На відстані витягнутої руки від ворога: звіт із Сумщини, де мешканці борються за життя під обстрілами.

Що відбувається у Сумах та прикордонні з Росією, як місцеві рятуються від ворожих дронтів та КАБів, чи їдуть люди з області та що кажуть про війну, - у репортажі РБК-Україна.

Ще влітку минулого року Росія мала намір здійснити наступ на Суми, проте українські захисники випередили агресора, вдершись на територію Курської області. Вже майже рік у північному регіоні тривають запеклі бої. Ворог наближається, щодня тероризуючи мирних жителів від прикордонних територій до самого обласного центру. За інформацією DeepState, від крайньої точки зіткнення до Сум залишилося трохи більше 20 кілометрів.

Ранок у центрі Сум. Ми направляємося на північ, слідуючи колишнім рейсовим маршрутом до Білопілля. Саме на цій ділянці у травні російські війська завдали удару по автобусу "Ланцет", що призвело до загибелі дев'яти людей. Через постійну небезпеку місцеві дороги обладнують антидроновими сітками, які ускладнюють аеророзвідку ворога та забезпечують захист від можливих атак.

Заїхали у Білопілля і одразу шукаємо місце, де заховати автівку. У небі постійно літають ворожі БПЛА, які, втім, не є найстрашнішою загрозою. Щойно ми вийшли з авто - до нас підбіг чоловік і сказав терміново рухатися в укриття через пуски КАБів.

У Білопіллі не припиняють літати ворожі безпілотники, що створює постійну небезпеку запуску керованих авіаційних бомб, зазначають жителі міста (фото: РБК-Україна).

Під час нашої прогулянки біля під'їзду ми натрапили на групу жінок, які працюють у сфері благоустрою. Незважаючи на постійну напругу та загрози повітряних атак, наші співрозмовниці випромінюють оптимізм і запевняють, що не мають наміру залишати своє рідне місто.

"Ми тут народилися, ми тут живемо. Треба працювати, щоб було чистенько, щоб було гарно. Прикрашаємо клумби. Наступить в Україні мир, і все буде добре. Україна переможе. Інакше бути не може", - каже одна з жінок.

Жінки шукають укриття у підвалах між своїми обов’язками. Вони розповідають, що щодня чують вибухи як у місті, так і в сусідніх селах. Неперервно лунає гул і свист різних снарядів.

У типовому підвалі багатоквартирного будинку розташоване саморобне укриття. Люди не тільки шукають захист, а й піклуються про своїх домашніх улюбленців: для котів тут встановлені миски з водою.

Велика кількість житлових споруд зазнала руйнувань (джерело: РБК-Україна)

У підвалах тут не лише ховаються від небезпеки. На кордоні з агресором доводиться переносити всі справи до підземних приміщень, адже працювати в адміністративних будівлях небезпечно. Спускаємося в підвал, де розташована міська рада. Після кількох хвилин у темряві перед нами відкривається справжня підземна адміністрація. Працівники активно стукають пальцями по клавіатурах комп'ютерів, кожен з них поглинений своєю справою.

В кінці кімнати робоче місце очільника громади - Юрія Зарко. За час війни ми вже бачимось не вперше. Робота в громаді, попри важку ситуацію, продовжує кипіти. Саме в цей час Юрій Васильович відслідковував напрямок обстрілів. Він особисто веде телеграм-канал, де повідомляє мешканцям громади про небезпеку.

"Я веду телеграм-канал, і пишу там разом із сином. Це для мене зручніше. Я слідкую за тим, що відбувається з КАБ, це займає всього 5-6 хвилин. І люди миттєво реагують – вони довіряють цьому каналу. Якщо ми публікуємо інформацію, значить, щось відбувається", - ділиться Юрій.

На стінах підземного приміщення розвішані дитячі малюнки. Частину з них намалювали місцеві дітки, а також надіслали свої роботи малюки зі всієї країни, які хотіли підтримати захисників. В куточку стоять іграшки, раніше працівники могли з собою брати дітей на роботу, але зараз їх уже евакуйовано з міста.

Голова громади Юрій Васильович активно веде свій телеграм-канал, в якому інформує жителів про потенційні загрози (фото: РБК-Україна).

"У нашій громаді офіційно немає дітей. Як тільки ситуація стала критично небезпечною, розпочали евакуацію. Лише зрідка батьки можуть повертатися, щоб забрати свої речі", - зазначає голова громади.

Щодня на кордоні триває процес евакуації, куди прибувають представники різних організацій та благодійних фондів. Для зручності було створено спеціальний телеграм-канал, де місцеві жителі можуть зазначати бажану дату виїзду та шукати нове житло чи робочі можливості.

"Пропозицій багато: хто житло пропонує, хто худобу допоможе вивезти. Навіть є варіанти роботи, щоб людина відразу могла заробляти", - розповідає Юрій.

Разом із Юрієм Васильовичем вирушаємо на прогулянку до головної площі міста. На щастя, йде дощ, тож у небі немає дронів. Часто саме ворожі безпілотники націлюються на цивільних. Юрій Васильович згадує про недавню трагедію.

"Люди ранком поверталися до Сум, коли цей автобус став мішенню для атаки "Ланцета". Внаслідок цього загинуло 9 осіб, 7 отримали поранення. Цей автобус курсував щоденно, також здійснювались рейси до Шостки, Глухова, Путивля. На жаль, після цієї трагічної події кількість рейсів значно зменшилась, що ускладнило виїзд для багатьох, зокрема й до Сум. Потреба в цьому залишається високою. Тут банки не працюють, а в магазинах лише обмежений асортимент товарів. На щастя, деякі аптеки все ще функціонують", - ділиться він.

У центрі міста розташована велика біла арка, фонтан та альтанка. Раніше тут підсвічувалися китайські ліхтарики, які створювали неповторну атмосферу в вечірній час. Міський очільник зберігає у своєму телефоні фотографії містечка до початку війни. Тут проходили ярмарки, були затишні зони для відпочинку, а життя вирувавало. Було багато амбіційних планів щодо розвитку Білопілля. Незважаючи на нинішні труднощі, голова громади залишається оптимістом, вірячи, що конфлікт завершиться, і все вдасться відновити на новому рівні.

У центрі знаходиться величезна біла арка, фонтан і затишна альтанка. Раніше тут виносили безліч життєвих задумів (фото: РБК-Україна).

Ще один наш співрозмвоник - також Юрій - родом з Білопілля, але з родиною вже перебрався до Сум. Щотижня він повертається, щоб привезти продукти та свіжу пресу. Газети для багатьох місцевих тут чи не єдиний зв'язок із зовнішнім світом. В багатьох частинах міста майже не ловить звʼязок та інтернет. Через постійні обстріли зникає електроенергія. Тому газети стають справжніми порятунком.

У машині Юрія встановлено пристрій для виявлення дронів. Із часу на час цей прилад видає різкий сигнал, що свідчить про можливу близькість безпілотника.

"Я займаюся доставкою газет. До речі, там залишилася пачка – свіженька, ще з суботи. Я приїжджав у вівторок, але почався артобстріл, і я зрозумів, що, мабуть, нічого не вийде. Також привожу продукти, бо в магазинах не все встигають доставити. Ті, хто не боїться, продовжують доставку, але багато хто вже відмовився", - ділиться Юрій.

Місто зазнає постійних обстрілів. Росіяни скидають сюди авіабомби, гатять з артилерії, дронів, реактивних систем. Намагаються знищити будинки, інфраструктуру, мости.

"Вони обстрілювали міст. Хоча, зізнаюся, якби міст справді зруйнували, це стало б серйозною проблемою для логістики. Їхня мета полягала в тому, щоб знищити цей об'єкт, аби ускладнити постачання," - вважає він.

Мешканець Білопілля Юрій, привозить продукти та газети місцевим (фото: РБК-Україна)

Вулиці заповнені вирвами, що сягають висоти людини. Давні дерев'яні споруди тріснули навпіл. А неподалік стоїть обгоріла хата, знищена внаслідок вибуху.

"Тут проживала одна бабуся. Все згоріло дотла. Кажуть, що неподалік був газовий балон. А коли граната влучила у дах, почалася пожежа. Вогонь добрався до балона — і стався вибух," — ділиться свідок подій.

Багато вулиць містечка перетворились на руїни. Подекуди на розвалинах видно залишені речі, які вже не потрібні господарям. А в деяких домівок і взагалі вже господарів немає - хтось поїхав назавжди, хтось загинув.

"Нас обстрілюють, чують звуки авіаударів, падають бомби КАБ і ФАБ. Артилерія та реактивні системи залпового вогню активно працюють. Можемо відчувати страх, але немає куди йти. Ми тут, на своїй землі, і захищаємо її. Звісно, людей стало значно менше, але багато з них повертаються. В основному, вони проводять день тут, а на ніч виїжджають кудись. Проте більшість намагаються зберегти свої господарства, адже все це коштує великих зусиль і часу для створення", - ділиться своїми думками місцева жителька.

Вулиці заполонили вирви, які перевищують зріст людини (фото: РБК-Україна)

Ті, хто залишився в містечку, щиро вірять, що українські сили вистоять, а вони зможуть відновити все та продовжити своє життя у Білопіллі. "Ми не можемо десь на чужині. Ми не сподіваємося, що нам хтось щось подарує. А знаєте, свої стіни тепліші, рідніші. Великий фактор в тому, що це власне домогосподарство в багатьох, яке дає можливість вижити, коли немає взагалі ніде нічого", - каже жінка.

Пів години дороги і ми вже вʼїжджаємо в Суми. Прибрані вулиці, працюють магазини, кафе. Люди прогулюються містом. Одразу навіть і не скажеш, що всього за 20 з гаком кілометрів звідси точаться важкі бої. Війна про себе нагадує постійними глухими звуками вибухів, які долітають з фронту.

Центр міста пам'ятає про трагедію, яка сталася тут 13 травня. Росіяни у Вербну неділю запустили дві корейські балістичні ракети із касетним зарядом, що призвело до великої кількості жертв серед місцевих. Ворог влучив тоді в будівлю Сумського національного університету. За зруйнованими стінами видно аудиторії, столи, речі. Сліди злочину тут навіть на землі. Асфальт всіяний маленькими вирвами від касетного заряду.

Місце прибуття перетворилося на меморіал. Люди приносять сюди квіти та іграшки, щоб вшанувати пам'ять тих, хто загинув через дії Росії.

На місці трагедії люди все ще приносять квіти (фото: РБК-Україна)

На вулиці до нас підійшла літня жінка, і, як виявилось, вона родом з Білопілля. Через складні обставини їй довелося переїхати до Сум. Проте вона час від часу навідувалась до рідного містечка, щоб посадити та доглянути за своїм городом.

"Я поїхала, щоб прибрати та повернулася назад. Проте скільки людей залишилося без засобів для існування! Мені дуже шкода тварин, які залишилися там. У багатьох селах мешканці виїхали, бідні люди. Немає жодних будівель, нічого," - ділиться своїми переживаннями бабуся.

Пошкоджена будівля Сумського державного університету (зображення: РБК-Україна)

Під час розмови у бабусі навертаються сльози. Зараз вона зовсім сама у цьому місті. Онук та зять на війні. А їй дали прихисток небайдужі люди. В кінці розмови обіймаємось. Горе єднає, і навіть така невеличка підтримка дуже важлива.

В Сумах настрої в людей зовсім різні. Вранці з багатоповерхівки виїжджала ціла сімʼя, спакувавши в коробки все своє життя. Багато тих, хто переїхав сюди із прикордонних районів уже шукають житло в більш безпечних місцях. Але більшість виїжджати не планують. Вірять, що Суми вистоять.

"Звичайно, дуже тривожно. Я майже на 100% впевнена, що Суми не захоплять і наші ЗСУ не дадуть, і ми не дамо. А ось те, що вони будуть, як і роблять зараз, цивільну інфраструктуру бомбити, людей, домівки, ось це саме страшне. І особливо за дітей страшно. Тут тривога увесь час. Особливо ввечері, як лиш вечоріє так і починаються, всі вибухи чути. Але Суми будуть стояти до останнього. Хоча я не думаю, що буде останнє. Все буде добре!", - з впевненістю каже мешканка Сум.