Історія формування НАТО: причини та мета заснування Північноатлантичного альянсу.
Передумови виникнення Північноатлантичного альянсу.
Загалом, вважається, що Північноатлантичний альянс (НАТО) виник як відповідь на радянську загрозу. Однак існували й інші причини для його створення.
Незважаючи на тріумф над нацистською Німеччиною в 1945 році, наслідки Другої світової війни виявилися вкрай руйнівними для більшості європейських країн.
Тим часом для урядів європейських країн існувала реальна загроза з боку комуністів, яких підтримував (часто - таємно) Радянський Союз (так, наприклад, у лютому 1948 року Комуністична партія Чехословаччини скинула демократично обраний уряд країни).
Згодом, у відповідь на демократичну консолідацію Західної Німеччини, СРСР здійснював блокаду Західного Берліна (який перебував під контролем союзницьких сил), намагаючись укріпити свій вплив над німецькою столицею.
З огляду на вищесказане, започаткування Альянсу мало слугувати трьом основним цілям:
У цей етап історії Сполучені Штати відійшли від стратегії дипломатичного ізоляціонізму. Приєднавшись до численних програм підтримки, вони стали важливим чинником у забезпеченні економічної стабільності в Європі.
Водночас країни Європи шукали запевнення у безпеці, щоб ініціювати діалог і налагодити торгівлю. Тому військову співпрацю необхідно було розвивати в унісон із економічними та політичними змінами.
Загалом, першим кроком у формуванні оборонного альянсу західних країн можна вважати зустріч, що відбулася 4 березня 1948 року в Брюсселі, де зібралися представники Бельгії, Великої Британії, Люксембургу, Нідерландів та Франції.
На ній йшлося про англо-французьку пропозицію розробки договору про взаємну допомогу.
17 березня 1948 року був підписаний Брюссельський договір, метою якого була спільна протидія можливій (у майбутньому) агресії зі сторони Німеччини, а також військова кооперація - як відповідь на можливу радянську агресію.
З часом, враховуючи, зокрема, недостатню кількість доступних ресурсів, виникла ідея розширити Західний оборонний союз, залучивши до нього Сполучені Штати та Канаду. Це було зроблено з метою формування єдиної системи оборони в євроатлантичному регіоні.
У рамках цієї ініціативи:
В цей час з’явилася концепція залучення до проекту кількох країн Північної та Південної Європи, де активно обговорювалися можливості створення регіональних безпекових угод у Скандинавії та Середземномор'ї.
У скандинавських країнах, таких як Фінляндія та Швеція, пропозиція про значну підтримку не отримала належного відгуку. Проте Данія, Ісландія, Італія, Норвегія та Португалія виявили бажання приєднатися до підписання угоди.
18 березня 1949 року було опубліковано текст майбутньої угоди, що стосується 12 країн, для ознайомлення загалу.
Тим часом СРСР виступив з нотою протесту, адже такий оборонний союз буцімто мав агресивну спрямованість, суперечив статуту ООН і наявним договорам між Радянським Союзом, Великою Британією, Францією та США.
Міністри закордонних справ держав, які підписали угоду, оприлюднили заяву, в якій рішуче спростували всі звинувачення. Вони підкреслили, що майбутній Альянс має виключно оборонний характер і відповідає принципам статуту Організації Об'єднаних Націй.
У результаті, 4 квітня 1949 року у Вашингтоні було підписано Північноатлантичний договір, що став наслідком спільних зусиль урядів 12 держав.
12 чоловіків, які підписали Північноатлантичний договір від імені держав-засновників Альянсу (ілюстрація: nato.int)
Першими державами, які увійшли до складу НАТО, стали: Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди, Франція, Сполучені Штати Америки, Канада, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія і Португалія.
Заснування НАТО 12 державами світу (фото: nato.int)
При цьому чинності так званий Вашингтонський договір набув дещо пізніше - з 24 серпня 1949 року (після завершення процесу ратифікації документа всіма учасниками та депонування відповідних документів у США).
У сучасному світі НАТО продовжує прагнути забезпечення свободи та безпеки для своїх держав-учасниць, які розташовані в Європі та Північній Америці.
НАТО дотримується принципу, що напад на одного або кількох з його членів вважається нападом на них усіх (у цьому полягає принцип колективної оборони).
У цьому контексті стаття 5 Договору була активована лише один раз — у відповідь на теракти, що сталися в США 11 вересня 2001 року.
Ключові події з історії Альянсу - від заснування до сьогодення (інфографіка: nato.int)
Ключові завдання та основні принципи Альянсу, його цінності, а також зміни в безпековому середовищі і стратегічні цілі на найближчі десять років детально описані у Стратегічних концепціях НАТО.
Звертає на себе увагу, що рішення НАТО є відображенням спільної волі всіх держав-учасниць, оскільки вони ухвалюються на основі консенсусу.
До штаб-квартири НАТО в Бельгії (у північно-східній частині Брюсселя, на Бульварі Леопольда III) щодня приїжджають посадові особи, а також цивільні та військові експерти - щоб обмінятися інформацією, поділитися думками та допомогти підготувати ті чи інші рішення (за необхідності - у співпраці з національними делегаціями).
Робочі структури Альянсу (інфографіка: nato.int)
В цілому ж НАТО:
Сьогодні до складу НАТО входять 32 країни. Причому останніми, хто вступив до Північноатлантичного альянсу, стали скандинавські країни (які відмовились від вступу на етапі його формування):
Які держави наразі є членами НАТО (інфографіка: nato.int)
Відносини між Україною та Організацією Північноатлантичного договору розпочалися у лютому 1992 року, коли відбувся перший візит генерального секретаря НАТО Манфреда Германа Вернера до Києва.
Тоді Україна отримала запрошення приєднатися до Ради Північноатлантичного співробітництва, що стало відправною точкою для активізації контактів та співпраці нашої держави з Альянсом.
8 липня 1992 року перший президент України після відновлення незалежності Леонід Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО.
9 липня 1997 року, під час саміту лідерів держав та урядів НАТО, що проходив у Мадриді, було укладено "Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО". Цей документ підписали очільники Альянсу та другий президент України Леонід Кучма.
У 2010 році в новій Стратегічній концепції, ухваленій на Лісабонському саміті НАТО, Альянс підтвердив готовність і надалі розвивати партнерство з Україною.
Починаючи з 2014 року співробітництво між Україною та НАТО у низці ключових галузей було активізовано (на тлі незаконної анексії Криму Росією).
2 березня 2014 року відбулось екстрене засідання комісії Україна - НАТО на тлі агресії РФ (скликане за зверненням України), в межах якого держави-члени Альянсу:
23 грудня 2014 року Верховна Рада ухвалила закон, що підтверджує відмову України від політики позаблоковості. Цей закон, зокрема, визначає однією з ключових засад зовнішньої політики нашої країни поглиблення співпраці з НАТО, щоб відповідати критеріям, необхідним для отримання членства в цій організації.
7 лютого 2019 року Верховна Рада України прийняла законопроект, який закріплює в Конституції країни прагнення до вступу в Європейський Союз та Північноатлантичний Альянс, отримавши 335 голосів на підтримку.
Крім того, ВРУ схвалила звернення до лідерів та парламентів держав-членів НАТО, Північноатлантичної Ради та Парламентської асамблеї НАТО з проханням надати Україні План дій щодо членства (ПДЧ) на саміті в Лондоні в грудні 2019 року.
4 червня 2019 року Володимир Зеленський, новий президент України, здійснив свій перший закордонний візит до Брюсселю. Під час цього візиту він підтвердив, що прагнення України до повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО залишається основним зовнішньополітичним пріоритетом.
На саміті НАТО в Брюсселі, що відбувся в червні 2021 року, керівники Альянсу підтвердили, що Україна стане його членом, отримавши План дій щодо членства (ПДЧ). Це рішення стало важливою частиною процесу, що визнає право України самостійно формувати своє майбутнє та зовнішню політику без зовнішнього впливу.
30 вересня 2022 року Україна офіційно звернулася з проханням про термінове приєднання до НАТО, реагуючи на анексію захоплених Росією територій та масштабну війну.
12 грудня 2023 року під час прес-конференції в Білому домі тодішній президент Сполучених Штатів Джо Байден заявив:
Слід підкреслити, що більшість держав-учасниць висловлюють підтримку щодо інтеграції України в Організацію Північноатлантичного альянсу.
Водночас чинний президент США Дональд Трамп після приходу до влади заявив, буцімто "Україні можна забути про НАТО". Вступ України до Альянсу він назвав "непрактичним", наголосивши, що "багато хто вважає це нереалістичним сценарієм".
Тим часом президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю виданню The Economist в лютому 2025 року зауважив, що членство України в НАТО малоймовірне через опір США, Німеччини та Угорщини.
Таким чином, чи приєднається Україна до НАТО як 33-й член – це залишається нез’ясованим питанням.
