Воскові вінки: королівський стиль для українських молодят.
Технологія створення "воскових" вінків у Вінниччині була включена до Національного реєстру елементів нематеріальної культурної спадщини.
"Просили тато, просили мама, і я вас прошу на весілля!". Саме з цих слів починалося весілля для нареченої на Вінниччині, коли вона разом із дружками у віночку зі стрічками приходила кликати людей на найважливішу подію в своєму житті. І весільного дня голівку нареченої прикрашав вінок, бо він був невід'ємною частиною строю. Його як найдорожчу реліквію жінки берегли усе життя поруч із образами.
У минулому весільні вінки виготовляли з барвінку, проте згодом набула популярності їхня воскова версія. Етнографиня та дослідниця традиційного мистецтва Східного Поділля, членкиня ГО "Етномайстерня Коло" Юлія Васюк розповіла кореспонденту Укрінформу про те, як саме королева Великої Британії Вікторія вплинула на появу цих вінків у нашому регіоні.
ЗНАЙТИ СВОЄ І АВТЕНТИЧНЕ
Процес створення воскових вінків на Вінниччині було внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Міністерства культури в 2020 році завдяки ініціативі ГО "Етномайстерня Коло". Дослідженням виникнення, історії та еволюції цієї весільної атрибутики займалася етнографиня Юлія Васюк, яка стала однією з перших, хто виявив інтерес до цього унікального явища.
Коли я заснувала фольклорний гурт "Мокоша", спочатку в мене не було чіткого уявлення про його форму та напрямок діяльності. Але з часом я усвідомила, що нашою метою має стати відновлення, збереження та популяризація традиційного фольклору Вінниччини. Саме з цього все почалося. Адже співати стародавні пісні рідного краю — це лише частина справи. Важливо також відповідно одягатися і відроджувати ті традиції, що характерні для нашого регіону. Коли ми вдягаємося в національний стрій, це не просто "народний костюм". Це — зразок, еталон, який відображає унікальний вигляд певної території, — ділиться думками етнографиня.
Він зазначає, що під час збору інформації про традиційні вбрання Вінничини стало зрозуміло, що знань про головні убори є вкрай обмаль.
- Навіть більше, коли я все це починала, дуже "модними" були величезні триповерхові вінки, що наслідували полтавський стиль, із "цвинтарних" штучних квітів. Вони були і в моєму колективі, та й у кожному фольклорному. Але подивилась на наші вінницькі строї і зрозуміла, що не може такий шляхетний, гармонійний, створений руками наших подолянок одяг, - такі космічні сорочки, прекрасні ткані пояси і чудові спідниці, - поєднуватися з такими вінками! - пригадує Васюк.
Каже, що у своїй роботі за найменших сумнівів звертається до старих фотографій. Тим більше, що у приватних колекціях, музеях, у родинних архівах мешканців Вінниччини зберігаються родинні світлини, зроблені ще наприкінці ХІХ ст. А відзняті починаючи з другої половини ХХ - то й у кожного. На них дуже добре видно, що не було у жительок Вінниччини таких величезних головних уборів! А позаяк то традиція інших регіонів, запозичувати її не варто.
Тоді я задумалася, які ж головні убори носили дівчата в минулі часи? Ми почали досліджувати приватні колекції та шукати у бабусь. В результаті, всі ці віночки, які ви бачите на моїх колегах, ми відтворили самостійно, спираючись на старі фотографії та зразки, - ділиться вона.
Вперше дослідниця натрапила на восковий весільний віночок у бабусі. Вона згадує, що в її дитинстві ще існувала традиція зберігати весільні вінки в образах (іконах, - ред.). Завдяки такому шанобливому та дбайливому ставленню, етнографи сьогодні мають у своєму розпорядженні достатню кількість зразків для вивчення. Адже вінки зберігалися у кращому стані, на відміну від одягу, такого як сорочки та спідниці, які з часом зношувалися.
СПОЧАТКУ БУЛА ТІАРА
- Чи були ці віночки лише реліквіями, чи мали вони якийсь особливий сакральний сенс? - цікавлюся я в науковиці.
Давайте одразу відокремимо факти від вигадки. Перше, що слід зазначити, це те, що воскові вінки не є давньою традицією в Україні, як може здаватися. Насправді, їхнє походження сягає середини ХІХ століття, коли королева Вікторія вперше з'явилася на своєму весіллі в 1840 році в білому платті, доповнивши свій образ вінком з флердоранжа (квітів апельсина). Цей стиль швидко став популярним серед знатних жінок і заможних наречених, які прагнули наслідувати її приклад. Однак, оскільки флердоранж був дорогим і важкодоступним, почали шукати альтернативи. Так, у другій половині ХІХ століття в європейській моді з'явилися воскові квіти та тіари, які стали аналогом королівського флердоранжа. З часом ця еволюція моди, що розвивалася в Європі у 50-60-ті роки минулого століття, через Польщу та Австро-Угорщину дійшла й до України, - пояснює Юлія Васюк.
Проте вона зазначає, що весільні вінки в Україні мають давню традицію.
- Але вони виготовляли їх із природних матеріалів: із квітів, зазвичай, із барвінку. Із часом вишукані тіари з воскових квітів, які імітують корони, метаморфізувалися і переплелися з весільним вінком українок. І так відбувся синтез, який породив восковий вінок, - каже етнографиня.
УДОВИНЕ РЕМЕСЛО
Дослідниця розповідає, що ці вінки, хоча й називаються восковими, насправді виготовляли не так із воску, як із парафіну, стеарину, різних сумішей, а іноді навіть з козячого жиру (лою). Щодо останніх, то через такий вінок із нареченими не раз траплялися курйози: жир, який мав вельми специфічний запах, танув від спеки, стікав. І до кінця весілля замість ошатної прикраси на голові в молодої міг залишитися тільки кумедний каркас із дротиків.
А загалом кожна майстриня розробляла технологію під себе. Бо, на відміну від вишитих сорочок, вінок весільний майбутні наречені самостійно не робили.
- Вінки виготовляли одна-дві жінки на селі чи й на кілька сіл. Або засватані дівчата купували їх на ярмарку, де продавали майстрині. Тому що займатися цим могли не усі. Хоча технологія виготовлення віночків загалом проста, але дуже повільна і нудна. У подільському вінку є дуже багато восковиць, - це такі воскові "крапельки". Я, маючи вже значний досвід і досить швидкий темп виготовлення вінків, можу зробити цих восковиць за годину аж 10 чи 12. А є ж вінки, у яких їх по 400-500 штук! - ділиться Юлія.
Крім того, вона зазначає, що необхідно виконати чимало підготовчих завдань: підготувати дротики, обгорнути їх кожен окремо папіросним папером, а також виготовити квіти і листя.
Тоді всі ці елементи потрібно було акуратно оформити і об’єднати в одну цілісну композицію. Дехто використовував дротики для створення цих елементів, інші ж віддавали перевагу ниточкам, - зазначає етнографиня.
За її словами, попри величезну кількість весільних забобонів, засторог і табу, стосовно весільного вінка не було якихось обрядових обмежень. Наприклад, пекти коровай кликали тільки щасливих у шлюбі жінок, кухарка теж повинна була вважатися гідною та авторитетною у громаді. А ось весільні вінки найчастіше робили самотні жінки, вдовиці. Тому що у них не було родини і часто вони не мали змоги заробляти собі на життя важкою фізичною працею. І поганою прикметою це не вважалось.
- Носійка традиції, у якої я записувала технологію виготовлення вінка, - жителька села Чагова Ганна Данилівна Гладка. Вона сказала, що в тієї жінки, у якої вона замовляла вінок, були цілі коробки восковиць, квітів і листочків, які вона заготувала узимку, коли було менше роботи. А як приходила пора весіль і їй замовляли вінок, вона просто брала ці деталі і скручувала його, - каже науковиця.
Вінниччина славиться своїми дворядними віночками, які здебільшого створюються місцевими майстринями. Вони переважно використовують прості у виготовленні паперові квіти, зокрема ружі та п'ятипелюсткові. Процес виготовлення залежить від доступних металевих форм для тиснення пелюсток, які є у майстринь.
Единственный на всё село.
- І, повертаючись до "весільних" містифікацій, кажуть, що не можна, щоб дві дівчини приміряли весільний вінок або вбрання, - продовжує Васюк. - Ми в "Етномайстерні Коло" маємо дуже багато свідчень, що були часи, коли вінок не просто одягали дві наречені, а на все село він був один-єдиний! І в ньому виходили заміж усі дівчата. Просто тому, що можливості придбати свій власний не було. То що, їм через це заміж не виходити?..
Додає, що ці вінки не передавались з покоління в покоління.
- Я ще не натрапляла на свідчення, які б підтверджували, що дівчина виходила заміж у вінку своєї матері, як це, наприклад, практикується в Європі, де традиційно вдягають на весілля плаття матері чи свекрухи. Взагалі, після важких років війни та голодоморів, у селах молодятам допомагали всім миром: хтось приносив запаску, хтось - чоботи, залежно від того, що у кого було, - ділиться своїми думками дослідниця.
Вона зазначає, що є різні традиції, які стрічки чіпляти до вінка.
Розпочали з того, що в весільному обряді не повинно бути жодного кольору, окрім білого, який символізує вельон. Відомо, що у селі Чагові, що належить до колишнього Оратівського району, до вінка прикріплюють виключно блакитні та рожеві стрічки. У Літинському районі ж традиційно використовують тільки блакитні. Тобто, все залежить від того, які стрічки привозили торговці, і саме це формувало звичаї. Тому шукати якісь символи або обереги у вигляді весільного воскового вінка не має сенсу, адже справа тут виключно в побуті та матеріальних аспектах. Наприклад, у пізніших варіантах ми можемо спостерігати, що вінок почали носити разом із вельоном. Є фотографії, на яких наречені з'являються у великих трирядних вінках, за якими видніється вельон, зокрема в колишньому Крижопільському районі – це вже 60-70-ті роки ХХ століття, - зазначає Юлія Васюк.
ЗНОВУ У ТРЕНДІ
Весільні віночки на Вінниччині були різні. З початку ХХ ст. побутували два типи. Одні - кольорові, їх називали суботніми. Це ті вінки, у яких молода із дружками ходили просити на весілля. Це означало, що вона іще дівчина, не наречена. А вже на весілля вона одягала повністю білий вінок або такий, де білих деталей було найбільше.
Цікаво, що воскові вінки знову набувають популярності сьогодні.
- Дуже багато наречених звертаються за придбанням такого вінка для себе на весілля! Скажімо, у моїх вінках вийшли заміж троє чи четверо дівчат. Та я захопилася восковими вінками виключно як науковиця і не заробляю на цьому. Знаю, що тепер дуже багато майстринь в Україні, які цим займаються професійно, - каже Юлія Васюк.
Воскові вінки створюють також студентки Вінницького фахового коледжу мистецтв імені М.Д. Леонтовича.
Вони створюють воскові вінки, оскільки це невід'ємна складова нашої східно-подільської весільної традиції. Під час виконання весільних пісень виготовляли ці красиві віночки.
Sure! Please provide the text you would like me to make unique.
Довідково. У 2008 році Україна здійснила ратифікацію статті 12 Конвенції ЮНЕСКО, що стосується охорони нематеріальної культурної спадщини. Цього року Укрінформ ініціював власне дослідження нашого спільного культурного надбання, зокрема об'єктів, що входять до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до цього переліку були включені традиційні ремесла, такі як косівська мальована кераміка, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. З того часу до списку додалися різноманітні обряди, пісні, танці, музичні інструменти, страви та напої, а також звичаї святкування та поминання, що характерні для різних регіонів України. На сьогоднішній день Національний перелік налічує понад 90 елементів і постійно розширюється. Зокрема, у 2023 році до нього було включено 31 новий елемент, а у 2024 році вже понад десять. Частина з цих об'єктів була подана Україною для включення до списків ЮНЕСКО. Збереження культурної спадщини набуває особливої ваги під час війни, коли деякі території, що є її носіями, опинилися під окупацією російських військ, а носії традицій змушені шукати притулок в інших регіонах або навіть за межами країни.
