Валентина Карповець: "Роттердам+": невидимі звинувачення, докази та інші виклики для об'єктивності розслідування -- Блоги | OBOZ.UA
Справа "Роттердам+" залишається в фокусі суспільства протягом багатьох років. Незважаючи на численні рішення про припинення кримінального провадження, розслідування продовжується, і його процесуальні аспекти викликають все більше питань щодо прозорості та дотримання прав усіх учасників.
Секретні розслідування: які події відбуваються у цій справі?
Протягом судових слухань сторона захисту не раз піднімала питання про те, що обвинувачення утримало від суду частину документів, пов'язаних із кримінальною справою. Зокрема, це стосується експертних висновків, які були отримані за ініціативою обвинувальної сторони.
Захисник Дмитро Побережний повідомив, що дізнався про ці експертизи не від представників прокуратури, а через публікації в ЗМІ та соціальних мережах. Йдеться про результати Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ), які підтверджують економічну доцільність формули "Роттердам+", що свідчить про відсутність негативного впливу на державні інтереси.
Захист звернувся до експертної установи, яка підтвердила факт проведення відповідних експертиз. Однак, попри вимоги статті 290 КПК України, ці матеріали не були відкриті стороні захисту і не плануються подаватися до суду.
Чому обвинувачі не діляться документами справи?
Ситуація з відмовою у наданні матеріалів досудового розслідування адвокату, який приєднався до справи після її завершення, виглядає ще більш парадоксальною. Це безпрецедентний випадок: прокурори САП категорично відмовляються надати захиснику доступ до документів, які є критично важливими для оцінки обґрунтованості обвинувачень.
Такий метод явно порушує принципи змагальності між сторонами та рівності шансів у кримінальному провадженні. Немає ясності в тому, чому суд не спішить з вирішенням цього питання і не надає адвокатам доступ до матеріалів справи.
Чотири завершення справи, але слідство продовжується.
Цікаво, що справа "Роттердам+" вже чотири рази отримувала закриття від прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Двічі законність цих рішень була підтверджена Вищим антикорупційним судом (ВАКС) та його Апеляційною палатою. Тим не менш, розслідування щоразу відновлювалися, і складається враження, що їхня мета полягає не в пошуку об'єктивної істини, а в підтримці заздалегідь визначеної позиції звинувачення.
Чи можна це назвати справедливим правосуддям? Це питання, безумовно, риторичне.
