Павло Куриленко, очільник 210-го окремого штурмового батальйону.

- Ви були частиною ТЦК на початку великої війни. Поділіться своїми враженнями про цей досвід.

Воїн, який переніс чотири чи п’ять поранень і вже фізично не здатний виконувати свої обов’язки, отримує повістку. Він починає міркувати про норми і законодавство. Можливо, йому варто написати листа Путіну зі скаргою: "Прошу наступного року не атакувати нас, адже у нас відбудуться зміни в законодавстві, що зробить його більш демократичним". Багато людей, приблизно 95 відсотків, просто чекають на повістку, сподіваючись, що вона їх омине. Але коли вона приходить, вони розуміють, що настав час взяти до рук зброю і боротися. Саме з такими людьми потрібно працювати, і тут важливо, щоб рекрутингові центри та ТЦК активно виконували свою роботу.

Ось ситуація: молодий чоловік не бажає йти, його силоміць заштовхують у мікроавтобус - і вже через три години ця новина розлітається по всіх телеграм-каналах та новинних стрічках. Таким чином, ми одну подію роздули до масштабів тисячі, додавши коментарі, спотворивши факти і не спробувавши зрозуміти, що насправді відбувається. Ось стоїть воїн, до нього підходять і повідомляють: "Вам вручають повістку, просимо відповідно до закону прибути для оновлення даних". Звичайно, йому згодом видадуть мобілізаційний наказ, адже в країні триває мобілізація, йде війна. І він відповідає: "Ні, я не піду", і починає втікати. Але де в законодавстві сказано, що громадянин має право на втечу?

Російські інформаційно-психологічні операції використовують методи, характерні для ТЦК. На основі вашого досвіду, чи є це правдою?

- Та не відповідає дійсності. У ТЦК я зайшов одразу на посаду начальника відділу обліку солдатів та сержантів запасу. Там класні спеціалісти працюють, реально, і облік класний, і саме до нас приїжджав Федоров обкатувати, дивитися, як нам краще вдосконалити "Оберіг" - систему обліку військовослужбовців, яка на сьогодні запроваджена (проговорювали її вдосконалення в Печерському ТЦК за моєї участі). "Резерв+" у нас є, "Армія+" - похідні від "Оберега" і від взаємодії з Федоровим. Тому я про це взагалі нічого поганого сказати не можу.

Чи є нюанси з корупційними складниками у деяких ТЦК? Звичайно, є. Хтось може намагатися когось підкупити, і знайдуться люди, які готові підкупитися. Ну, це ж проблема не структури, а світогляду, це більш правове суспільство потрібно для розв'язання цієї проблеми. Тут закладати потрібно новим поколінням, що це - погано... Проблема ТЦК - у тому, що ми дозволили ІПСО сказати, що вони погані. А те, що їх функціональний обов'язок - нагадувати всіма методами, що коли в країні війна, то ми зобов'язані її захищати, що ми колись присягу давали, що в нас у Конституції записано: захищати незалежність України, - це не їхня проблема. Це проблема тих людей, які забувають про це, не хочуть це розуміти.

Російська пропаганда поширює думку, що більшість військовослужбовців Збройних сил України спілкуються російською мовою. Цей наратив активно підтримують і деякі цивільні особи, які не бажають вивчати українську мову. Які ваші думки з цього питання?

- Російські ІПСО дуже круто працюють, я би, звичайно, всіх їх розстріляв... Вони закинули погані фрази, як-от: "какая разница, на каком языке я защищаю Украину?". Дуже велика, от прямо капець яка велика різниця, якою мовою ти захищаєш Україну. Тому що в отих усіх, хто говорить на "русском языке", мови російської у школі не було. В українській армії ти зобов'язаний спілкуватися українською мовою - це той елемент, який нагадує тобі, що саме намагаються вбити росіяни. Росіяни намагаються вбити в нас скультуру, українську сутність. Їм потрібна васальна країна, яка русифікована й виконує виключно функціонал, який надає Російська Федерація...

- Ви завжди були українськомовним?

Походить з Чернігівщини.

- А коли до вас приходять російськомовні військові?

Я заявляю: ми вивчимо українську мову.

Отже, ви підтримуєте це?

Я активно підтримую цю ініціативу. Кажу: вивчай українську мову. Наприклад, мій начальник стройової, Тарас, який говорить російською, десь у віці 43 років, я звертаюся до нього: "Тарасе, давай навчатися." Він вирішив, що всюди говоритиме українською. Виявилося, що він не гірше за інших знає мову, і йому знадобилося пів року, щоб повністю перейти на неї без труднощів. Так само і мій головний сержант, який усе своє життя спілкувався російською. Ми поговорили, і він зрозумів, про що йдеться... Це приклад для всіх. Міша також чудово адаптувався до української, я дуже вдячний йому за це. Коли такі люди роблять такі кроки, це надихає інших. Я готовий допомагати в цьому. Потрібно усвідомити, що в Україні слід спілкуватися українською, так само як в Чехії - чеською, у Польщі - польською, а в Росії - російською.

Хотів би дізнатися вашу загальну думку про ситуацію на фронті: як ви її бачите?

Загальна ситуація на фронті залишається незмінною. Мого побратима піддають серйозному тиску обіцянками, перемир’ям і миром. Наприклад, я сиджу в окопі, готуюсь до завтрашнього виходу на бойове завдання або до збору підрозділів, і тут отримую новину: "Завтра відбудуться важливі переговори щодо укладення 30-денного перемир'я". Але я маю виходити на бойове вже сьогодні вночі і починаю думати: чи варто взагалі йти? Інформаційний тиск зараз неймовірний. Моє ставлення до цієї ситуації таке: якщо ви хочете вести діалог із суспільством, то робіть це правильно. Коли ви оголошуєте про завтрашні переговори, які можуть стати кроком до перемир'я і завершення війни, слід зазначити, що це лише початок довгого, складного процесу, який передбачає можливі загострення. І важливо, щоб військовий усвідомлював: якщо вчора він боровся з ворогом, то сьогодні ситуація залишається такою ж, і йому знову потрібно брати зброю, щоб захистити свою землю від загарбників.

- Що для вас означає перемога?

Я маю на увазі цілісну та незалежну державу: 24 області та Автономну Республіку Крим. Я борюся за її територіальну цілісність, мені не потрібні ні Курщина, ні Білгородщина. Я прагну бачити свою вільну, незалежну Україну в її історичних кордонах. Мені важливо, щоб українська ідентичність була присутня в кожному громадянині. Я хочу країну, яка, як і мій підрозділ, активно розвиває потенціал людей і усвідомлює, що особовий склад оцінюється не за кількістю, а за якістю — це і є наше справжнє багатство.

Коли стверджують, що справжнє багатство – це люди, це може здаватися лише красивою фразою, але насправді в цьому криється глибший сенс. Це потенціал, адже серед нас є особи, які не лише витрачають час на соціальні мережі, але й здатні розробити енергоефективну програму для цілого міста, яка зможе зберегти 70% бюджету кожного мешканця. Вони можуть запатентувати свої ідеї та представити їх світові, а якщо ще й зробити це на державному рівні, то країна отримає додаткові надходження. І ці кошти можна буде інвестувати в освіту наступних поколінь, які, безумовно, стануть мудрішими за нас. Ось що є нашим справжнім скарбом – люди, які вміють мріяти та втілювати свої ідеї в реальність.

Війна для вас - це що...?

- Елемент досягнення бажаного.

Що надихає вас вставати з ліжка кожного ранку?

Ось ті класні концепції, які я розробив учора ввечері.

Що вас найбільше лякає?

- Щоб хтось коли-небудь висловив думку, що всі мої зусилля безглузді.

Яке значення має свобода для вас?

Свобода є найважливішою цінністю. Саме заради цього я мрію, щоб моя дитина росла в Україні.

Який момент у вашому житті ви вважаєте найщасливішим?

Моє маленьке чудо... Я безмежно люблю свого сина, дружину і всю нашу родину. Кожна хвилина, проведена разом, приносить мені справжню радість.

Хто є вашим героєм?

- У мене так багато героїв - неймовірна кількість.

- Яка ваша найбільша нагорода у житті?

Найцінніше, що в нас є - це життя, і важливо прожити його на повну. Я впевнений, що стану тим дідусем, перед яким не буде соромно моїм онукам. Моя справжня нагорода полягає в завершенні справи, яку я розпочав.

Які ваші перші кроки після здобуття перемоги?

Я зберу весь колектив і висловлю їм вдячність за цю перемогу.