Якою повинна бути система безпеки України в умовах нового глобального устрою?
Моделі безпеки для України в умовах швидко змінюваного світу стали центральною темою останньої зустрічі в рамках спеціального проєкту Українського кризового медіа-центру "Геополітичні діалоги з Валерієм Чалим".
У контексті зростання впливу сили в міжнародних зв'язках, поширення ізоляціоністських настроїв та невизначеності майбутнього порядку міжнародних відносин, Україні необхідно знайти модель безпеки, яка відповідала б вимогам реалістичності, стабільності та здатності забезпечити державний суверенітет.
Відповідь на це питання шукали досвідчені дипломати: Голова правління Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний і Повноважний Посол Валерій Чалий, а також Вадим Пристайко, Надзвичайний і Повноважний Посол, який обіймав посаду Міністра закордонних справ України у 2019-2020 роках, був Віце-прем'єр-міністром України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції у 2020 році, а також Послом України у Великій Британії з 2020 по 2023 роки.
НАТО як частина більшого цивілізаційного вибору
Були розглянуті різні моделі забезпечення безпеки, які існують у світі, зокрема досвід Південної Кореї та Ізраїлю. Водночас було наголошено, що Україна не має тих специфічних ресурсів, які роблять окремі держави критично важливими для глобальної системи -- ядерного потенціалу, унікальних технологій або контролю над ключовими логістичними вузлами.
У цих умовах одним із найбільш життєздатних варіантів є інтеграція України в більш широку систему безпеки, в якій вона зможе стати не лише формальною учасницею, а й активно взаємодіяти з країнами-партнерами. У цьому аспекті ключову роль відіграє НАТО.
Вадим Пристайко нагадав, що основою системи НАТО є не лише положення Вашингтонського договору та механізм колективної оборони. За десятиліття існування Альянсу сформувалася величезна система взаємозв'язків між його членами -- від військової сумісності та спільного планування до можливості вільного пересування, роботи та взаємодії громадян і державних структур. Саме ця повсякденна інтеграція створює стійкість, яку неможливо забезпечити одним лише міжнародним документом.
Водночас варто врахувати дебати навколо доцільності вступу до НАТО в умовах, коли Альянс не є учасником поточної війни. У цьому контексті важливо розрізняти статус партнера й члена організації. На сьогодні Україна не є членом НАТО, і, відповідно, на Альянс не поширюються його зобов'язання щодо колективного захисту. Проте, слід зазначити, що обсяг військової, фінансової та політичної підтримки, яку Україна вже отримала від країн НАТО, є безпрецедентним.
Важливою складовою цієї системи є американська ядерна парасолька над Європою, яка залишається одним із фундаментальних елементів стримування. Водночас у дискусії прозвучала думка, що майбутнє європейської безпеки може передбачати посилення власних оборонних спроможностей Європи. Ідеї створення європейської системи оборони виникали й раніше, а сьогодні, на тлі російської агресії та зміни ролі США у європейській безпеці, вони знову набувають актуальності.
ЄС і НАТО як два треки одного процесу
Один з блоків обговорення був присвячений європейській та євроатлантичній інтеграції України. Учасники підкреслили важливість розглядати ці процеси не як два окремі напрямки, а як складові єдиного стратегічного завдання — зміцнення позицій України в західному політичному, економічному та безпековому середовищі.
Процес інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО має різні практичні аспекти, однак ключові цінності, що становлять основу обох напрямків, в значній мірі перетинаються. Це включає в себе верховенство закону, протидію корупції, визнання людської гідності, діяльність демократичних інститутів, підзвітність органів влади, а також забезпечення комфортних умов для життя громадян.
Саме з цієї причини європейська та євроатлантична інтеграція сприймаються як взаємозалежні складові більш широкої стратегії. Їхнє завдання полягає не лише в отриманні потрібного міжнародного статусу, а й у суттєвій трансформації самої держави та її інтеграції в систему західних інституцій.
За словами Валерія Чалого, не кожен усвідомлює, що положення статті Маастрихтського Договору є більш детально сформульованими, ніж п'ята стаття Вашингтонського договору, про яку так часто говорять. Крім того, не всі розуміють, що набагато важливішими є ті взаємозв'язки, які виникають з дозволів військових однієї держави на проживання чи звільнення від податків на території іншої, а також на можливість пересування і отримання певних прав.
Про що треба нагадувати партнерам
Ще однією значущою темою стало обговорення історії відмови України від ядерного арсеналу після проголошення незалежності. Учасники дискусії занурилися в події 1990-х років, коли Україна опинилася перед вибором стосовно майбутнього ядерних озброєнь, отриманих у спадок від Радянського Союзу.
Було відзначено, що після проголошення незалежності в Україні існувало короткочасне "вікно можливостей", коли країна теоретично могла б розглянути альтернативні сценарії щодо свого ядерного арсеналу. Проте на той момент не було достатньої політичної волі для реалізації такого кроку. Українське керівництво стикалося з надзвичайно складним процесом створення суверенної держави, а питання можливих наслідків конфлікту з Росією та реакції Сполучених Штатів і західних партнерів залишалося одним з основних факторів стримування.
Аналіз цієї історії важливий не лише для оцінки попередніх рішень. Він дозволяє усвідомити, як швидко після значних геополітичних трансформацій можуть зникати можливості, які ще вчора виглядали цілком реальними.
У цьому контексті також було відзначено зусилля української дипломатії в наступні роки, спрямовані на отримання від Сполучених Штатів додаткових засобів забезпечення безпеки для України. Частина з цих ініціатив розглядалася як можливість зміцнити українську обороноздатність ще до офіційного вступу в НАТО.
Основні рішення слід розробляти вже в даний момент.
Що Україні слід робити після закінчення поточної війни? Як вважають експерти, важливі стратегічні рішення стосовно майбутньої безпеки країни не можна відкладати до моменту припинення бойових дій.
Завершення конфлікту не призведе до автоматичного відновлення попереднього стану речей. Насправді, після такого серйозного випробування Україна опиниться перед низкою нових труднощів — від забезпечення військової готовності та фінансування армії до відновлення економічної стабільності, вирішення демографічних питань, функціонування державних структур і формування ролі країни в новій глобальній системі.
Тому важливо вже зараз дати відповіді на ключові питання: якою стане українська армія після закінчення війни, які інструменти міжнародного стримування можуть бути доступні для України, яку роль відіграватимуть НАТО та Європейський Союз, якими будуть стосунки зі Сполученими Штатами та іншими важливими партнерами, а також як Україна зможе гарантувати свою стійкість у випадку нової глобальної кризи.
Важливим є не лише передбачення майбутнього, а й створення різноманітних сценаріїв. Оскільки світовий порядок зазнає змін, Україні необхідно бути підготовленою до різних можливих напрямків розвитку подій, а не орієнтуватися лише на одну стратегію.
Не пропустити шанси після закінчення війни.
Сучасний конфлікт виступає не тільки як значна трагедія, але й як період глибоких трансформацій у міжнародних відносинах. Після завершення масштабних криз, зазвичай, виникає нова система взаємодії між державами, формуються нові альянси та з’являються нові шанси для співпраці.
Для України критично важливо уникнути помилок, які були допущені у 1990-ті роки, коли було втрачено частину шансів на створення стабільної системи безпеки. Політична еліта повинна бути готовою діяти у момент, коли виникне нове "вікно можливостей", замість того, щоб намагатися реагувати на зміни вже після того, як вони сталися.
В цьому контексті питання безпеки набуває значно ширшого значення, ніж просто обговорення окремих міжнародних організацій чи гарантій. Це стосується стратегічного цивілізаційного вибору України, її можливості утвердитися в західному просторі та створити власну систему стійкості.
Головним результатом такої роботи має стати не прогноз того, коли саме закінчиться війна, а готовність України до світу після неї. Системний аналіз, сценарне планування та завчасне формування політики безпеки можуть стати запорукою того, що втрати, яких зазнала держава у цій війні, не будуть марними, а Україна використає новий історичний шанс для побудови стійкої та безпечної держави.
