Зупинити війну та забезпечити стабільний мир у Трампа не вдасться з однієї основної причини. Інтерв'ю з Мережком.
Президент США Дональд Трамп заявив, що переговори з Росією щодо "завершення українського "конфлікту" просуваються дуже добре". Трамп уже тривалий час дає зрозуміти, що віддає перевагу ввічливій розмові з РФ та її диктатором Путіним. Його помічники вже говорять про економічну співпрацю з Москвою і швидке скасування санкцій. Дійшло до того, що Рада Безпеки ООН схвалила запропоновану США резолюцію щодо України, без критики на адресу РФ і звинувачень у тому, що вона є "агресором".
Стосовно України та президента Володимира Зеленського, у Трампа спостерігається зовсім інший підхід. З двох можливих стратегій для стимулювання переговорного процесу – тиснути на Москву або на Київ – він, здається, віддав перевагу другій.
Своїми думками щодо нинішнього стану двосторонніх відносин між Україною та США в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
- На четвертий рік повномасштабного вторгнення Росії Україна, схоже, має значні проблеми в комунікації з президентом США Дональдом Трампом, риторика якого щодо нашої країни та українського президента за останній час змінилася кардинально. Репліка президента України Володимира Зеленського про те, що Трамп перебуває у пастці створеного Кремлем "дезінформаційного міхура", лише посилила сварку. Відповідь Трампа стала ще більш зловісною. "Зеленському краще рухатись швидше. У нього не залишиться країни", - попередив він. Власне, ваше бачення того, що зараз відбувається у двосторонніх відносинах між Україною та США?
- Я не вважаю, що нинішня ситуація є занадто критичною. Навіть між близькими друзями, між союзниками можуть бути якісь непорозуміння, різні погляди та різні точки зору. Це нормальне явище. Головне питання в тому, як вирішувати наявні непорозуміння.
Перший підхід полягає в подальшому загостренні кризи через непродумані емоційні висловлювання, які лише поглиблюватимуть спіраль непорозумінь. Безумовно, це не є раціональним вибором з точки зору ефективної політики. Другий підхід передбачає використання цієї кризи для створення чогось позитивного. На мою думку, саме цим займається українська дипломатія.
Урок, який ми можемо винести з цієї кризи, полягає в необхідності постійного діалогу між президентами США та України. Важливо не залишати на самоті такі складні та важливі відносини між нашими країнами. Це питання є для мене особливо актуальним. Чим частіше відбуватимуться зустрічі президентів і саміти, тим менша ймовірність виникнення нових криз і непорозумінь. Ми спостерігаємо, що щойно Україна починає пояснювати свою позицію, суперечливі наративи втрачають актуальність.
Є ще один аспект, на який варто звернути увагу. Зараз треба розуміти інтереси у цьому випадку Трампа та його команди. Він намагається в будь-який спосіб підкреслити різницю між власною політикою та експрезидентом США Джо Байденом. У цьому випадку Трамп намагається подати себе як миротворця. Прагне показати, що Байден не впорався з російською агресією проти України, а він є блискучим гравцем, якщо йдеться про укладання угод. Що він може залагодити майстерно будь-який конфлікт і, зокрема, може вирішити питання війни Росії проти України. Питання у тому, що це не зовсім реально з огляду на одну дуже просту причину. Цією причиною є Путін, його ультимативна позиція, маніакальне бажання знищити Україну. Російський диктатор не зацікавлений ні у справжньому мирі, ні в перемир'ї, яке б дозволило гарантувати безпеку Україні. Він хоче створити умови для подальшого знищення України. Це мета всієї його політичної кар'єри та всього життя. Путін поставив на цю карту все. Тому за визначенням досягти компромісу, миру або перемир'я з такою людиною, яка по суті своїй є сучасним Гітлером, просто неможливо.
На мою думку, Трамп вже починає усвідомлювати цю ситуацію, але все ж йому потрібно якось, знаєте, спробувати переконати Путіна сісти за стіл переговорів. Принаймні, він має показати своїм виборцям, що намагається щось змінити, незалежно від кінцевого результату. Це схоже на політичну гру. Тобто, ті коментарі, які робить Трамп, направлені на Путіна і мають певну політичну мету – спонукати або заманити диктатора до діалогу. Це важливо враховувати під час аналізу висловлювань американського президента. Навіть аналітики з Заходу відзначають, що не можна сприймати Трампові слова буквально.
Отже, ви вважаєте, що всі ці особисті нападки на адресу президента України та нашої країни мають на меті змусити Путіна сісти за стіл переговорів? Крім того, нова адміністрація президента США вперше з початку війни висловила свою підтримку Росії, виступивши проти резолюції, підготовленої європейськими країнами та Україною на річницю вторгнення. Вашингтон у Раді Безпеки ООН запропонував свій варіант резолюції, в якій Росія не визнається агресором, а війна називається "конфліктом", без жодної критики на адресу РФ. Як все це можна трактувати з дипломатичної точки зору?
- Річ у тому, що Трамп є певною політичною об'єктивною реальністю для нас, від якої ми залежимо. Він є президентом країни, від якої залежить значною мірою наша безпека й навіть наше виживання. І ми не можемо ігнорувати цю реальність. Тому, коли робляться якісь заяви, які є неприпустимими, або якісь кроки, які спрямовані проти наших інтересів, проти нашої позиції, ми, безумовно, маємо реагувати на це. Але з огляду на те, що значною мірою ми залежимо від Сполучених Штатів, нам треба робити це дуже терпляче, дипломатично, та все ж з почуттям власної гідності. Тобто робити так, щоб, знаєте, не нашкодити. Це про те, що я казав. Якщо виникає така криза, то дуже багато залежить від нашої реакції, яка не повинна призводити до ескалації, до посилення, поглиблення цієї кризи у двосторонніх відносинах.
- Спецпредставник Трампа Стівен Віткофф, який на сьогодні є основною довіреною особою Трампа у спілкуванні з російським диктатором Путіним, напередодні заявив, що проєкт "стамбульських домовленостей" 2022 року, "може бути взятий за основу в українському врегулюванні". Знову бачимо збіг російсько-американських позицій, адже ці "домовленості" проштовхує і Москва.
- Так, перемовини у Стамбулі відбувалися, але не було досягнуто якогось порозуміння і якихось домовленостей. Тому що є такий принцип - ні про що не домовлено, поки не домовлено про все. Так, у Стамбулі були проєкти, були пропозиції, їхнє обговорення, але не було досягнуто результату. Тому це вже не відповідає дійсності, що є якісь "стамбульські домовленості". Їх немає в природі. Це найважливіше. Тому спиратися на те, чого не існує, я не бачу сенсу.
Віткофф знову підкреслив, що обидві сторони мають йти на компроміси. "Президент Трамп відзначається вмінню демонструвати, що шлях до миру лежить через поступки та досягнення спільного розуміння. Я впевнений, що ми побачимо позитивні результати," - зазначив він. Проте наразі з боку Росії не спостерігається жодних заяв у цьому контексті. Які кроки може зробити Путін і чи готовий він до цього?
Щодо компромісів, то в дипломатичних відносинах це цілком звичайне явище. Проте в даному випадку мова йде не лише про дипломатію, а про злочини агресії та анексії. Як фахівець у сфері міжнародного права, я вважаю, що необхідно встановити певні межі для ведення переговорів і прийняття таких компромісів. Цими межами повинно слугувати міжнародне право, зокрема, основоположні принципи, закріплені у статуті Організації Об'єднаних Націй.
За кордоном журналісти часто запитують мене, на які компроміси готова піти Україна. Я не можу дати чіткої відповіді на це питання. Проте я добре усвідомлюю, які червоні лінії для нас є непорушними. Це, перш за все, територіальна цілісність країни та гарантії нашої безпеки. Найбільш реальною гарантією нашої безпеки я вважаю членство в НАТО. Інші питання можуть бути предметом обговорення, проте важливо, щоб вони не суперечили нашій Конституції та міжнародному праву.
Щодо росіян, то вони не знають, в принципі, такого поняття, як компроміс, як взаємні поступки, як переговори. Абсолютно. Вони не ведуть перемовин, а використовують їх як інструмент, як знаряддя війни. З ними можна говорити лише мовою сили. Все інше вони не розуміють. Тому тут наївно просто говорити про те, що можуть бути з обох сторін якісь поступки.
Я б порадив усім, хто з американської сторони прагне вести переговори з Путіним, ознайомитися з мемуарами колишнього президента США Річарда Ніксона, який мав досвід переговорів із Радянським Союзом. З цих спогадів стає очевидною безперспективність серйозних переговорів із росіянами, які, до речі, в той час представляли Радянський Союз. У одному з інтерв'ю Ніксон чітко висловив свою думку на це: коли його запитали про можливість довіри до росіян, він відповів, що це неможливо, оскільки росіяни є обманщиками та шахраями. Він також зазначив, що вони виконують зобов'язання лише тоді, коли це відповідає їхнім інтересам.
Перед нами виникає очевидне питання: що насправді бажають росіяни? Яка угода може їх задовольнити та яку вони готові виконувати? Відповідь очевидна: це угода, що надає їм можливість знищити Україну і врешті-решт захопити її територію. Ось і вся суть. Це необхідно усвідомлювати і не мати жодних ілюзій. Тому, на мою думку, будь-які переговори з росіянами не мають жодної перспективи.
Необхідно здійснювати тиск на Росію шляхом запровадження санкцій та збільшення постачання Україні сучасної високоякісної зброї. Лише такі заходи можуть спонукати російську сторону дотримуватися міжнародних норм.
- Щодо тиску, про який ви сказали та власне про долю санкцій проти РФ. Знову ж таки, той самий спецпредставник Трампа Віткофф заявляє, що США розраховують, що американський бізнес зможе повернутися до РФ одразу ж після досягнення домовленостей щодо України. Тобто Росія - окупант, вона продовжуватиме окуповувати українські території, але американці вже готові зняти санкції, принаймні зі свого боку, й вести з ними бізнес.
Щодо цієї заяви, я можу висловити таку думку: можливо, адміністрація Трампа намагається здійснити певний тиск на Росію, спонукаючи її до переговорів. Виглядає так, що їй пропонують: якщо ви погодитесь на якісь угоди, то у відповідь отримаєте зняття санкцій, щось на кшталт «меду на вудці». Але є один важливий момент. Американці зазвичай не поспішають з такими рішеннями. Наприклад, поправка Джексона-Веніка, яка обмежувала торгівлю з країнами соціалістичного табору, була прийнята ще у 1974 році, а скасована лише у 2012-му. Тому й у випадку з нинішніми антиросійськими санкціями процес їх скасування може зайняти не лише роки, а й десятиліття. Крім того, санкції можуть бути зняті тільки в разі позитивної реакції з боку міжнародного права, тобто за умови завершення порушень і подальшої відповідальності за них. Росії та її керівництву ще далеко до відповідальності за військову агресію проти України. Спочатку РФ повинна зупинити свою агресію, повернути окуповані території, включаючи Крим, сплатити репарації та понести міжнародну правову відповідальність, зокрема фінансову, перед Україною як жертвою злочину. Лише після виконання цих умов можна буде обговорювати питання скасування санкцій. Це є основою міжнародного права.
