У військовій медицині вже не існує поняття "золотої години", натомість з'явився "золотий шанс", - зазначила Вікторія Ковач.

У невідкладній медицині існує термін "золота година". Це означає, що військовослужбовець, який зазнав травми, має значно вищі шанси на виживання та повне одужання, якщо медична допомога надається протягом перших 60 хвилин після отримання поранення.

Згідно з висловлюваннями Вікторії Ковач, керівниці медичної служби Третього армійського корпусу, в умовах сучасних бойових дій з використанням FPV-дронів термін "золота година" втратив своє значення. Натомість з'явилися нові концепції — "золота можливість", яка супроводжується "золотим шансом".

Вікторія працює над тим, щоб якомога більше бійців отримали шанс на порятунок, керуючи медичним персоналом, забезпеченням обладнанням, матеріалами та організацією логістики.

Останнім часом у складі корпусу розпочався процес створення медичного батальйону, за який також несе відповідальність Ковач.

Ми поговорили з Вікторією про те, чому корпуси потребують медичних батальйонів, чи є у Збройних силах дефіцит лікарів, що не так з ВЛК, чим хворіють військові та як сучасна війна змінила медицину.

Повну версію бесіди можна знайти у подкасті "Кляті питання", де ви зможете її прослухати та переглянути.

Для багатьох людей медична служба у військових силах асоціюється тільки з тактичними медиками та стабілізаційними пунктами. Проте це поняття є набагато більш обширним, адже включає також лікування звичайних захворювань серед військовослужбовців.

- Про це менше говорять, тому що візуалізувати гарною картинкою це дуже складно. Інколи це не дуже приємна статистика захворювань, визнання того, що ми маємо проблеми з гепатитами, ВІЛом, СНІДом і тому подібними речима. Це визнання туберкульозу у військовослужбовців.

Просто ти не зможеш створити привабливий банер, який би сповіщав про потребу в спеціалістах з рентгендіагностики, адже у нас є випадки туберкульозу. Таке повідомлення, скоріше за все, не зацікавить медичних працівників і може навіть викликати відразу.

Проте чітке усвідомлення існуючих проблем та прагнення до їх подолання, без сумніву, є одним із основних принципів, які повинні бути в основі військової медицини.

Перетворення Третьої штурмової на корпус вимагає збільшення чисельності особового складу. Це, в свою чергу, створює додаткове навантаження на вас. Які аспекти передбачає формування медичного батальйону в рамках корпусу?

- Медичні батальйони - нетипова історія для Збройних сил. Їх не було тривалий час. Наскільки мені відомо, зараз декілька медичних батальйонів різного типу створюються в структурі Сухопутних військ.

Отже, йдеться про масштабування, проте критично важливо уникати паралелізації процесів. Необхідно, щоб не відбувалося хаотичного переходу функцій між командами, а також, умовно кажучи, щоб батальйони не отримували можливість заповнювати виникаючі прогалини.

Отже, якщо держава планує, щоб медичний батальйон став основним і єдиним органом постачання, децентралізуючи можливості забезпечення медичним обладнанням бригад, то це відзначає важливі зміни у структурі від військово-медичних клінічних центрів до армійських корпусів.

Процес триває важко, оскільки складається відчуття, що усі діють без поспіху. Хоча зрозуміло, що війна затягнеться, все ж існують способи пришвидшити реалізацію процесів.

Затягнута історія з бюрократією, підписанням документів, планів переміщення, пошуком людей. Якщо ти когось знаходиш, цих людей не хочуть відпускати в інше місце служити.

Цікаво, що пацієнтів з лікарень направляють до бойових підрозділів, але офіційно оформити їх переведення ніхто не бажає.

В даний момент спостерігається низький рівень комплектування цивільними фахівцями. Однією з основних причин цього є загальнодержавне бронювання медичних працівників, яке було затверджене на рівні держави. Наразі ми намагаємося вирішити цю ситуацію, подавши всі необхідні офіційні запити. Побачимо, яким чином просуватиметься цей процес.

На жаль, законодавчо ніде немає розписаного процесу, яким чином це має відбуватися. І ти як сліпе кошеня, намагаєшся в кожне міністерство постукати, спитати, а кому далі той чи інший лист передавати.

Список потреб сформований, але чи буде відбуватись розбронювання і яким чином - невідомо. Якщо цивільні інших професій, які не є заброньованими, усвідомлюють, що рано чи пізно ТЦК подзвонить, то з медиками трошки інша історія.

Отже, основна увага зосереджена на військовослужбовцях, які вже перебувають у Збройних силах, хоча з ними виникають труднощі при переведенні між різними підрозділами.

По обладнанню працюємо поступово. Є певні рухи в плані забезпечення базовою технікою, зараз вже йдеться про більш спеціалізовану.

Медичний батальйон - це не лише про медиків. Це про всіх - починаючи від лікарів, середнього медичного персоналу, водіїв і закінчуючи автослюсарями, механіками, сантехніками, фахівцями по квартирно-експлуатаційній службі.

Це абсолютно окремий живий організм, який має бути спроможним автономно працювати. Тому пошук іде не лише медичних працівників, але і спеціалістів інших профілів.

Ви зазначали, що медичні батальйони – це новинка для України. Чому їх не впровадили раніше та у чому полягає їхня унікальність?

З огляду на реформування Збройних сил, яке передбачає створення армійських корпусів, виникають нові організаційні одиниці, що складаються з визначеного комплекту бригад, полків і батальйонів. Ці формування, зокрема спеціалізовані батальйони та полки, відповідають за забезпечення всіх бригад, що входять до складу армійського корпусу.

Логічно, що якщо у нас є, умовно, полк ППО або полк безпілотних систем, то, напевно, є потреба і лікувати людей, які є в цих структурах.

Ми повинні ще зважати на дуже важливий момент. У порівнянні з 2022 роком кількість людей, які мають хронічні захворювання, у війську зросла - не тільки в абсолютних, але й у відносних показниках.

По-перше, люди вже тривалий час служать. Їх ніхто не замінює. Навіть ті, хто були здорові, встигли на тлі хронічного стресу за цей період часу здобути певний набір різних захворювань.

Від розладів опорно-рухового апарату до неврологічних недуг, таких як проблеми зі сном і головні болі, - спектр питань надзвичайно широкий.

По-друге, значна частина осіб, що вступають до лав Збройних сил України, має різні медичні проблеми.

Третім важливим аспектом є те, що середній вік військовослужбовців зростає. Є підрозділи, де середній вік перевищує 45 років, а в інших — 40 років. З фізіологічної точки зору, такі люди частіше зазнають хвороб, адже загострення їхніх недуг може відбуватися при зміні погодних умов або тривалому перебуванні на холоді. І це стосується не лише піхоти.

І тому медичні батальйони покликані не лише надавати допомогу пораненим, але й вирішувати проблему із соматичними хворими - задля забезпечення їхньої можливості перебування в зоні виконання бойових дій і якомога ранішого лікування.

Чим швидше розпочати лікування, тим більше шансів, що воно завершиться швидше і не вимагатиме додаткових витрат з державного бюджету на тривале стаціонарне лікування. Якщо говорити відверто, то у випадку, коли пацієнт потрапляє на стаціонар, існує велика ймовірність, що потім йому знадобиться місяць відпустки за рішенням ВЛК.

Ми умовно-функціональну одиницю з підрозділу відпускаємо на півтора місяця в стані спокою – при активному перебігу пневмонії. Хоча ми могли б уникнути цієї ситуації, провівши п’яти- чи десятиденне лікування в межах гарнізону.

З одного боку, всі ці аспекти стосуються захисту життя та здоров'я військових, з іншого – забезпечення боєздатності підрозділів, а з третього – економії державних ресурсів.

Ви згадали про нестачу лікарів. Яким є рівень дефіциту медичних працівників в Україні, і скільки з них необхідно для потреб армії?

Коли мова заходить про дефіцит, я зазвичай наголошую, що його можна визначити лише тоді, коли відомо, скільки ресурсів у нас є та які наші потреби. А насправді, ми не маємо цієї інформації.

Оскільки медичні працівники займають різні посади, спроба зібрати статистику по військовим медикам призведе до отримання звітів лише за медичними спеціальностями. Деякі з них можуть мати медичну освіту та завершену інтернатуру, але в даний час виконують інші функції. Це створює певні неточності. На сьогоднішній день у нас немає чіткого уявлення про кількість медиків у військових структурах.

Ми можемо порахувати досить чітко по Командуванню Медичних сил, по Командуванню Сухопутних військ, Десантно-штурмових - звіти подаються. Але ці звіти більше прив'язані до "доброго слова".

Яка оптимальна кількість медичних працівників потрібна для забезпечення військовослужбовців Збройних сил України? На це питання немає однозначної відповіді. У деяких бригадах медичні роти налічують понад 100 осіб, тоді як в інших їх лише 70, незважаючи на те, що загальна чисельність особового складу в бригадах залишається схожою. Чи є виправданою така варіація у чисельності медиків у підрозділах?

І найкумедніше в цій ситуації: навіть у сфері цивільної охорони здоров'я ми не маємо точних даних про кількість лікарів. У нас не передбачене індивідуальне ліцензування для медичних спеціалістів, а особисті ліцензії відсутні. Ліцензії отримують лише заклади охорони здоров'я для ведення медичної діяльності. Отже, визначити точну кількість лікарів на сьогоднішній день, на жаль, також неможливо.

Тому що один і той самий лікар може працювати в трьох закладах охорони здоров'я на 0,25 ставки.

У цьому випадку виникає ситуація, коли ми не маємо чіткої картини: скільки людей загалом працює в єдиній медичній системі; скільки з них служить у військових формуваннях, скільки займається цивільною практикою, та скільки надає дистанційні консультації, перебуваючи в штатах українських медичних установ за кордоном. І при цьому ми намагаємося обговорювати питання дефіциту.

Скоріше за все, він є. Але в який бік і серед яких спеціалістів - це вже треба вираховувати певними математичними формулами, порівнюючи всі ці категорії, які я перерахувала.

Необхідно оцінювати не лише кількістю лікарів або медсестер, а за структурно-функціональними одиницями: наприклад, медичними евакуаційними екіпажами та кількістю таких команд, які потрібні. Адже пацієнти не проходять через фельдшера, а через ці екіпажі.

Якщо ми будемо рахувати такими юнітами - тоді плюс-мінус вирахуємо, скільки потрібно медиків хоча б для Збройних сил України.

Якщо розглянути питання, що виникають у сфері військової медицини, які з них держава повинна вирішити в першу чергу?

По-перше, слід визнати беззаперечний факт: в армійських рядах військовослужбовці не лише зазнають травм, але й страждають від різних хвороб. На жаль, усвідомлення цього аспекту все ще недостатнє на належному рівні.

Якщо впровадити децентралізовану систему та передати на рівень підрозділів ті функції, які наразі частково залишаються на рівні лікарень, це дозволить задовольнити потреби військових, не відриваючи їх від бойових завдань.

Проте це, знову ж, вимагає перерозподілу людських ресурсів. Необхідно укомплектувати корпуси фахівцями, здатними виконати ці завдання.

Другий аспект - це переосмислення стратегії щодо вхідного військово-лікарського комісії. Держава вводить себе в оману і ставить у складне становище, мобілізуючи особу з серйозним інфекційним недугом, одночасно визнаючи її здоровою та придатною для служби.

Суть не в тому, хто повинен виконувати обов'язки, а в тому, що діагноз має бути визнаний. Адже це стосується не лише захисту конкретної особи, але й безпеки всіх, хто знаходиться поряд.

І це також про потенційні державні виплати, якщо людину визнають такою, що захворіла під час служби, хоча вона вже з цим діагнозом прийшла.

Своєчасна діагностика дає змогу розпочати лікування в потрібний момент і знизити ймовірність ускладнень у майбутньому. Однак, сучасна ситуація, коли проблеми на рівні військово-лікарської комісії залишаються поза увагою, призводить до додаткового навантаження на військові підрозділи.

Навчальні центри не займаються діагностикою - і, як наслідок, у бригадах це все "вилазить" не дуже хорошим боком.

Схоже, що наша система наразі організована так, що ті, хто займається мобілізацією, не приділяють цьому багато уваги...

Необхідно встановити чіткі правила. Якщо в рамках системи передбачено, що при надходженні ВЛК необхідно виконати певні обстеження, то ці процедури мають бути обов'язковими.

Комісії діють відповідно до встановлених норм. Необхідно внести до їхніх статутів вимогу, що всім потенційним військовослужбовцям слід проходити рентгенографічне обстеження, а також швидкі тести на гепатит, ВІЛ і сифіліс, незалежно від вікової категорії.

У навчальних центрах можуть виникати випадки інфарктів та інсультів. З одного боку, причиною цьому стане напружений вплив військової служби, проте формально людина з хронічною хворобою вже була допущена до служби. Однак у документах ця інформація не відображена.

Ти, майбутній солдате, які недуги тебе турбують? У мене є такі-то проблеми. Ти проходиш медичне обстеження. Так, ти будеш служити, але лікарі та військова частина будуть в курсі твого справжнього стану здоров'я.

Внесення корективів у систему відбору в Збройні сили, без сумніву, є одним з найбільш очевидних рішень, які можна реалізувати.

Ми добре справляємося з лікуванням поранень. Проте наступним кроком буде вивчення отриманих уроків. Важливо провести чесний аналіз даних, зрозуміти, де виникли проблеми, і знайти шляхи їх усунення. Це потрібно не для покарання, а для запобігання подібним ситуаціям у майбутньому.

У медичній сфері зазвичай, коли намагаються виявити, хто допустив помилку, існує очікування, що винну особу покарають. Проте в даному випадку мова йде про те, щоб інші могли навчитися на помилках і вся команда усвідомила, які дії є правильними.

Тоді, можливо, система трохи відхилиться від цього шляху та зможе знайти вірний курс.

Конфлікт 2022 року суттєво відрізняється від війни 2025 року. Ці трансформації, в свою чергу, позначаються на методах лікування, евакуації та підтримки військових. Який вплив мають безпілотники? Чи стало важче витягувати поранених з фронту, і чи зберігається принцип "золотої години"?

Я охарактеризовую цю еволюцію з 2022 року до теперішнього часу як перехід від терміна "золота година" до "золотої можливості". І якщо вже йдеться про золото, то варто додати ще й "золотий шанс".

Перш за все, якщо раніше ми обговорювали певні часові межі, то тепер ця тема вже не піднімається.

По-друге, розширення "Kill Zone" впливає не лише на спроможність евакуації, але й на розташування медичного персоналу, який, найімовірніше, у перспективі доведеться або відтягувати глибше від лінії фронту, або, як це зараз часто реалізується, ховати під землю. Це не є абсолютно безпечним, але залишається одним із найбезпечніших варіантів.

Ось ще один аспект: час, необхідний для евакуації, значно збільшується через відсутність можливостей для транспортування. На даний момент медичний персонал, що перебуває у складі екіпажу, став пріоритетною мішенню для FPV-дронів.

І питання, чи є сенс бронювати ці "еваки", вже теж порушується. Повертаючись на польовий тактичний рівень, ми говоримо про евакуацію дронами, наземними роботизованими комплексами, яку намагаються впроваджувати.

Але будь-яка людина на полі бою - це ціль. Живий, мертвий, поранений, медик, оператор БПЛА, артилерист - усі вони є цілями. Навіть якщо це поранений, прикріплений до наземного роботизованого комплексу, до платформи, що евакуює, - скинути по ньому боєприпас не є проблемою.

Якщо два роки тому ймовірність нічної евакуації вважалася однією з найбезпечніших, то зараз уже ні. Тіло випромінює тепло навіть тоді, коли воно загорнуте в термоізоляційну ковдру, хоч і в меншій мірі.

Досі не вдалося знайти рішення щодо швидкості евакуації. Я сумніваюся, чи взагалі можуть бути конфлікти, де це стане можливим, з огляду на сучасні технології, такі як використання дронів на оптоволоконних мережах.

Бойові медики в більшості підрозділів перестали ходити в штурмові дії. Усвідомлення того, що вони в штурмі є менш ефективними, ніж на пункті збору поранених, дійшло.

На жаль, цей процес супроводжувався значними втратами. Проте, це також одна з тих ситуацій, що зазнала істотних змін з 2022 року.

Існують команди, де медичний персонал все ще бере участь у штурмах, проте в основному це вже робота на місцях — з метою збереження підготовлених фахівців. Виникло усвідомлення, що підготовка є надзвичайно важливою, і не кожного можна навчити до високого професійного рівня.

Базові навички маскування, безпеки й віддаленого розміщення медиків - це ті речі, які можуть знизити ймовірність втрат, але не усунути їх повністю.