

Які причини невдач нових політичних сил на загальнонаціональному рівні?

7 червня Ілон Маск заявив, що у США потрібно створити нову політичну партію, "яка представлятиме 80% середнього класу". Ця заява з'явилася після його публічної сварки із президентом США Дональдом Трампом і викликала справжнє збурення у Штатах. Маск провів голосування на своїй сторінці в X, після чого справді оголосив про створення нової політсили - America Party.

Виклик двопартійній системі кидають і з іншого боку. У Нью-Йорку у праймеріз Демократичної партії на посаду мера міста переміг Зохран Мамдані, лівий політик угандійсько-індійського походження, член союзної демократам партії "Демократичні соціалісти Америки".

Це лише одні з багатьох доказів того, що в американському суспільстві існує значний попит на появу нової політичної сили.

У США протягом багатьох років домінують дві великі партії - Демократична і Республіканська. Лише від них обираються президенти та абсолютна більшість членів Конгресу. Для багатьох американців це виглядає не як повноцінна свобода вибору, а як можливість вибрати "менше зло". Особливо це було актуально минулого року коли за президентське крісло боролися літні і неоднозначні Дональд Трамп та Джо Байден, якого згодом замінила контраверсійна Камала Гарріс.

Згідно з дослідженням Gallup, проведеним в жовтні минулого року, 58% американців висловили думку про необхідність створення третьої політичної партії, оскільки вважають, що Республіканська та Демократична партії неадекватно представляють інтереси населення. Це число трохи нижче рекордного 63% у 2023 році, але все ще свідчить про значний рівень незадоволеності існуючою двопартійною системою. Серед незалежних виборців підтримка ідеї третьої партії становить 69%, серед демократів — 53%, а серед республіканців — 48%.

За даними Pew Research Center, ця підтримка особливо висока серед молодших виборців: 48% тих, хто молодше 30 років, і 46% - серед респондентів віком 30-49 років.

Формально, у США зареєстровано багато загальнонаціональних партій. Найбільш помітні серед них - Конституційна партія, партія Зелених і Лібертаріанська партія. Проте більшість із них мають незначний вплив на політичну ситуацію.

Вибори в США, як звичайно, здійснюються за мажоритарною системою, як на рівні окремих штатів, так і в рамках загальнонаціональних виборів. У цій системі реалізується принцип "переможець забирає все": кандидат, який виграє у своєму виборчому окрузі, отримує місце в Конгресі, незалежно від того, наскільки незначною була його перевага — навіть якщо вона складає всього один голос.

Це призводить до того, що виборці надають перевагу двом основним політичним силам, адже голос за представника менш відомих партій часто розглядається як "безрезультатний".

Окрім того, у ряді штатів новим політичним партіям ставляться ускладнені вимоги для участі у виборах. Наприклад, кандидати від третіх партій часто змушені збирати тисячі підписів, що потребує великих зусиль та ресурсів. Дві головні партії мають розвинену інфраструктуру, яка дозволяє їм без проблем виконувати ці умови, тоді як менші партії можуть не мати необхідних ресурсів для цього.

Окрім цього, фінансові ресурси відіграють ключову роль. Виборчі кампанії в США потребують значних витрат, і великі меценати, як правило, підтримують лише кандидатів від двох провідних партій, які мають реальні шанси на успіх. Крім того, медіа зазвичай не звертають багато уваги на кандидатів від третіх партій, що зменшує їхню впізнаваність.

Проте, періодично окремі кандидати від третіх партій отримують мандати завдяки своїй харизмі. Це особливо помітно на місцевому рівні, зокрема у Конгресах окремих штатів. Але у таких ситуаціях мова йде більше про індивідуальні якості політиків, а не про злагоджену роботу партії в цілому.

Роль політичних партій стає все більш значущою на вищих рівнях управління, зокрема під час виборів губернаторів штатів. У зв'язку з більшими масштабами цих заходів, недостатньо спиратися лише на невелику групу однодумців; необхідна хоча б певна мережа активістів для агітації.

У новітній історії Сполучених Штатів можна знайти кілька прикладів, коли третя політична сила змогла досягти значних результатів на рівні конкретного штату.

У 1998 році Джессі Вентура, який поєднує кар'єри рестлера та актора, був обраний губернатором Міннесоти, представляючи "Партію реформ". Він здобув 37% голосів виборців. Одними з ключових чинників його успіху стали харизматичність, медійна впізнаваність та незадоволеність людей традиційною двопартійною системою.

У штаті Коннектикут на виборах 1990 року губернатором став Ловелл Вейкер від Партії Коннектикуту, отримавши підтримку завдяки своїй поміркованій позиції та критиці основних двох партій.

У тому ж році Аляску очолив Волтер Хікель, який був обраний губернатором від Партії незалежності Аляски, котра виступала за розширення автономії регіону.

На загальнодержавному рівні єдиним успішним прикладом є кампанія Теодора Рузвельта від Прогресивної партії у 1912 році. На президентських виборах він здобув 27,4% голосів виборців і 88 голосів у Колегії виборців, посівши друге місце. Це єдиний випадок, коли представник третьої партії випередив кандидата від однієї з основних - республіканця Вільяма Тафта.

Проте Рузвельт використовував свій уже сформований особистий імідж. Він раніше двічі обіймав президентську посаду. Прогресивна партія виникла внаслідок розколу Республіканської, тому місцева партійна структура була готова до роботи. Але після виборчої поразки партія зникла так само стрімко, як і з'явилася.

Усі ці приклади демонструють, що створення третьої політичної сили в США теоретично можливе, проте для цього необхідні фінансові ресурси для виборчої кампанії, сильний особистий імідж лідера, а також підтримка певних еліт у Вашингтоні та в більшості штатів.

Останній аспект є надзвичайно важливим, і досягти його найскладніше – ті, хто вирішить виступити проти демократів та республіканців, повинні бути готові до серйозних наслідків. Це може варіюватися від анулювання державних контрактів та економічних втрат до серйозних атак на їхню особисту репутацію. Варто зазначити, що під час суперечки з Маском Трамп вже натякав на можливу перевірку угод Маска з державою, а також на можливість його депортації з США.

Тож більшості місцевих еліт простіше домовитися про союз із демократами чи республіканцями. Проте, ситуація може змінитися. Зрештою, у США часів Трампа багато речей відбуваються вперше в історії.