В пам'ять про поліцейського Івана Савченка

Любив життя, а життя любило його

Поліцейський Іван Савченко загинув 18 квітня 2022 року на рідній Луганщині. Йому було 37 років.

Іван з'явився на світ 20 січня 1985 року в Лисичанську. Після завершення строкової служби у Збройних Силах України, він не міг уявити себе в цивільній професії. Тому, вирішивши продовжити служити суспільству, у 2005 році Іван приєднався до лав правоохоронних органів.

Коли у 2014 році Луганськ захопили поплічники росіян, поліцейський боровся із загарбниками та брав активну участь у звільненні населених пунктів Луганщини.

Після повномасштабного вторгнення РФ Іван, маючи бойовий досвід, продовжив виконувати свої службові обов'язки, захищаючи рідний Лисичанськ. Тут 18 квітня 2022 року і обірвалося його життя.

За словами колеги Анжеліки, ранок того дня нічим не відрізнявся від інших. Іван, як завжди, жартував і усміхався, і нічого не віщувало про те, що зовсім скоро трапиться лихо.

"Того дня з метою затримання озброєного злочинця правоохоронці проводили розшукові заходи на кількох вулицях та по лісовій посадці у Лисичанську. У результаті цього пошуку при обстеженні деяких нежитлових приміщень із засідки (у будинку) по нас почали застосовувати вогнепальну зброю", - зазначив товариш по службі Павло.

Вогонь по групі поліцейських тоді відкрив чоловік, підозрюваний у колабораціонізмі та зберіганні зброї. У Івана влучила смертельна куля, він помер у лікарні.

Згідно з указом Президента Володимира Зеленського №367/2022, виданим 24 травня 2022 року, старшому оперуповноваженому поліції було присвоєно посмертну нагороду — орден "За мужність" III ступеня.

Ті, хто знав Івана, згадують про нього як про дуже комунікабельну, дружню, відповідальну і світлу людину, яка завжди допомагала колегам, сім'ї і друзям. Увесь вільний час поліцейський присвячував своїй родині.

"Одного разу він сказав таку фразу, яку я пам'ятаю і досі: "Головне, щоб сім'я була разом. Дім - там, де ми всі разом, де разом близькі, родичі, сім'я, друзі", - заявила Анжеліка.

Вона зазначила, що поряд із колегою завжди панувала атмосфера радості та оптимізму.

"Знаєте, як цунамі йде величезною хвилею - от таким був і Іванко. Він був людиною, яка ніколи не сумувала і ніколи не впадала у відчай. Він був справжнім -- справжньою людиною, справжнім товаришем, чоловіком, батьком доньки. І він і досі є у думках, у серці, у душі -- як друг, як колега", - зазначила Анжеліка.

"Я втратила чоловіка, друга, свою опору, надію -- надію на щасливе життя", - каже дружина Катерина.

В серцях рідних Іван залишиться вічно як особа, що з честю та гідністю віддала себе служінню українському народові і прагнула добра для своєї країни.

Вічна шана герою України!