Кримський виклик Трампа: чому США вимагають "согласування" з Україною для визнання півострова російським?

Інтеграція Криму в "мирний план" Трампа створює шанси для Росії офіційно визнати свою анексію в рамках ООН.

Американські ЗМІ, які отримали витік інформації про "контури мирного плану" Дональда Трампа у форматі односторінкового документа, на перше місце ставлять пропозицію про визнання Криму де-юре як "російського" з боку США.

Важливо зазначити, що Сполучені Штати не наполягають на такому рішенні з боку України (та, ймовірно, держав Європейського Союзу): Київ продовжить формально визнавати свої кордони в межах, визначених Конституцією.

Про це президент США напряму пише у своєму профілі у Truth Social: "Ніхто не просить Зеленського визнати Крим російською територією". Після чого вже речниця Білого дому Керолайн Левітт під час спілкування з журналістами на території Білого дому наголосила, що США не вимагають від України визнати Крим "російським".

Можливо, це не виглядає як серйозна проблема? Навіть "Європейська правда" зазначає, що "це може стати компромісом, який задовольнить як Росію, так і країни Європейського Союзу, від яких, до того ж, не вимагатимуть визнання анексії".

Можливо, Україні справді варто розглянути можливість погодження? Це можна подати як жест доброї волі на шляху до мирного врегулювання. Врешті-решт, Сполучені Штати можуть визнати російську анексію Криму без згоди української сторони, тож що ми насправді ризикуємо?

Насправді тут може ховатися величезна пастка.

Дійсно, варто замислитися: чому американцям може знадобитися дозвіл України в цій ситуації?

Якщо змоделювати подальші кроки, то висновок однозначний: бо це важливо для легітимізації і міжнародного схвалення всього пакету "угоди", яка зрештою може зруйнувати наші міжнародно визнані кордони.

В чому, зрештою, полягає стратегія Кремля, який через Віткоффа впровадив цю концепцію у "мирний план Трампа"?

Цілком зрозуміло, що після отримання згоди від України російська сторона намагатиметься "легітимізувати" цю "мирну угоду", подібно до того, як це було з Мінськими угодами. Зокрема, планується внести цю "комплексну" угоду на затвердження до Ради безпеки ООН за участю "посередника" – цього разу Сполучених Штатів.

Цей пакет міститиме положення, що стосуються визнання Сполученими Штатами юридичного статусу Криму як частини Росії. Після цього можна уявити, як США та РФ, будучи постійними членами Ради Безпеки ООН, ставлять перед іншими країнами питання про необхідність голосування за мир, враховуючи, що Україна вже дала згоду на цей пакет, включаючи формулювання, що стосуються Криму.

А далі Росія та США, спираючись на резолюцію Ради Безпеки ООН, почнуть стверджувати, що міжнародно визнані кордони Російської Федерації охоплюють Крим.

Безумовно, Україна не прийме це і буде дотримуватися власного розуміння ситуації, посилаючись на свою Конституцію та інші міжнародні акти, такі як попередні резолюції Генеральної асамблеї ООН, в яких чітко зазначено, що Крим є частиною України.

Проте в даному випадку не буде очевидно, чий аргумент врешті-решт виявиться більш переконливим.

На сьогоднішній день навіть друзі Москви, такі як Іран або Китай, не визнають (принаймні, офіційно та відкрито) приналежність Криму до Росії. Якщо ж США здійснять подібне визнання, затверджене Радою Безпеки ООН у рамках мирної угоди, на яку погодилась Україна, то, цілком ймовірно, кількість країн, готових піти на аналогічне визнання, суттєво збільшиться.

Тим більше, що Москва пропонуватиме таким країнам різні матеріальні "плюшки", та ще й шантажуватиме адміністрацію США (а та, своєю чергою - інші країни) продовжувати фарисейський тиск про визнання належності Криму "заради миру".

Європейські країни, ймовірно, стануть на підтримку України, оскільки принцип непорушності державних кордонів як ключовий аспект міжнародного права здобув найбільшу підтримку саме в Європі. Це підтверджується, зокрема, Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, ухваленим у Гельсінкі 1975 року.

Але на глобальному рівні такої однозначності немає.

Зокрема, Статут ООН наголошує на мирному вирішенні суперечок, але не згадує про непорушність кордонів серед своїх засадничих принципів (стаття 2 Статуту). Зрештою, після заснування ООН у світі відбувалося багато змін державних кордонів, у тому числі - у процесі деколонізації.

Існують випадки, коли немає чіткого міжнародного визначення кордонів, як, наприклад, у контексті ізраїльсько-палестинського конфлікту, суперечки між Індією та Пакистаном щодо Кашміру, а також марокканської присутності в Західній Сахарі.

Врешті-решт, найбільш схожий на нашу ситуацію приклад - це Косово.

На фоні інших конфліктів у світі українсько-російський спір на сьогоднішній день важко класифікувати як територіальну суперечку з точки зору міжнародного права. Це зумовлено тим, що існують чітко окреслені міжнародно визнані кордони України, які були визнані усіма державами-членами ООН, включно з Російською Федерацією, під час проголошення незалежності України у 1991 році. Лише Росія наразі ставить під сумнів ці кордони.

Але, якщо ми погодимося "дозволити" США визнати анексію Криму Москвою - то кількість країн, які погодяться визнати кордони України у новій "американо-російській інтерпретації", може виявитися якщо не більшою, то співставною з кількістю країн, які лишатимуться прихильними до україно-європейського трактування.

Таким чином, буде розмите поняття міжнародно визнаних кордонів України, тобто ключовий аргумент, на якому будується українська міжнародно-правова позиція зараз.

Адже основним чинником є міжнародне визнання кордонів країни іншими державами, а не те, що закріплено в її Конституції.

Ця ситуація навіть не є "многоходовочкою": як США, так і Москва усвідомлюють, що Україна ніколи не визнала б Крим як частину Російської Федерації і не змінить свою Конституцію з цього приводу.

Однак Сполучені Штати та Росія можуть спільно просунути міжнародне визнання кордонів України без урахування Криму, якщо Україна погодиться на, здавалося б, незначну поступку і "дозволить" США вчинити те, що вони здатні зробити і без її згоди.

Саме з цієї причини "дозвіл" Києва може стати величезною стратегічною помилкою, яка виявиться, принаймні, такою ж серйозною, як Будапештський меморандум.

Які дії вжити? Захищати червоні лінії України.

Зокрема, Україна може, за певних обставин, прийняти тимчасову втрату контролю над окупованими територіями, проте не погодиться на юридичне визнання анексії жодної з них, включаючи Крим.

Це повинно вказувати на відмову визнати таку анексію з боку інших країн.

Важливо усвідомлювати, що Сполучені Штати або інші країни можуть вжити таких заходів (як це відбувається і тепер) без попереднього узгодження з Києвом. Однак, у такій ситуації у нас з'явиться більше підстав стверджувати, що ці дії суперечать загальновизнаному міжнародному визначенню кордонів України.

Тому, якщо розглядати варіанти можливих компромісів щодо тексту потенційної мирної угоди - то у ньому просто не має бути пункту про юридичний статус Криму.