Як Вучич трансформує політичний ландшафт у Сербії та які наслідки матиме його відставка на практиці.
Президент Сербії Александр Вучич оголосив про свою відставку з поста президента, проте не планує залишати політичну арену. 27 вересня він вирішив достроково піти у відставку, щоб очолити список своєї Сербської прогресивної партії на парламентських виборах, які відбудуться 25 жовтня, і виставити свою кандидатуру на посаду прем'єр-міністра. Водночас у країні готуються до нових президентських виборів, а студентський рух, який вже майже два роки проводить масові акції протесту, вперше вирішив виставити свій список кандидатів на виборах.
Таким чином, Сербія наразі бере участь у виборах на всіх фронтах: парламентських, урядових та президентських. Для Олександра Вучича це можливість змінити свою роль, зберігаючи при цьому політичний вплив. Однак, якщо його партія не зможе сформувати новий уряд або новообраний президент виявиться політично незалежним, це може призвести до відставки, яка стане початком суттєвих змін у політичному ландшафті Сербії. Про наслідки можливого відходу Вучича, альтернативні кандидатури, що можуть бути обговорені, та значення його посади прем'єра ми поспілкувалися з Катериною Шимкевич, докторкою історичних наук і керівницею Аналітичного центру балканських досліджень.
Які фактори сприяли відставці президента Сербії?
Відставка Олександра Вучича стала важливою віхою у його боротьбі з антиурядовими та студентськими протестами, які спалахнули в Сербії у листопаді 2024 року після трагічної події на залізничному вокзалі в Новому Саді. Вучич застосував різноманітні стратегії для придушення протестів — від обіцянок покарати винних до арештів та жорстких дій проти учасників демонстрацій. Серед його методів були вибіркові арешти, кампанії з дискредитації студентів, викладачів і журналістів. Він та його команда використовували відсутність чітких лідерів у протестному русі та недостатню підтримку опозиційних політиків для посилення своїх позицій.
Коли ескалація виступів почала затихати, перетворюючись на поодинокі та локальні акції, Вучич більш конкретніше обіцяв оголосити дострокові вибори до парламенту. У цей час він та Сербська прогресивна партія продовжували боротьбу проти опозиційних медіа. Коли й їх вдалося у певній мірі нейтралізувати, аби зменшити вплив на громадян, які вимагають змін, Вучич оголосив проведення дострокових виборів і сам включився у цю передвиборчу боротьбу.
Її активність для нього насправді розпочалася ще у 2025 році, коли він неодноразово відвідував віддалені райони країни, взаємодіючи з місцевими жителями та організовуючи зустрічі з прихильниками за підтримки Сербської прогресивної партії. Таким чином, Вучич одночасно "вбивав двох зайців": перевіряв, наскільки лояльні громадяни різних регіонів до нього та його партії, і займався власним піаром. Цю практику він продовжив і в поточному році, обіцяючи до виборів 25 жовтня здійснити нові поїздки країною як звичайний кандидат і громадянин, щоб спілкуватися з населенням Сербії.
Відставка Вучича є лише формальністю, яку він обрав виконати, щоб зменшити кількість претензій з боку своїх опонентів, а також представників Європейського Союзу та міжнародних організацій стосовно його участі у виборах на пост президента.
Проте він розпочав свою участь у передвиборчих перегонах саме з позиції президента, що викликало обурення серед ряду громадських неурядових організацій. Їхні представники зверталися до Республіканської виборчої комісії з вимогами роз'яснити цю ситуацію, вважаючи це порушенням виборчих процедур, але отримали негативну відповідь. У законодавстві Сербії не зазначено чітко, що президент не має права брати участь у парламентських виборах у статусі президента. Натомість, більш чітко прописано, що він не може обіймати дві посади одночасно або виконувати професійну діяльність, перебуваючи на посаді президента чи прем'єра.
Тобто Вучичу не обов'язково було йти з посади президента, але він це зробив, як на мене, будучи повністю впевненим у тому, що виборчий список "Александар Вучич -- Сербська прогресивна партія" переможе і матиме можливість після дострокових виборів 25 жовтня самостійно або у коаліції з давніми партійними партнерами, зокрема Соціалістичною партією Сербії Івіци Дачича, сформувати уряд та мати домінуючу більшість у парламенті.
-- Які процеси запускає відставка Вучича? Чого можна очікувати після неї?
Розпочинається процес дострокових президентських виборів, які заплановані на кінець 2026 року. Про їх проведення оголосить тимчасова виконувачка обов'язків президента і спікер парламенту Ана Брнабич, яка може залишатися на цій посаді не більше 90 днів. Оскільки Олександр Вучич оголосив про свою відставку 27 вересня, перший тур виборів повинен відбутися до кінця грудня. Про це Вучич також говорив під час свого вечірнього звернення до народу. Від моменту оголошення дати виборів, їх організація має проходити в термінах від 30 до 60 днів. Оголошення виборів може відбутися найближчим часом або ж після дострокових парламентських виборів, які заплановані на 25 жовтня, коли результати покажуть, як громадяни оцінюють політичні вподобання щодо партій та їх лідерів.
Я не стала б порівнювати відставку Вучича з аналогічними подіями в російській політиці, коли відбувалася черговість між Путіним і Медведєвим. У Росії ці зміни супроводжувалися поправками до Конституції, тоді як у Сербії такого не відбувається і навряд чи відбудеться в найближчому майбутньому. Відповідно до конституційних норм, Сербія є парламентською республікою, де повноваження уряду і прем'єра значно більші, ніж у президента. Після приходу Вучича до влади країна, фактично, функціонувала як президентсько-парламентська республіка без жодних змін у Основному законі. Жодних змін не було доцільно вносити, адже існувала чітка ієрархія влади — президент, уряд, парламент, які представляли одну політичну силу та її союзників.
У майбутньому можна очікувати, що саме у межах Конституції Вучич і буде виконувати повноваження, які зазначені у Основному законі. І, найвірогідніше, у цьому будуть певні трансформації політичного життя у Сербії. Це все відбуватиметься у конституційних межах.
Які альтернативні кандидатури ми можемо розглянути на даний момент?
-- Поки складно про це говорити. З кандидатурами не визначилися ані провладні кола, ані опозиційні, ані учасники студентського руху. Звісно, що Вучичу та Сербській прогресивній партії вигідно мати на посаді президента свою людину, щоб зберігати вертикаль уряд - прем'єр - парламент - президент. Так, будуть зміни, де вже не президент буде головним, а саме прем'єр і уряд. Через це дискусії щодо кандидатури або навіть декількох кандидатур від влади ще попереду.
Можна припустити, що кандидатурами від влади можуть стати спікерка та т.в.о. президентки Сербії Ана Брнабич, лідер Сербської прогресивної партії Мілош Вучевич, чинний прем'єр Джуро Мацут. Усі кандидатури наближені до Вучича, не вступають з ним у суперечки і не генерують власних ідей. Чинний прем'єр Мацут може стати компромісною фігурою від влади, бо він не є членом Сербської прогресивної партії, довіра до якої серед громадян впала. Мацут -- науковець, викладач університету, відомий лікар, засновник "Народного руху за державу", який очолює Вучич. Але для громадян Сербії головне, що він не з рядів Сербської прогресивної партії. Цим, до речі, у 2025 році було обумовлене обрання Вучичем Мацута як кандидатури на посаду прем'єра Сербії. Він це робив, аби довести, що правляча Сербська прогресивна партія не має монополії у владі.
Кандидатури Брнабич і Вучевича слід також вважати кандидатами, близькими до влади, оскільки вони тривалий час співпрацюють з Вучичем. Крім того, сербські ЗМІ ще влітку вказували на Владана Петрова, голову Конституційного суду, як на ймовірного кандидата від уряду.
Серед людей, які наближені до Вучича, також на посаду президента можуть висуватися міністр внутрішніх справ Івіца Дачич та лідер Сербської радикальної партії Воїслав Шешель. З останнім ситуація складна, бо він є воєнним злочинцем, якого судив Міжнародний суд щодо Югославії, але Сербія його провину не визнає. Шешель не має достатньої підтримки серед суспільства, хіба що серед старих прихильників режиму Мілошевича та його методів політичної боротьби.
Івіца Дачич може бути прийнятною кандидатурою, бо він, як і Вучич, ветеран сербського політичного кола, йому населення довіряє, хоча його Соціалістична партія Сербії не має високої популярності у суспільстві. Дачич міг би балотуватися самостійно, але на посаді президента дотримуватися співпраці з Вучичем як з прем'єром.
Звісно, опозиційні сили та "Студентський список" також висунуть своїх кандидатів, однак ці пропозиції, скоріш за все, будуть переважно технічними і не призначеними для реального керівництва країною після виборів. Можливо, серед кандидатів з'явиться проросійський політик Александар Вулін, лідер Руху соціалістів Сербії, який має тісні зв'язки з Вучичем та російськими спецслужбами. Проте його шанси на перемогу виглядають малоймовірними через низьку популярність Вуліна серед виборців.
Сербське суспільство має особливу характеристику в контексті президентських виборів, яка нагадує азійську практику вибору лідера — тут акцент робиться не на політичних програмах чи діяльності, а на формуванні образу "батька нації", який може взяти на себе всю відповідальність. Цю роль протягом багатьох років виконував Александер Вучич, а також попередні президенти, зокрема Слободан Мілошевич. Подібний підхід спостерігається і в Росії. Хоча це лише припущення щодо потенційних кандидатів, майбутній президент Сербії повинен враховувати позицію Вучича як прем'єра.
-- Власне Вучич на посаді прем'єра: наскільки це реальний сценарій та які це несе загрози?
Під час свого виступу в неділю Вучич акцентував увагу на кількох ключових напрямках своєї майбутньої діяльності: захист прав сербської громади в Косово, євроінтеграція (хоча критика на адресу ЄС продовжує лунати), забезпечення основних інтересів Сербії та стимулювання економічного зростання. Ці теми вже неодноразово піднімалися Вучичем у ролі президента. Він не планує відходити від обраного курсу, а, навпаки, може ще більше його розширити. Щодо внутрішніх питань, він, можливо, продовжить "засліплювати" населення заявами про успіхи Сербії, ігноруючи реальні проблеми, такі як бідність, критику з боку ЄС за порушення прав людини та недотримання демократичних принципів.
Це не означає, що Вучич не звертатиме уваги на внутрішню політику, просто він має власний погляд на неї. Його акцент робиться на розвитку промисловості, інфраструктури та нових економічних і виробничих можливостей, але без радикальних реформ. У внутрішньому житті країни Китай залишатиметься важливим інвестором у різноманітні інфраструктурні проекти, тоді як Росія забезпечить їх газом. Водночас, еміграція населення в пошуках роботи, особливо до європейських країн, таких як Німеччина, Франція, Хорватія та Словенія, може продовжуватися, оскільки рівень життя та заробітні плати там значно вищі, ніж у Сербії.
Для Вучича ключовим аспектом залишатиметься розвиток військово-промислового комплексу, а також різних галузей промисловості та сільського господарства. Уже багато років він підкреслює необхідність трансформації Сербії на продовольчий та аграрний центр Західних Балкан. Соціальні програми можуть продовжувати фінансуватися за рахунок європейських фондів, оскільки Вучич постійно використовує підвищення соціальних виплат для здобуття підтримки серед вразливих груп населення.
Не можна виключати, що в якості прем'єра Вучич може посилити контроль над свободою слова та медіа, продовжуючи як відкриті, так і приховані репресії щодо опонентів. Таким чином, його так звана спін-офф диктатура може перейти на новий рівень — прем'єрський. Він буде прагнути утримувати владу над суспільними, політичними та економічними процесами. Популізм і авторитаризм стануть основними інструментами його діяльності на цій посаді.
Ці ризики відображають боротьбу з громадянами, які прагнуть змін, а також з політиками та журналістами, що виступають проти діючої влади і Вучича. Через свою фрагментарність і розрізненість ці соціальні групи не можуть досягти успіху в прагненні до радикальних реформ і зрушень у Сербії. Крім того, їхня постійна надія на підтримку з боку ЄС і очікування тиску на Вучича виявляються помилковими. Європейський Союз добре розуміє, хто такий Вучич, але не відчуває загрози з його боку, сприймаючи його як фігуру, здатну стабілізувати ситуацію на Західних Балканах і як політика, готового до діалогу з Косовом.
З цієї причини Європейський Союз і ігнорує відсутність санкцій з боку Сербії проти Росії, хоча після останньої зустрічі з Путіним наприкінці минулого тижня, в ЄС знову наголосили на необхідності введення таких заходів. Це стане однією з визначальних рис зовнішньої політики Вучича на посаді прем'єра. Його балансування між ЄС і Росією не зникне. Вучич обґрунтовує це політикою так званого військового нейтралітету Сербії, що також пояснює закупівлі різноманітних видів озброєння у Китаю, Франції, Німеччині та Ізраїлі.
Військова співпраця в сфері зовнішньої політики залишиться актуальною, оскільки це вигідно як для Сербії, так і для Європейського Союзу. В країні функціонує безліч заводів, які займаються виробництвом зброї, і цю продукцію треба реалізовувати, зокрема, на ринку України. Крім того, Сербія має потужні науково-військові та військово-дослідні установи, які активно працюють у сфері оборонної промисловості, що забезпечує їй стабільну позицію на ринку озброєнь, військової техніки та технологій.
Вучич також сприятиме зміцненню позицій Сербії в регіоні, налагоджуючи активніші зв'язки з країнами Європейського Союзу у сферах енергетики, а також газо- і нафтопроводів. Це може бути однією з причин, чому Сербія бере участь у регіональній ініціативі, запропонованій Україною, під назвою "Карпатська ініціатива". Завдяки Україні, Сербія отримає можливість інтегрувати свої енергетичні та газотранспортні системи у структуру ЄС, що дозволить підключити сербську інфраструктуру до європейської мережі.
Враховуючи, що Сербія зберігає російський газ у газосховищах Угорщини та має газові й нафтові інтерконектори з Болгарією, Словаччиною й Угорщиною (частина з яких вже функціонує, а інші ще в процесі будівництва), реалізація цього проєкту під керівництвом прем'єра Вучича є як важливим, так і цілком здійсненним завданням для Белграда. Однак з іншого боку, це створює ризик подальшого проникнення російських енергоносіїв на Балкани та в ЄС у той час, коли Європейський Союз прагне зменшити свою залежність від газу та нафти з Москви. Водночас адміністрація Трампа намагається активізувати проект Південного газового інтерконектора в Південно-Східній Європі, зокрема в Боснії і Герцеговині через Хорватію.
Для Вучича в перші місяці його прем'єрського терміну ключовим стане проєкт міжнародної виставки ЕХРО-2027, участь у якій вже підтвердила Україна. Цей проєкт є особистим дітищем Вучича, і він активно ним пишається, намагаючись підвищити міжнародний авторитет Сербії через цю подію. Проте, будівництво об'єктів для виставки вже викликало суперечки через непрозорі тендери, пов'язані з китайськими компаніями.
На євроінтеграційному шляху Вучич буде просувати важливість ЄС для Сербії, але буде, водночас, постійно вдаватися до критики та розповідей про політичну перебірливість Брюсселю та тиск на Сербію. Це може й надалі підігрівати євроскептицизм серед прихильників євровступу та грати на руку Кремлю, який через Сербію активно поширює євроскептичні настрої серед країн Західних Балкан.
Поки що не варто говорити про припинення російського впливу на Сербію і зменшення з нею контактів. Як бачимо, Вучичу потрібні російські енергоносії, особливо газ, і у найближчому майбутньому він сподівається отримати газову угоду з Кремлем на декілька років.
Відносини з Приштиною залишатимуться непростими. Вучич може виділити питання косовських сербів як один із основних пунктів у своїй передвиборчій програмі, намагаючись підтримати свій образ "батька всіх сербів" і лідера сербського народу. Підвищення націоналістичних настроїв і їх використання в політичних цілях має на меті об'єднати сербських виборців. Крім того, активізація дискурсу про репресії та етнічні чистки, які нібито зазнають косовські серби, слугує засобом для зміцнення зв'язків з США і віддалення Вашингтону від Приштини. Це негативно позначиться на владі Косова, адже американців традиційно вважають важливими стратегічними партнерами.
