Після Єрмака: президент обмірковує не тільки потенційних кандидатів на посаду голови Офісу президента, але й структуру управління в цілому.

політолог, керівник Центру політичних досліджень "Пента"

Протягом понад тижня Україна, а точніше державна та політична структура, існує без Єрмака. Багато експертів вважають, що він був ключовою фігурою у владі нашої країни, маючи значний вплив на різні аспекти її функціонування.

А що з того? Все в порядку.

Держава функціонує та розвиває свою діяльність. Перемовини з американською стороною тривають. Виявляється, це можливо і без участі Єрмака. Навіть Офіс Президента активно виконує свої обов’язки, незважаючи на те, що новий керівник на місце Єрмака ще не обраний. Не відбулося жодної управлінської чи політичної кризи. І не повинно було статися.

Багато людей починають усвідомлювати, що фактичний політичний вплив Єрмака був значно переоцінений. З іншого боку, варто зазначити, що його відхід не призвів до жодних кардинальних змін у політичній ситуації. Країна залишається приблизно в тому ж стані, з тими ж проблемами, що й раніше (хіба що за винятком питань, пов'язаних із самим Єрмаком).

Не випадково розпочалася дискусія про те, що, хоч він і не займає високої посади, існує думка, що він залишається "за сценою" або в певному сенсі виступає як "колективний Єрмак". Ця розмова може мати як конспірологічний характер, так і публіцистично-теоретичну природу. Тому наразі я утримаюсь від участі в обговореннях щодо "тіні Єрмака" в українському уряді.

Доцільніше і вигідніше зосередитися на конкретних подіях, що визначають сучасне політичне життя.

Основна подія, яка все ще не реалізована, – це відсутність нового керівника Офісу Президента України. Виходячи з коментарів Володимира Зеленського, він уже провів зустрічі з усіма можливими кандидатами на цю посаду. Деякі з них навіть пройшли через другий етап переговорів. Рішення планувалося оголосити 5 грудня, але цього так і не трапилося.

Схоже, що Президент дуже вагається. Він обирає не лише між особистостями. Це і вибір наступної моделі адміністрування його політики.

Цілком можливо, що Зеленський прагне знайти універсального адміністратора, помічника та переговорника, схожого на Єрмака, але без його негативних рис і конфліктних ситуацій. Проте, будь-який з можливих кандидатів на посаду очільника Офісу Президента буде мати свої унікальні особистісні та політичні характеристики, а також різне сприйняття як в Україні, так і серед міжнародних партнерів.

У Єрмака не вдавалося займатися практично нічим. І навряд чи це приваблює потенційних кандидатів на посаду головного адміністратора в команді Президента Зеленського. Навіть якщо хтось і захоче, це навряд чи вдасться. Внутрішньополітична ситуація зазнає значних змін, а міжнародні умови стають все більш складними. Найголовніше – що ніхто не прагне бачити нового Єрмака.

Якщо на посаду керівника Офісу Президента обрати досвідченого військового, це підкреслить важливість ролі Верховного Головнокомандувача. Вибір професійного дипломата, у свою чергу, акцентує увагу на переговорах та зовнішній політиці. Проте в даний час істотно зростає потреба в управлінні внутрішньополітичними викликами та проблемами. Хто ж візьме на себе цю відповідальність?

Отже, Президент Зеленський змушений буде покладатися не лише на одну особу, а на команду своїх найближчих партнерів, кожен з яких відповідатиме за певний стратегічно важливий напрямок.

Дійсно, було б доцільно, щоб Президент України розглянув можливість створення своєрідного "домашнього кабінету" (умовного "політбюро") для прийняття ключових рішень. Це могло б допомогти підтримувати баланс політичних інтересів у відповідь на різноманітні виклики - військові, дипломатичні, безпекові, внутрішньополітичні та соціально-економічні. Але чи готовий до такої ініціативи Володимир Зеленський?

Ще одна з причин, чому досі не визначено нового керівника Офісу Президента України, полягає в тому, що не всі можливі кандидати прагнуть зайняти цю посаду. Навпаки, багато хто вважає її токсичною, особливо після роботи Андрія Єрмака, що може негативно вплинути на подальший розвиток політичної кар'єри. Крім того, деякі особи не хочуть відмовлятися від своїх "феодальних володінь", де вони почуваються вельможами, богами та військовими лідерами.

Цікаво, що більшість моїх обізнаних співрозмовників, з якими я нещодавно обговорював питання кадрових призначень (не лише у контексті керівника Офісу Президента), одностайно зазначали: коли Президент особисто звертається з пропозицією, відмовити практично неможливо. Однак, можливо, Президент не проявляє достатньої наполегливості у своїх проханнях, або ж він лише запитує, а не пропонує, або ж потенційний кандидат знаходить вагомі причини, чому його не слід переводити на іншу посаду.

Проте, які ж переваги існують в актуальному стані, коли відсутній новий очільник Офісу Президента?

По-перше, Володимир Зеленський звикає жити і працювати без Єрмака. Він змушений підлаштовуватись під нову реальність, і перебудовувати певною мірою управлінські і політичні механізми. Головна кнопка на його пульті управління вже не працює, нова ще не з'явилась. І скоріше за все знадобиться новий і більш складний "пульт управління".

Проте ще важливішим є те, що управлінська структура та політичне середовище швидко адаптуються до нових умов без Єрмака. Хоча майбутнє залишається незрозумілим, процеси трансформації політичних відносин вже активно розвиваються.

У цьому контексті важливими стали події, що мали місце третього грудня.

Перша подія - затвердження державного бюджету на 2026 рік. Це сталося досить звично, без зайвого шуму, швидко і з мінімальними труднощами. Не буду коментувати сам бюджет. Питань і критичних зауважень до нього вистачає, і дуже багато. Проте, з огляду на основні тенденції в політичному житті без участі Єрмака, важливим є сам факт, що парламент ухвалив це рішення.

Це завжди одне з найважливіших голосувань у парламенті. У багатьох демократичних системах його можна порівняти з вотумом довіри до урядових структур. На початку грудня здавалося, що голосів для ухвалення бюджету бракує, і навіть відомі парламентські експерти висловлювали занепокоєння про можливий колапс фракції "Слуг народу", яка ризикувала втратити статус парламентської більшості.

Але сталося трохи інакше. За бюджет проголосували 257 депутатів, у тому числі 193 депутати з фракції "Слуга народу". Тобто спрацювала і ситуативна більшість, за рахунок якої ухвалюється більшість парламентських рішень ще з осені 2021 року, і абсолютна більшість депутатів президентської фракції продемонстрували свою лояльність.

Зазвичай лояльна до Президента частина фракції "Слуга народу" налічує близько 170-175 депутатів. Щоб отримати підтримку понад 190 голосів, "Слугам" необхідно активізувати додаткові зусилля для мобілізації голосів всередині фракції, що завжди є непростим завданням. Щодо голосування за бюджет, то "Слуги" змогли залучити майже всі можливі голоси.

Це голосування показало, що керівництво парламенту та керівництво пропрезидентської фракції зберігають контроль над парламентом, а також над абсолютною більшістю депутатів президентської партії та забезпечують прийняття необхідних рішень.

Цікаво, що це відбулося в той час, коли Президент Зеленський не був в Україні, і без участі Офісу Президента. Важливу роль у цьому процесі відіграли спікер парламенту Руслан Стефанчук та, в особливості, керівник фракції "Слуга народу" Давид Арахамія.

Давид Арахамія знову довів, що є надзвичайно спроможним переговорником у межах парламенту. У контексті ухвалення бюджету на 2026 рік, Стефанчук і Арахамія фактично продемонстрували Президенту Зеленському свою відданість, одночасно підкресливши здатність управляти парламентом без необхідності втручання з боку Офісу Президента.

Проте, цей процес не відбуватиметься самостійно. Тому необхідно враховувати їхню позицію та вести переговори з усією фракцією.

Тим не менш, у Верховної Ради залишаються досить сильні міжпартійні протиріччя (опозиція, як і раніше, хоче створення коаліційного уряду), складною залишається і ситуація всередині фракції "Слуга народу". Наскільки стабільною буде ситуація в парламенті надалі, ми побачимо тоді, коли Верховна Рада голосуватиме за призначення кількох нових міністрів.

Третього грудня відбулася ще одна важлива подія. Київський апеляційний суд ухвалив рішення про звільнення детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова з СІЗО, де він провів п'ять місяців. В той момент, коли суд проявив справедливість, у мене виникли сумніви щодо його неочікуваності.

Це або таємні угоди серед "силовиків" (коли вплив Єрмака відсутній), або акт примирення з боку СБУ та прокуратури щодо НАБУ (ніби-то, оскільки Єрмака вже не має, настав час зупинити "конфлікт", у якому нас залучали).

Варто зазначити, що справи, пов'язані з детективами НАБУ, ще не завершені остаточно. Це означає, що мова йде про готовність до певного "перемир'я", а не про повну відмову від конфлікту, який виник кілька місяців тому. Як мені відомо, не всі непорозуміння між "силовиками" ще вирішені, і труднощі не обмежуються лише впливом Єрмака.

В будь-якому випадку, новий етап у політичному житті тільки розпочинається. Нас чекає безліч захоплюючих подій та нових політичних напрямків.