Вікторія Рощина пішла з життя, оскільки не знайшлося жодного російського журналіста, готового здійснити правдивий репортаж з територій, що опинилися під окупацією.

Головна редакторка агенції розслідувань "Слідство.Інфо"

Разом з Andrey Boborykin отримали нагороду за Вікторію Рощину від International Press Institute.

В певному сенсі розслідування її смерті виявилося легшим, ніж намагання висловити думки про Віку, яка більше не зможе нічого повідомити.

Виступаючи протягом трьох хвилин, я прагнула якомога ясніше висловити свою позицію щодо недопустимості порівнювати українських і російських журналістів. Ці спроби тривають і далі.

Публікую текст моєї промови українською - раптом комусь треба буде натхнення і зібрані до купи слова. Адже боротьба за нашу професію триває.

Дорогі колеги,

Це неймовірне переживання – стояти на сцені в Європі та отримувати нагороду на честь відомої колеги, яка, на жаль, вже не серед нас.

Вікторію вбили у в'язниці в Росії, і, за всіма ознаками, це зробили росіяни.

Протягом кількох місяців команда Слідство.Інфо вела розслідування її вбивства та виявила безліч деталей про те, як саме відбулися ці події. Ці факти вражають своєю жахливістю.

Я поділюся з вами лише однією. Перед смертю Вікторія, молода жінка, важила 30 кг. Лише за один рік у російських в'язницях вона втратила близько 15 кг. Уявляєте?

Чи можете ви уявити ситуацію, коли професійна журналістка з європейської держави в XXI столітті вмирає у в'язниці від голоду та катувань?

Конфлікт між Україною та Росією триває вже близько 12 років. Вже минуло майже чотири роки з моменту, коли Росія здійснила повномасштабний напад на нашу державу.

Ви можете сказати, що війна - це війна, багато людей гине, і журналісти також. Але чи ви чули про якогось російського журналіста, який помирає від тортур в українській в'язниці? Звісно, ні. Бо цього не відбувається.

Сьогодні, коли я маю честь виступати перед такою шанованою аудиторією, хочу відзначити, що українці і росіяни не є на одній стороні в цьому конфлікті.

У пам'ять про Вікторію я звертаюся до вас із проханням: будь ласка, не порівнюйте українських і російських журналістів, не примушуйте нас ділити сцену чи обговорювати наш досвід висвітлення конфлікту, немов він є ідентичним. Це не так. І не варто називати нас і їх "жертвами війни".

Мої колеги гинуть від рук загарбників, чого не трапляється з російськими журналістами, які працюють у комфортному екзилі, де дрони та ракети не атакують їхні будинки та офіси. Звідки їх не можна кинути у російську в'язницю, катувати та морити голодом до смерті.

Вікторію вбили за те, що вона вирушила на зйомки репортажів про українські міста та села, які опинилися під російською окупацією. Це, безумовно, мало б бути обов'язком російських журналістів. Вона втратила життя, адже не існувало жодного професійного російського репортера, який би наважився на візит до цих територій та створити чесний матеріал. Вона виконала цю місію замість них і заплатила за це найвищу ціну. Це стало відображенням всього стану російської журналістики, яка насправді не існує.

Для мене велика честь отримати цю нагороду за мою надзвичайну та сміливу колегу Вікторію Рощину.