Екскомбриг 53-ї бригади "Купол": У нашій армії поєднуються героїзм і абсурд.

У березні 2023 року в українських новинах активно обговорювалися події, пов'язані з заголовком: "Комбата 46-ї бригади знижують у посаді через інтерв'ю для Washington Post". Ця стаття на УП привернула увагу 167 тисяч читачів.

Різка реакція політичного або військового керівництва на публічне озвучення проблем в Україні не рідкість, а навіть традиція. Втім у ситуації з комбатом 46-ї бригади все було трохи складніше, зокрема через умови, у яких це озвучення проблем відбулося.

По-перше, командир 46-ї батальйону порушив неписаний договір про ненапад, укладений між суспільством і урядом. Згідно з невидимими умовами цього договору, громадяни утримувалися від критики влади, в той час як уряд зосереджував свої зусилля на забезпеченні виживання держави.

По-друге, навіть під час масштабного конфлікту деякі представники суспільства не приймали необґрунтоване усунення з посади особи, особливо якщо йдеться про військового.

По-третє, військовослужбовець, до якого було застосовано це покарання, мав своїх прихильників і шанувальників, яких здобув з 2014 року.

Тією самою людиною був Анатолій Козел з позивним "Купол" - десантник, оборонець Донецького аеропорту, легенда російсько-української війни.

Після виходу інтервʼю, в один з днів своєї відпустки, Купол дізнався, що більше не служить у 46-ій бригаді, де сам зібрав і повів у наступ на Херсонщині цілий батальйон.

Згодом слід Купола, принаймні у великих медіа, загубився.

Проте він не залишив військову службу і спочатку був направлений до 199 навчального центру Десантно-штурмових військ, де обійняв посаду командира навчального батальйону. Пізніше він був переведений зі складу ДШВ до Сухопутних військ, де став командиром 53-ї механізованої бригади. Разом з нею він взяв участь у запеклих бойових діях у Нью-Йорку, Торецьку та частково в боях у Серебрянському лісництві.

"Українська правда" запросила Купола на розмову, аби розпитати, чи вдалося йому за два роки після скандального інтервʼю зрушити питання з підготовкою новобранців та злагодженням підрозділу з місця. Детально розібратися, як в армії працюють кілька механізмів - покарання за правду, звільнення з посади комбрига тощо.

А також дізнатися про погляди та враження Купола стосовно поточної ситуації на фронті, реформування корпусу та ймовірність зміни на посаді головнокомандувача.

Шановний Анатолію, ви неодноразово та досить жорстко висловлювали свої зауваження щодо українських збройних сил на всіх рівнях — від оперативних тактичних угруповань до Генерального штабу. Зазвичай таку критику висловлюють ті, хто не несе відповідальності і чия посада не зобов'язує до конкретних дій. Тож, перш ніж продовжити, хочу запитати, де ви наразі проходите службу? Чим займаєтеся?

На даний момент я є полковником запасу, і час від часу отримую дзвінки від військкомату з різними пропозиціями. Однак знайти щось дійсно цікаве для командира бригади виявляється досить складним завданням. Я б із задоволенням продовжив служити, якщо б мені надали можливість командувати бригадою. Проте вийшла така класична ситуація: мене перевели в резерв, а сидіти без діла чи вживати алкоголь мені зовсім не до вподоби.

Тому я вирішив залишити роботу і, як я кажу, працюю над формуванням громадської думки. Займаюся волонтерством, спілкуюся з молоддю та часто виїжджаю на схід. От і завітав до вас у гості.

- Скільки ви вже в такому статусі?

- Починаючи з жовтня 2024 року, я залишив посаду командира бригади. Можна сказати, що трохи приділив увагу своєму здоров'ю і пройшов через операцію.

Моє завдання - не просто критикувати, я на кожну свою критику можу запропонувати дієві шляхи вирішення проблемних питань у Силах оборони.

- Звідки ви зараз черпаєте інформацію про ситуацію на фронті?

Можливо вийти зі служби, але залишитися військовим у душі. Я провів 27 років в армії, і всі мої зв'язки залишилися на місці - з солдатами, сержантами, командирами та генерал-майорами. Кожен день підтримую контакт.

Я часто буваю на виїздах - зараз плануємо їхати на Харківсько-Ізюмський напрямок, перед цим були на Сумському. Звісно, це не те, що бути комбатом чи комбригом на передовій, але ж ти постійно в цьому інфополі, в інфополі окопів.

- Де, за вашими спостереженнями, у нас наразі найбільші проблеми з обороною?

У оперативній зоні 20-го армійського корпусу, що розташована в напрямку Покровська, трохи на південь, знаходиться невелике село Новопавлівка, яке межує з Дніпропетровською областю. На даний момент 20-й корпус не демонструє вражаючих результатів.

Здійснювати реформи в умовах бойових дій — це справжнє випробування. Хоча правило "коней на переправі не міняють" є слушним, у нашій ситуації немає вибору. Цю реформу слід було впроваджувати ще в 2022 році: формувати нові дивізії на основі старих, потужних бригад, а згодом з цих дивізій створювати корпуси. Ефективність дій могла б зрости в рази.

- Можливо, через інтенсивність бойових дій у нас не було на це ресурсу?

Інтенсивність військових дій нині є такою ж або навіть вищою, ніж раніше. У ті часи було більше ресурсів, і багато людей приєднувалися до зусиль у 2022 та 2023 роках. Тоді ми спостерігали менше втрат, менше поранених та зниклих безвісти - це було актуально на той момент.

Зверніть увагу, корпус — це не лише набір з п’яти бригад. Це також безліч окремих підрозділів, таких як забезпечення, логістика, БПЛА. Таким чином, ми говоримо про приблизно десять автономних батальйонів, які потрібно буде сформувати з нуля.

Створення будь-якого нового підрозділу — це тривалий і складний процес, і немає гарантії, що в результаті він продемонструє ефективність. Бригади, які ми організовували у 2014-2015 роках, почали виконувати бойові завдання, причому деякі з них почали раніше, інші пізніше, та з різним рівнем успіху. Однак на це знадобилися 5-10 років.

Ми також стикаємося з труднощами на рівні верхнього командування: "знизу" підрозділи готові на все, а штаби Сухопутних військ та інших видів сил складаються переважно зі старих кадрових полковників.

Щоб завершити обговорення щодо корпусів, чи можемо підсумувати, чому етап їхнього прибуття на фронт виявився таким складним?

- В армії є таке поняття як адаптація і злагодження. От уявіть собі, один штаб вирвали, забрали, посадили туди інший штаб, а комплект військ плюс-мінус той самий залишився...

Читайте також: Чи буде Україна воювати корпусами? Розбір УП

В ОТУ "Луганськ" та 19-му корпусі був місяць для того, щоб налагодити взаємодію — вони знайомилися та ділилися інформацією. Це не відбулося миттєво.

Є велика різниця між тим, коли ти виступаєш в ролі стажера, і тим, коли ти береш участь у справжніх бойових операціях.

В американській армії є така річ як культивування лідерства, і це дуже важливо. От наприклад, я комбриг, і в мене є комбат, який є реальним лідером. До нього йдуть люди, їдуть волонтери, є управління. Коли мені заходить якась техніка, то як мені її максимально ефективно використати? Правильно, віддати в цей батальйон.

Коли я служив у якості командира батальйону, я призначав командирами взводів тих, хто дійсно довів свою відвагу у бою. На папері ситуація може виглядати зовсім інакше, але я просто звертаюся до начальника відділу кадрів з проханням призначити цього хлопця на посаду комвзвода. Має ж бути логіка в прийнятті таких рішень.

Як це виглядає у новому підрозділі? Командиром взводу призначають особу, яка, заради пакету ковбаси та пляшки горілки, успішно закінчила військову кафедру.

- Тобто корпусам на початковому етапі, за вашими спостереженнями, забракло лідерів усередині структур?

- Лідерства та злагодження. Але в нас немає іншого варіанту - якщо ми вже робимо корпусну реформу, то ми її робимо. Багатьох командирів корпусів я знаю, вони справді є лідерами, вони виросли на цій війні, достойні хлопці. Але багато хто (став комкорпусу - УП), бо хтось когось попросив. В армії, та не тільки в армії, є таке поняття як фаворитизм... і в главкома воно дуже розвинене.

- За моєю інформацією, Сирський особисто обирав очільників корпусів.

Отже, є люди, які близькі серцю, а є й ті, хто на відстані. А в деяких випадках система спрацьовує, а в інших — ні. Особливо важка ситуація складається зараз на Донеччині, в зоні 20-го корпусу, на межі Запорізької та Дніпропетровської областей. Тут ворог намагається оточити Покровськ. Це вже звичний сценарій, адже спочатку був Соледар, потім Бахмут, і тепер Покровськ переживає подібні труднощі. Такі ж події відбувалися і на Курщині.

Чи існують інші ділянки на фронті, де ми можемо продовжити наступ?

- По воєнній науці, для наступу треба створити умови, зокрема наступальне угруповання військ. Як ви думаєте, у нас є резерви для створення такого угруповання? Якщо в нас бригади укомплектовані на рівні 50%, а то і набагато менше? Немає.

Наш останній бойовий ресурс вичерпався під час "контрнаступу" в Запорізькій області - Роботине, 2023 рік. Це сталося в момент, коли Залужного замінили на Сирського.

Під час наступальних дій у Запорізькій області командування здійснював ще Залужний.

Залужного усунули після проведення того контрнаступу.

На вашу думку, це справедливо?

Це питання вирішує верховний головнокомандувач. Якщо бути відвертим, то Залужний занадто багато повноважень передав своїм заступникам та командувачам, і це можна вважати його слабким місцем. Натомість Сирський практикує мікроменеджмент, зосереджуючи увагу навіть на батальйонному рівні. Виходить, що немає якогось середнього варіанту між цими стилями управління.

Чи з'явилася серед нової генерації командирів, які беруть участь у бойових діях з 2014 року, особа, яка могла б досягти посади головного командира? Наприклад, Сирському нещодавно виповнилося 60 років.

Чудово! Якщо зараз розмірковувати над тим, кого можна призначити на місце главкома, я не зможу дати швидку відповідь. Не існує такого простого рішення: просто замінити людину, і все стане краще. Ситуація може навіть погіршитися. Для зміни главкома необхідні певні умови, наприклад, 30-денне перемир'я.

Оскільки ви служили в одній з новостворених бригад і змогли успішно утримувати свою ділянку фронту, чи могли б ви поділитися своїми думками про те, що потрібно знати новачкам на етапі формування бригади? Я маю на увазі конкретні дії та стратегії.

Потрібно, щоб ті, хто займається цим — командири, мали хоч трохи здорового глузду та усвідомлення реальних процесів, які відбуваються.

Що стало причиною успішного виходу 46-ї бригади на бойові завдання у 2022 році? У Десантно-штурмових військах це організовано наступним чином: кожна бригада надає своїх представників – начальників служб, помічників та інші ключові кадри. Наприклад, якщо в 95-й бригаді є помічник начальника фінансово-економічної служби, йому можуть запропонувати стати начальником фінансів у новоствореній 46-й бригаді. Це вимагатиме більше зусиль, але на новій посаді він зможе піднятися до звання майора, в той час як в попередній бригаді залишиться на рівні старшого лейтенанта. Так само відбувається з іншими керівниками та службами. Таким чином, формується основа бригади, яка згодом доповнюється мобілізованими військовими, а також досвідченими сержантами.

Після цього бригада проходить місячний або два злагодження на полігоні. Це відбувається в травні та на початку червня. Наступним кроком, згідно з правильними планами, є направлення бригади не на найскладніший фронт, а, наприклад, до Запоріжжя, де бойові дії менш напружені. Це не повинно починатися з Покровська. 155-ту бригаду (відправили - УП) розгорнули в бойові дії.

Чи я вірно сприймаю вашу думку: якщо немає можливості створити основу для нової бригади, то доцільніше утриматися від її формування? Можливо, варто взяти новобранців і направити їх до вже сформованих підрозділів?

- Звісно, що так. У бригаді зі сформованим кістяком є сержанти, які навчать, є навчання, забезпечення, є один, умовно, толковий солдат на позиції з піврічним досвідом. Тоді шанс на виживання у них усіх виростає в рази.

- Який відсоток досвідчених військових у вас був у 46-й бригаді на момент формування?

Я очолював батальйонно-тактичну групу 95-ї бригади, до складу якої входили добровольці. Серед нас були ті, хто вже мав досвід у АТО та ООС, а також новачки. Нас налічувалося близько 500 осіб, і протягом двох місяців ми брали участь у бойових діях під Києвом. Після цього всі разом були переведені до 46-ї бригади, де ще два місяці проходили навчання на полігоні.

Таким чином, частина вашої "рецепту успіху" полягає в тому, що ви вирушили на фронт разом зі своєю командою?

- Своїм колективом. У нас у бригаді було три батальйони: два воювали, один не воював. Ми всі разом пішли на Херсонський напрямок, не скажу, що він був легким - це були штурми з російськими десантниками. Але в них тоді ще не було мобілізації, тобто ми знищували їх, а поповнення як такого не було. Важче було тільки з тим, що в них ще був повний комплект техніки і БК.

Там я, мабуть, зазнав найбільше ушкоджень і контузій. Після того, як танковий снаряд влучив, одне з моїх очей тепер закривається більше, ніж інше.

Люди мають отримувати практичний бойовий досвід перед виконанням складних завдань. Бригади, які брали участь у наступі на Запоріжжі, не мали жодного досвіду, перш ніж вирушити в бій. Наша стратегія ведення війни залишається вірною традиційним радянським методам: ми рухалися колонами, формували бойові порядки і йшли в наступ.

На щастя, сьогодні ми вже не перебуваємо у стані війни.

- Ми так воювали у 2022 і в 2023. Якби в нас були сили та засоби, ми б так воювали і зараз. Якби ми зараз створили ударне угруповання на 50 тисяч, його б запустили в бій саме так, як я кажу.

Після Херсонщини ваш наступний етап був у Соледарі. Як я згадую з бесіди з вашим товаришем Олександром Погребиським, ви прибули туди в новорічну ніч 2022 на 2023 рік. Коли ви потрапили до Соледара, яке враження на вас справило місто? Яку його частину вдалося вам контролювати?

На даний момент ми тримаємо під контролем усю територію Соледара, а також його фланги. Важливо зазначити, що крайня східна частина міста, де знаходиться німецький завод "Кнауф", вже перебувала під контролем російських військ.

На флангах тоді діяли стрілецькі батальйони. Ситуація виглядала приблизно так: 50 осіб рухаються дорогою від Соледара до Словʼянська (тобто залишають свої позиції - УП), ти їх зупиняєш, запитуєш, у чому справа, а вони відповідають: "Я ще три дні тому був цивільним". Тобто у них було всього три дні під Соледаром. А як їх використовували? Є невеликий лісок, позиція, їх привозять туди вночі. А чому саме вночі?

- Щоб не зникли?

- Щоб не могли втекти. Щоб не розбиралися у території - де свої, а де чужі, куди слід рухатися. Їх забезпечили на 3-4 доби, але на місці не було жодного сержанта з кадрового складу, жодного офіцера з постійного персоналу.

Яка різниця між нами та ДШВ? ДШВ не діє таким чином. Як командир, я завжди був на передовій разом зі своїми людьми. Під Києвом наш батальйон спочатку не мав чіткої злагодженості, і для захоплення села я часто йшов першим. Після першого, другого, навіть п’ятого села, батальйон починав трохи злагоджуватися. Тоді вже командири рот і взводів починали працювати більш злагоджено, з’являлася взаємодія, і я мав змогу планувати та організовувати бойові дії більш ефективно.

Таким чином, на початку 2023 року Соледар став яскравим прикладом труднощів, пов'язаних з недостатньою підготовкою новостворених підрозділів?

Звичайно. Чому ж Соледар впав? Все класично - його оточили. Я останнім залишив місто зі своїм батальйоном, закривши його на своєму "Хамві" — дві комбатівські "Айвеко" вже згоріли, а "Хамві", хоч і пошкоджений, ще функціонував. Наприкінці січня наш батальйон без проблем вийшов вночі за наказом Залужного. Ми боролись до останнього.

Чи повідомляли ви в той момент комусь, можливо, навіть самому Залужному, про існуючу проблему з недостатньо підготовленими новими підрозділами?

- Командир батальйону і Залужний? Зразу видно, що ви людина не військова. Навіть у цивільному житті я не можу представити, як це.

Коли я помічаю конкретну проблему в Донецькій області, скажімо, незахищену антидроновими сітками дорогу, я ділюсь цією інформацією з усіма своїми обізнаними знайомими, зокрема і з представниками Генерального штабу, закликаючи їх звернути увагу на цю ситуацію.

- В армії всі все знають. Кожна комісія, яка приїжджає перевіряти підготовку мобілізованих у навчальний центр, що дивиться? Документи. Ні одна комісія не приходить до солдата, який стріляє, і не питає - друже, а скільки патронів ти вистрілив за цей місяць? Зараз так само.

Ось ще один приклад: в навчальному закладі на одного інструктора припадає 50 військовослужбовців, але він здатен навчити лише 10 з них. Всі усвідомлюють цю ситуацію, проте ніхто не вживає заходів.

Я неодноразово висловлював ідеї щодо реформування штату в навчальному центрі, але, на вашу думку, чи відбулося щось суттєве? Ні, нічого. А я, між іншим, вже 27 років на службі в армії, маю певні контакти. Але все це просто занурюється в бюрократичні процедури та системні перепони...

- Ще один етап війни, у якому ви брали участь як комбриг, це російський наступ на Нью-Йорк і Торецьк у червні 2024-го. Наскільки мені відомо, він став можливим через невдалу ротацію 41 та 24 бригад: 41 зняли з Часового Яру і поставили на Торецьк, 24 - з Торецька на Часів Яр. Росіяни цим скористалися і рухалися там надзвичайно швидко.

На якому етапі цих сутичок ваша 53 бригада вирушила в зазначений район, і які враження ви отримали від побаченого?

Ми увійшли, ймовірно, в липні 2024 року, і вже половина Нью-Йорка виявилася поза нашим контролем. Завдання нашої команди полягало в тому, щоб відновити втрачені позиції та здійснити наступ. Ми зробили все, що могли, але зіткнулися з надзвичайно запеклими боями.

Тоді в нашу бригаду прибули відразу чотири комісії, які проводили перевірку наших бойових дій. Деякі бригади мали навіть шість комісій на своєму обліку.

У нас були відмовники — приблизно 200 осіб, хоча насправді їх було близько 50. Я вирушив до них, спілкувався — запитував, як їх звати і чому вони ухилилися. Вони вперше бачили мене і відповідали, що вирішили йти воювати, але їхні сусіди залишилися вдома — де ж тут справедливість? У військовій частині не вистачало військово-лікарських комісій, і це стосувалося тисячі людей. Я запропонував, щоб у бригаді створили окрему комісію, через яку всі повинні пройти. Я ж не можу їх карати, як це роблять московити. У нас все ж є почуття людяності.

Однією з тем, яка досі залишалася для мене незрозумілою в контексті оборони Нью-Йорка і Торецька, є Дзержинський фенольний завод. 53 бригада разом із 4 батальйоном 101-ї бригади охорони Генштабу опинилася в оточенні. Яким чином вдалося створити таку ситуацію, коли це оточення стало можливим?

Оточення – це термін, який звучить досить пафосно. В реальності, противник уже не діяв так активно, як раніше; скоріше відбувалося поступове просочування – то в один будинок, то на завод. Можливо, ви уявляєте собі класичне оточення у стилі кіно.

Десь, подібно до того, що відбувалося в Маріуполі.

У Маріуполі ситуація була абсолютно унікальною. Нічна доставка вантажів за допомогою дронів завжди функціонувала, а також проводилась евакуація постраждалих на "Макспро". Все це було здійсненно. Потім нашу групу змінила 12-та бригада "Азов"...

- "Азов" тоді заявляв, що він деблокував інші підрозділи на фенольному заводі. Тобто завод таки був в оточенні?

Як це все насправді відбувалося? Ми вже активно працювали над створенням другої та третьої лінії оборони, адже я усвідомлюю ситуацію і намагаюся передбачити події на кілька кроків уперед. 12-та бригада "Азов" зайшла на нашу другу лінію, усвідомлюючи, що наступати на Нью-Йорк означає зазнавати серйозних втрат.

Задача полягала в тому, щоб увійти в Нью-Йорк, але у них була можливість цього не робити. Адже ми - механізована піхотна бригада робітників та селян, а вони - еліта "Азову". Це без жодних образ, вони цілком нормальні хлопці, але мова йде про фаворитизм. Вони усвідомлювали, що заходити в Нью-Йорк було б тактично нераціонально. А командир піхотної бригади може бути знятий просто так (клацання пальцями - УП), тоді як командира "Азову" не вдасться усунути так легко.

Чи ви вирішили залишити посаду командира 53-ї бригади самостійно після відходу з Торецька?

Мене усунули з посади через втрату позицій і перевели в резерв. Наказ надійшов у серпні, але я не був про нього повідомлений і ще місяць продовжував бойові дії на Лиманському напрямку. Після цього ще місяць брав участь у боях, оскільки комбриг, який мав зайняти моє місце, не зміг швидко до нас дістатися, і тривалі пошуки нового командувача затягнулися.

- Коли таку важливу людину як комбрига знімають з посади, хіба йому не дзвонить головком або начштабу Генштабу?

Іноді ситуація вирішується по-різному: в одних випадках наказ доходить, в інших – ні. Ось, наприклад, мені зателефонував черговий і повідомив, що мене переводять. Я запитав: «Що ти маєш на увазі?» А він відповів: «Ти ж не в курсі, що тебе вже зняли з посади?»

Чи не вважаєте ви це своєю особистою невдачею?

У військовій службі, в умовах цієї бюрократії та в сучасному світі, ти не вважаєш це поразкою чи образою. Є просто шлях, яким ти ідеш, і рішення, які тобі доводиться приймати. Чи буду я сидіти в резерві та пити? Ні, я пішов, пройшов медичну комісію, звільнився з резерву, коли отримав відповідне рішення. Якщо до тебе ставляться так, чому ти повинен ставитися до них інакше?

Моя ціль - не посада і не гроші, моя ціль - це українська нація.

- У березні 2023 року ви сказали журналістам Washington Post про кілька речей. Перша - втрати, ви сказали, що з 500 людей у вашому баті 100 загинули, 400 були поранені. Друга - низький рівень підготовки в навчальних центрах. Третя - відсутність часу на підготовку новобранця всередині бригади та злагодження з підрозділом.

Чому ви обрали саме цей момент для висловлення своїх думок? Який результат ви сподівалися досягти?

Власне, я навіть не сподівався, що це матиме хоч якийсь вплив...

Чи ви згадували про ці проблеми в армії (УП) комусь? Чи ділилися ви цим із Залужним? Звичайно, я висловлював свої думки багатьом. Але, на жаль, мене ніхто не почув, навіть Залужний. У них все виглядає добре на папері. Як зазначає прес-служба головнокомандувача: "Ми приїхали, вручили нагороди, все під контролем, всі захисники - молодці та справжні герої. Ми дбаємо про людські життя".

Проте людей не можна обдурити. Чому ж вони не беруть участі у війні? Тому що розуміють: їхні життя, за винятком кількох командирів, не захищаються. Ми боремося за кожен шматок території, але маємо робити це з тактичним розумінням.

Це інтерв'ю вийшло досить м'яким, я висловив навіть більше думок, але їх вирізали. Я прагнув "потрусити дзвоником" та звернути увагу на існуючу проблему.

Коли усвідомлюєш, що твої зусилля розбиваються об стіну бюрократії, починаєш думати, що варто висловити свої думки і стати свого роду символом у суспільстві. Якщо ж поглянути на це інтерв'ю тепер, то в ньому не знайдеш нічого особливого.

На справді, в даний момент усі висловлюють ті самі ідеї, що й ви.

- Так. "Тактично грамотно ми не воюємо" - так ми і не воюємо. Усі зараз бачать "бусифікацію" - ми ж не будемо казати, що це неправда, коли весь Тік-ток забитий цими бусами?

Хто саме вам повідомив про те, що ви будете звільнені з посади командира 46 бригади через це інтерв'ю?

- Там взагалі така цікава історія була. Мені, по-моєму, подзвонили з бригади і сказали: "Ти у нас уже не служиш". Я кажу - в смислі? А я у відпустці взагалі. Мене заднім числом перевели в навчальний центр. Вони не знали, за що мене покарати.

- Чи відомо вам, хто вас покарав - командувач ДШВ, главком?

Як на мене, це не має для мене жодного значення.

- Ви сказали, що ДШВ - це, як сім'я. Мені як людині цивільній, як ви правильно сказали, складно зрозуміти, як можна так ставитися до членів сімʼї.

На мою думку, відбувся дзвінок до командувача ДШВ, який діяв відповідно до отриманих вказівок. Він запросив мене на розмову, під час якої я детально роз'яснив йому все, про що йдеться.

Максим Миргородський?

Отже, ми провели дві години в розмові. Він визнав, що я справді мав рацію, але зауважив, що в реальному житті все інакше – замість критики потрібно діяти. Я відповів, що ми насправді діємо, але важливо також знаходити рішення для існуючих проблем. Питання підготовки до сих пір залишається невирішеним. На мою думку, солдат повинен за місяць настріляти не 300, а щонайменше 2 тисячі патронів, якщо не більше.

Існував фільм "Цілісно-металева оболонка", в якому можна побачити, як солдат сприймає свою зброю. Ваша зброя – це частина вас самих, продовження вашого тіла.

"Це ваша партнерка"

- Ви маєте знати на ній кожну подряпину. Ви маєте знати її бойовий потенціал. А цього ж немає. Це приходить на фронті, але не до всіх, бо багато хто до цього не доживає.

В якості покарання вас направили до навчального центру. Я правильно розумію, що логіка полягає в тому, що, якщо ви ставите під сумнів якість підготовки, то вам пропонують самим показати, як це потрібно робити. Скільки часу ви там провели і чи змогли щось змінити?

На своєму рівні я зміг сформувати найкращий навчальний батальйон. Коли я прийшов, помітив, що нам не вистачає 40 людей — без жодних сумнівів взявся за справу. Завжди було багато бажаючих приєднатися, адже я намагаюся діяти розумно і ставлюся до людей з повагою.

Потім ти формуєш чотири навчальні роти з досвідчених ротних командирів, і ставиш перед ними завдання: за місяць максимально підготувати новобранців, щоб вони були готові до служби. Завдання полягає в тому, щоб навчити їх впевненій стрільбі по ворогу, освоєнню маскування, встановленню мін, а також ідеальному володінню тактикою медичної допомоги і захисту від дронів. Ми навіть проводили практичні заняття, маючи на увазі 2023 рік - УП.

Паралельно облаштовуєш базовий табір. Дзвониш (до бізнесу - УП) - ви батьківщині допомагаєте? Так, що треба? Екскаватор. Далі - колоди для навчального центру дасте? І так далі.

Людині, як приходить з вулиці, не можна одразу вдягнути бронік, бо в нього розпадеться коліно. Спочатку зарядочка без нічого, потім легкий біг, потім уже бронік, марш, стріляти. Для цього багато коштів не потрібно.

- Останнє запитання: я стежу за вами у фейсбуці, дивлюся ваші відеокоментарі для "5 каналу", які, очевидно, прихильні до попереднього президента Петра Порошенка і доволі критичні стосовного нинішнього, Володимира Зеленського. І весь час мене турбує питання - чи був у вашому інтервʼю для Washington Post якийсь політичний мотив?

Ваша обізнаність про мене, напевно, перевищує моє власне самопізнання. Зараз багато людей, включаючи вас, стверджують, що я маю намір зайнятися політикою. Але це не так – я просто висловлюю думки про розумні рішення та необхідність вирішення актуальних питань. Нам слід формувати громадську думку, щоб вона могла впливати на владу, спонукаючи її до проведення реформ.

Зокрема зробіть так, щоб на одного інструктора в навчальному центрі було 10 мобілізованих. Проведіть правильну кадрову політику серед інструкторів, візьміть поранених. Це потребує розумової активності, а не написання на бумажці чергової перевірки. Створіть ефективне Міністерство оборони, яке, у першу чергу, виконує задачі й досягає поставлених цілей.

Я не стверджую, що у нас все так погано, зовсім ні. У нас існує певний баланс між героїзмом і безглуздям. Героїзм проявляється в окопах, тоді як безглуздя панує в штабах на вищих рівнях.

"Прибудуть американці, і ми отримаємо порятунок", "Трамп незабаром нас виручить", "організуємо демократичні вибори, і наше життя стане чудовим і щасливим"...

Напевно, росіяни з’являться раніше, ніж Трамп. І їхня поведінка буде кардинально відрізнятися.

Тоді приєднаємося до партизанського руху, але неньку захищатимемо до останнього подиху.

Мені кажуть - не можна казати те, що ти озвучуєш, бо це зрада. А те, що система не працює, і в нас люди гинуть, це не зрада?

Недостатня підготовка, відсутність адекватних тактичних рішень та брак лідерських якостей у деяких командирів корпусів – чи не є це проявом зради?

Як зазначав Кирило Верес: "Головною проблемою в армії є значна кількість недолугих людей".