Чи може свобода слова в Україні бути під загрозою через зрадника у слідчому ізоляторі?
Уявіть парламент, в якому Комітет свободи слова залежить лише від одного депутата – Нестора Шуфрича, який нині знаходиться в слідчому ізоляторі через підозру у зраді державі. Це не вигадка з політичного трилера, а реалії Верховної Ради України в 2025 році.
Замість того, щоб усунути з комітетів народних депутатів, які мають підозри у державній зраді і часто займають керівні позиції, та переформатувати їх склад для відновлення ефективної роботи, пропонується ліквідувати сам комітет.
Після кончини секретаря Сергія Швеця в парламентських колах знову підняли питання про ліквідацію Комітету свободи слова. У цьому органі залишилася рекордна кількість — всього троє депутатів, оскільки більшість членів комітету вирішила залишити свої посади. Ситуація ускладнюється тим, що ніхто не бажає продовжувати роботу в цьому комітеті.
У парламентах Європи комітети, що займаються питаннями свободи слова, зазвичай очолюються представниками опозиції, що є звичною практикою для демократичних систем. Цей контроль з боку опозиційних сил допомагає зберігати баланс і не дозволяє владі перетворити інформаційний простір на інструмент пропаганди.
Такої традиції намагались дотримуватись і в Україні, а наразі Комітет свободи слова очолює представник "Голосу" Ярослав Юрчишин, але нардепи (навіть з опозиції) не поспішають приєднатися до команди. Чому? Бо свобода слова сьогодні незручна тема. Вона не дає електоральних балів. Вона конфліктна, бо треба говорити про те, що влада часто не хоче чути.
У нашому випадку опозиційні депутати обирають "бюджетну", "антикорупційну" або будь-яку іншу тему, лише не "свободу слова".
Бо свобода слова -- це відповідальність, яка розкривається через роботу з журналістами, критику цензури, боротьбу за журналістів у полоні, протидію дезінформації, через незручні питання про телемарафон. Бути на боці правди, навіть коли це не в інтересах політичної кон'юнктури.
І поки депутати розводять руками, бо "немає охочих", країна може залишитися без парламентського органу, який мав би пильнувати, як влада регулює медіа, створювати умови для незалежної журналістики, протистояти фейкам і ворожим інформаційним операціям.
Намір ліквідувати комітет свідчить не лише про нехтування питаннями свободи слова, а й про зневагу до євроінтеграційного курсу. Україна зобов'язалася захищати права журналістів, забезпечувати медіа-плюралізм та боротися з дезінформацією. Це є частиною вимог, пов'язаних з євроінтеграцією. Крім того, це також вказує на неспроможність парламентської більшості призначити свого представника на вільну позицію, який міг би зміцнити комітет і сприяти його відновленню.
Окрім цього, подібні ризиковані ініціативи суперечать концепціям відкритого парламенту, які планують реалізувати у Верховній Раді з метою підвищення прозорості та підзвітності парламенту перед суспільством, а також зміцнення зв'язків між Радою та громадськістю.
Коли в парламенті звучить заява: "в Україні ситуація зі свободою слова цілком задовільна", це свідчить про певні тенденції. Це ознака того, що влада не бажає вести серйозну розмову про питання свободи слова. І, на жаль, опозиція не демонструє іншого підходу.
Спроба ліквідувати комітет під приводом "реформування структури" вказує на те, що свобода слова перестала бути важливим пріоритетом. Якщо ця інституція зникне, це станеться не через нестачу кадрів, а через відсутність політичної волі та принципів. Це тривожний сигнал для країни, яка бореться не лише за свої кордони, а й за можливість стати частиною вільного світу.
