"Придністров'я більше не є замороженим конфліктом. Саме Росія стала причиною розмороження цієї ситуації."
На тлі зміни влади у США та виборів у Європі і тим більше подій на фронті російсько-української війни енергетична криза, чи то навіть "енергетична війна", яку Росія веде проти Молдови, лишається поза фокусом уваги найбільших світових гравців.
Проте для України ці події, які протягом останніх днів розвивалися дуже швидко, набувають виняткової важливості.
Якщо Кремль реалізує свої амбіції, це може призвести до створення значного російського плацдарму на західному кордоні, що відбуватиметься "за спиною України", зазначає Влад Кульмінський у бесіді з "ЄвроПравдою".
Він є колишнім віцепрем'єром Молдови, відповідальним за реінтеграцію, зокрема за питання, що стосуються Придністров'я. Наразі він не займає жодної офіційної посади, але має значний рівень незалежності і залишається важливою фігурою, до думки якої прислухається президентка Мая Санду. До речі, у 2022 році Кульмінський деякий час перебував в Україні і встиг опанувати українську мову.
Ми зустрілися в Києві, і вирішили скористатися цією можливістю для спілкування. Пропонуємо вам переглянути відео з нашої зустрічі.
А для любителів читання ми створили детальну та організовану текстову версію діалогу.
Те, що відбувається сьогодні в Придністров'ї, насправді не стосується самого Придністров'я. Це питання, яке прямо пов'язане з Молдовою.
Усі ці дії спрямовані на те, щоб відвернути Молдову від європейського курсу. Основна мета полягає в тому, щоб утримати країну в межах російського впливу, адже Росії важливо не допустити її виходу з цього контексту.
Однією з необхідних умов цього є зміна керівництва в країні.
Хочу наголосити, що мова не йде про перехід до проросійського керівництва.
Росії необхідно, щоб в Молдові утворилася влада, яка б приймала статус країни, що відповідає англійському терміна "in between state". Це означає, що Молдова має стати "країною на перехресті", сірою зоною або "буферною державою".
Насправді, для Молдови цей статус вже не є новинкою.
Протягом 30 років від отримання незалежності він був магістральною зовнішньою політикою держави - мовляв, "давайте дружити з усіма". Як бачимо, ця зовнішня політика не спрацювала (ані Молдова не стала процвітаючою, ані Придністров'я не повернулося).
Під впливом нового уряду Молдови спостерігається зміна підходів. Хоча у цієї стратегії є безліч недоліків, які піддаються критиці, її ключовою характеристикою є те, що Кишинів чітко заявив про намір відмовитися від геополітичних ігор з Росією. Натомість, він прагне максимально наблизитися до Європейського Союзу та відійти від російського впливу.
Відтепер нашою головною зовнішньою стратегічною орієнтацією є Європейський Союз.
Щоб зупинити цей процес і відновити колишній стан, Росія ухвалила рішення про створення штучної кризи. Варто зазначити, що ця криза лише починає розгортатися.
З 2006 року Росія безкоштовно постачала газ до Придністров'я, тоді як Кишинів змушений був купувати його за досить високими цінами.
Втім, наявність "безкоштовного газу" в Придністров'ї була вигідна також і Молдові. Бо електростанція, розташована на лівобережжі Дністра (тобто у Придністров'ї), виробляла з цього газу електроенергію, яку потім задешево постачали на правобережжя Молдови. Електроенергія, куплена на Кучурганській електростанції, часом була втричі дешевша за ринкову вартість у сусідній Румунії.
Попри те, що для жителів Придністров'я вартість газу та електроенергії була значно нижчою, там діяли тарифи, які були в кілька разів меншими.
В даний час Росія має на меті суттєво збільшити цей розрив. Вона прагне спровокувати різке підвищення тарифів на електроенергію в Молдові, що, в свою чергу, призведе до загального зростання цін на всі товари і послуги.
Росія зараз планує відновити постачання у Придністров'я безкоштовного газу. Таким чином, для молдован у Кишиневі газ був і електрика будуть вдесятеро дорожчими, ніж для таких само молдован, які живуть у Тирасполі. Як наслідок, має зрости незадоволення владою у Кишиневі, і на парламентських виборах люди проголосують за інші партії.
При цьому Москві не потрібно, щоб до влади прийшли виключно проросійські політичні сили.
Досить, щоб до керівництва повернулися ті, хто приймає статус Молдови як території, що знаходиться в середині між різними впливами.
Хочу зазначити, що Moldova залишається суверенною державою завдяки Україні та її Збройним Силам. Якби не ваша підтримка, Молдова могла б перестати існувати. Отже, опір України російським агресорам також став рятівним для Молдови.
Тому Кремль не прагне перетворити Молдову на проросійську країну — це вже нездійсненно.
Але змінити ставлення молдовської держави до стосунків з Росією - можливо, і саме це є метою операції, яку розпочала Росія.
Для цього на виборах лунатиме теза: ви ж самі бачите, що у Молдови буде все гаразд, якщо у нас будуть гарні стосунки з Москвою. Буде дешева електроенергія, буде газ, хліб безкоштовний - все буде.
А якщо, як у нинішній ситуації, не вдасться налагодити адекватні відносини з Москвою, то це призведе до значного підвищення вартості електрики та зростання цін на різноманітні товари.
Як ви вже обізнані, восени в Молдові пройшли президентські вибори, на яких проєвропейська кандидатка Мая Санду здобула перемогу, однак цей успіх виявився надзвичайно напруженим. (Прим. ЄП: серед виборців у країні Санду зазнала поразки, але змогла виграти завдяки підтримці діаспори).
Навіть досягнення такого результату виявилося для Санду надзвичайно складним. Тому Росія сподівається, що в новому парламенті, вибори якого заплановані на осінь, нинішня монобільшість пропрезидентської партії "Дія та солідарність" (PAS) буде замінена коаліцією партій, які підтримують статус Молдови як буферної зони.
А це своєю чергою створює для України загрозу, що у вас за спиною буде уряд, який співпрацюватиме з Росією і дослухатиметься до неї.
Наприклад, він здатен припинити перевезення товарів до України або з України через територію Молдови.
Або ж Росія може ініціювати створення власної військової інфраструктури в Молдові, що, в свою чергу, змусить Україну зосередити значну кількість військових сил на своєму кордоні. Нагадую, що межа між Україною і Молдовою становить 1200 км, і це другий за довжиною кордон України, після того, що межує з Росією.
Коли мова заходить про відновлення постачання газу, важливо акцентувати на одному ключовому моменті: обсяги газу будуть обмеженими і меншими, ніж ті, що існували до 31 грудня 2024 року. Основна мета полягає в тому, щоб задовольнити внутрішні потреби Придністровського регіону, забезпечуючи газ і тепло для житлових приміщень. Проте, жодним чином не йдеться про відновлення постачання електроенергії на правий берег Дністра.
Це означатиме також, що у Придністров'я не відновиться джерело наповнення його бюджету, який досі фінансувався за рахунок продажу Молдові електроенергії, виробленої з безкоштовного газу.
Це призводить до двох результатів.
Один з них - те, що Молдова більше не матиме дешевої електроенергії. Ця епоха дійсно лишилася у минулому. Це дозволить російській пропаганді повторювати аж до парламентських виборів: "От дивіться, як у Придністров'ї люди живуть, у них все добре, у них низькі ціни, на відміну від Молдови".
Проте існує й інший важливий аспект: це свідчить про те, що статус-кво в Придністров'ї, який вимагав від усіх учасників прийняття замороженого конфлікту, більше не існує.
"Холодильника", у якому цей конфлікт був багато років, більше немає.
Він зазнав руйнування через дії самої Росії, яка ліквідувала модель функціонування регіону, що базувалася на безкоштовному постачанні газу.
А це означає, що питання реінтеграції Молдови вже повернулося до порядку денного, і його доведеться вирішувати у короткостроковій чи середньостроковій перспективі.
Ще одне питання полягає в тому, яким чином буде знайдено рішення. В Україні іноді обговорюють військовий варіант; навіть згадують про ймовірність, що Молдова звернеться за підтримкою до Збройних Сил України для виведення російських військ з Придністров'я. Однак можна з упевненістю стверджувати: такого запиту не буде. Молдавська влада не має наміру розглядати цей сценарій.
Нашою основною метою є досягнення політичного вирішення конфлікту.
Будь-які альтернативи призведуть до конфлікту, що для Молдови є абсолютно неприйнятним.
Молдова — це невелика країна з населенням всього 2,5 мільйона осіб, і військова загроза може призвести до катастрофічних наслідків для її державності. Тому ми вважаємо, що єдиним прийнятним шляхом вирішення Придністровського конфлікту є політичний та мирний діалог.
Думаю, що зараз влада Молдови робитиме все, щоби відкласти це врегулювання на період після парламентських виборів.
Але коли буде обраний новий парламент і призначений новий уряд Молдови, політичне врегулювання Придністровського конфлікту з'явиться на порядку денному і буде, ймовірно, пріоритетом номер один.
Незважаючи на можливість успіху проросійських сил у Молдові, я впевнений, що не існує сценарію, за якого частина вирішення питання Придністров'я включала б легалізацію присутності російських військ у цьому регіоні.
Не лише теперішній уряд Молдови виступає проти цієї ідеї. Усі уряди країни з 1992 року стверджували, що присутність російських військ у регіоні є неприпустимою і що їхнє відведення є необхідною умовою для досягнення мирного вирішення конфлікту.
Огляньте карту: Молдова знаходиться між Україною і Румунією.
Отже, погодитися на тривале існування російських військових у країні можуть лише ті, хто ставить під загрозу своє геополітичне майбутнє. Навіть у випадку, якщо після парламентських виборів до влади прийдуть проросійські сили, їхня спроба реалізувати таку безглузду ідею стане моментом їхнього геополітичного краху. Це буде очевидно з самого початку.
Справа в тому, що дозвіл офіційного Кишинева на легалізацію російських військових сил (а отже, на відновлення можливостей ротації особового складу, модернізації техніки тощо - ЄП) може становити серйозну загрозу для Києва.
У такому випадку загроза стане настільки серйозною, що Україні доведеться дати термінову відповідь.
При цьому мова піде про всі способи реакції Києва.
І це цілком зрозуміло, бо Україна, що воює з російською агресією, не захоче після парламентських виборів у Молдові миритися з тим, що у неї за спиною створюється величезний російський плацдарм.
Ось чому я вважаю, що будь-які спроби майбутньої влади в Кишиневі повернути Молдову в орбіту Росії є геополітичним самогубством.
Тож я вважаю, що на такий крок ніхто не зважиться. А "проросійськість" імовірної нової влади Молдови навіть за такого сценарію буде умовною та буде ховатися за риторикою про "різновекторність" та про "міст між Заходом та Сходом".
Незважаючи на існуючі труднощі, існує шлях, який може зберегти Молдову в курсі проєвропейських цінностей.
Насправді будь-який політик, що дбає про національні інтереси Молдови, мав би бути проєвропейським.
Достатньо подивитися на мапу, щоб зрозуміти, що геополітична ситуація для Молдови не лишає варіантів. Ми вже ніяк не зможемо повернутися до Росії. Тому за цих геополітичних умов політики Молдови мали б дискутувати одне з одним про те, як саме йти до ЄС, де мають бути пріоритети, як Молдові змінюватися, як боротися з корупцією і виконувати вимоги ЄС тощо.
Проте, на жаль, в дійсності все виявиться інакше.
Протягом тридцяти років багато індивідів використовували статус Молдови як сірої зони для отримання особистої вигоди, створюючи на цьому свою економічну потужність. Тому їхнє бажання відновити цю ситуацію зумовлене прагненням знову отримувати прибуток від цього.
Крім того, я підтримую позитивний підхід у своїх оцінках.
В даний момент я оцінюю ймовірність того, що в Молдові залишиться справжня проєвропейська влада, на рівні 60%.
Проте на виборах кожен голос матиме вирішальне значення.
В Україні могла б знайти підтримку.
Нам необхідна підтримка в зміні поглядів етнічних українців. Близько 7-8% населення Молдови становлять етнічні українці, однак значна їх частина має проросійські настрої.
Крім того, Україні слід підтримати Молдову в забезпеченні миру та стабільності.
Нам також потрібна допомога Євросоюзу та всіх партнерів у тому, щоб зберегти проєвропейську владу.
І, зрештою, нам необхідно зосередити більше уваги на подіях, що відбуваються в Молдові. Це стосується і України. Пам'ятайте, що Молдова – це країна, що знаходиться поруч, із 1200 кілометрами спільного кордону.
Комунікував Сергій Сидоренко.
