Як і століття тому: на Хортиці створюють човен-моноксил.
Працівники Національного заповідника "Хортиця" вирішили відтворити стародавній процес будівництва човна-довбанки
Майстерню створили під відкритим небом на острові, в долині, відомій як Велика Молодняга. Можливо, саме тут багато століть тому виготовляли справжні моноксили. Дослідники прагнуть якомога точніше відтворити старовинні методи і переважно використовують традиційні інструменти, такі як сокири, що датуються XVI століттям.
Кореспонденти Укрінформу стали свідками того, як це відбувається.
Природна катастрофа "нагородила" човен деревом.
Ще до початку повномасштабного вторгнення Росії, науковці з Запоріжжя планували провести унікальний історико-археологічний експеримент — виготовити човен-довбанку, або моноксил, власноруч, починаючи з нуля. Подібні човни були виявлені як у водах Дніпра, так і на узбережжі Хортиці. Найдавніший з них, що датується III століттям до нашої ери, належить до доби скіфів і наразі зберігається під водою. Окрім цього, вчені мають у своєму розпорядженні знахідки більш пізніх часів — човни з V, IX та XV століть, а також креслення та велику кількість інформації про їхнє використання. Тепер залишалось лише знайти підходяще дерево та почати реалізацію проекту.
Минулого року на острові Хортиця сильний буревій звалив кілька дерев, які мали вікову історію близько ста років.
- Ми вже давно хотіли здійснити цю ідею. Але постала проблема з пошуком стовбура, адже не можна просто так вирушити на Хортицю, звалити дерево і почати виготовляти човен. Коли ж тополі впали, перед нами з’явилися два шляхи: або вони згниють, або ми зможемо втілити їх у вигляді човна, що стане символом Хортиці, - ділиться Андрій Денисенко, реставратор Національного заповідника "Хортиця".
Одразу уточнюю в нього, чи справді такий човен називали хортицьким.
На острові ми зустрічали човни з подібною формою та "носиком" тричі, і всі вони мали дати з V, IX та XV століть. У інших місцях подібна геометрія човнів не спостерігається. Ми жартуємо, називаючи цей тип моноксилів "хортицьким", зважаючи на його специфічну форму. Наша нова човен має на меті продовжити цю традицію і буде датований ХХ-ХХІ століттями, - ділиться Андрій.
У реставраційних роботах беруть участь три фахівці. Процес почався в квітні, проте через різке зниження температури та сніг їх діяльність довелося призупинити на кілька днів.
З-під сокири тече вода.
За словами реставраторів, перші удари сокир були надзвичайно важкими, як у фізичному, так і в емоційному плані.
Люди, які займалися виготовленням човнів у ті часи, володіли значно більшими навичками. Вони майстерно працювали з деревом та знали, як його належно обробити, адже це був їхній основний промисел. Ми намагаємося повторити їхній досвід, але, будемо відверті, значною мірою користуємося сучасними інструментами. Наприклад, для розпилювання дерев'яних стовбурів ми використовуємо електропили, - ділиться своїми думками гідроархеолог, керівник відділу реставрації Національного заповідника "Хортиця" Валерій Нефедов.
Андрій підтверджує, що спочатку справді було дуже важко.
Перший день був справжнім випробуванням. Я не тримав сокиру в руках років десять, а рубка дров не вважається серйозною роботою. Після двох хвилин праці руки почали боліти, з'явилися мозолі, а результат був нульовим. Тепер мої руки вже звикли, навіть рукавиці стали непотрібними. Мені це подобається. Хоча працюю лише 5-10 хвилин, і мені потрібно робити перерву – сил не вистачає на більше. Але, незважаючи на все, навички поступово повертаються, - зазначає він.
Приблизна вага тополі, з якої роблять човен, на початку робіт була 2,5 т. Реставратори жартома говорять, що не знали, з якого боку підступити і як взагалі зрушити з місця деревину.
- У перший день ми вибирали стовбур, щось відрізали, крутили, дивились, що і як має бути, форму обирали. Вирішували, де має бути кіль, знімали кору, бо під нею шкідники заводяться. Тепер у нас дуже важкий етап - видовбати середину. Якщо зайве рубанемо, то все, - каже реставратор, якого звати Дмитро.
Чоловік вкрай соромʼязливий, хоча вже багато років працює в заповіднику і, здавалося б, має величезний обсяг знань про човни, якщо не все, то принаймні дуже багато.
- Коли ми працюємо, вода розлітається з сокири. Дерево повинно висохнути. Процес висихання триває під час роботи, - зазначає він.
Довжина моноксила становитиме приблизно 7 метрів. Подібні човни виготовляли ще кілька сотень років тому.
Ці човни були створені для подорожей. Вони могли вмістити двох осіб разом із вантажем або чотирьох без нього. Тепер нам потрібно вирізати середину і зробити борти тоншими – менше 5 см, тоді вага човна складе приблизно 300 кг. Коли ми почали працювати, виявили гнилі ділянки в деяких місцях, тому будемо обробляти їх смолою або дьогтем, як це робили в давні часи. Водночас, у нас немає іншого вибору: ми використовуємо деревину, яка впала. Раніше тут були густі ліси, і можна було вибрати те, що хотілося, – зауважує Нефедов.
Він зазначає, що ті тополі, які зламалися минулого року і з яких, власне, виготовляють човен, можуть вважатися справжніми легендами. Багато відвідувачів, які навідуються, щоб побачити, як просувається процес, діляться спогадами про ці дерева з часів свого дитинства.
- Ми прагнемо підрахувати кільця, щоб більш точно визначити вік. Хоча вони не дуже помітні, ми маємо намір це здійснити, - зазначає він.
Видобуток човна може здаватися надзвичайно складним і важким завданням. І чим тоншими стають стінки, тим більше лякає кожен новий удар сокирою.
- Головне - не перестаратися і не прорубати наскрізь. Кожен удар сокирою вганяє нас у піт, - сміється Андрій.
Співробітники заповідника зазначають, що човни, виготовлені з м'яких деревних порід, не виявляються в археологічних знахідках. Однак це не свідчить про їх відсутність у минулому — просто такі матеріали не зберігаються протягом тривалого часу.
- Вони не збереглися, оскільки деревина була недостатньо міцною. Проте човни з м'яких порід деревини виготовлялися значно частіше, ніж, скажімо, з дуба. Окрім того, обробка дуба є складною, адже він має схильність до тріщин, - зазначає Валерій Нефедов.
Після завершення видовбання човна його спустять на воду, і він буде доставлений річкою до ангару для реставрації, де проведуть обробку та виготовлення весел.
ВІДТВОРИТИ ПОХІД ПО ВЕЛИКОМУ ЛУГУ
Валерій давно мріяв про створення човна. Нещодавно, після повернення з фронту, ми вирішили, що пора втілити цю ідею в життя. Ми готові присвятити цьому проекту два-три тижні. Під час нашої роботи до нас завітали більш ніж сто людей, які цікавилися процесом, а деякі навіть пропонували свою допомогу. Наша мета — зберігати культурні традиції та популяризувати їх. І тепер ми повністю зосереджені на цьому, - ділиться Андрій Денисенко.
Сам Валерій Нефедов зазначає, що процес створення човна приносить йому велике задоволення, оскільки це проект, який поєднує в собі вивчення технологій та річкових традицій.
Коли археологи натрапили на стародавні човни, у них виникла ідея спробувати відтворити їх власноруч. Цьогоріч ми плануємо спустити наш човен на воду. А ще я мрію повторити подорож через Великий Луг, - ділиться своїми задумами гідроархеолог.
Після того, як російські війська зруйнували Каховську ГЕС, Великий Луг почав повільно відновлюватися. Однак певні ділянки цієї території залишаються під окупацією та забруднені мінами. Тому можливість відвідати цей край стане реальністю лише після закінчення конфлікту.
- Ні, це не кінець, а лише етап після нашої перемоги, - зазначає Валерій. - Проте обстановка на фронті така, що я навіть не можу уявити, як будуть розвиватися події далі.
