Діти конфлікту: "Мамо, ми залишимось у сховищах, поки не переможемо Росію."

Якими стануть діти, виховані в умовах війни? Тими, хто провів чверть навчального року та ночей у захисті від обстрілів, сховані в укриттях.

Ті, хто під звуки Шахедів слухає роздуми президента США про дітей, що грають на майданчику. Потім запитує: "Мамо, а наскільки глибоко може пробити Орешник?" -- "Не знаю, малюче. Перевірю пізніше." -- "Тільки не барися, бо якщо він прорве укриття, я вже не дізнаюся, що станеться."

Вони покладаються лише на власні сили і не очікують допомоги від інших.

Вони не вірять політикам.

Вони погано памʼятають, яке воно -- мирне життя, бо були занадто малі.

Відрізняють звук ППО від прильоту.

Військові — від територіального центру комплектування.

Славимо, що тепер маємо можливість атакувати нафтопереробні заводи.

Обурюються, що з РФ досі вилітають пасажирські рейси, а з Борисполя -- ні.

Сповнені гордістю настільки, що не готові визнати свій страх.

Більше за всіх на землі хочуть, щоб ця війна закінчилася, але наполягають: без нашої перемоги цього не буде.

Завтрашнє обличчя України — це саме вони.

Носії памʼяті, болю та досвіду.