У самому серці Львова можна знайти колишній банк-ломбард, який став епіцентром скандалу - історія банку Монс Піус.
Понад століття цей банк вважався надійною фінансовою установою, якій довіряли мешканці Львова. Та одна людина змогла поставити під загрозу його репутацію та існування. Історія керівника "Монс піус" Яна Мардиросевича перетворилася на один із найгучніших фінансових скандалів початку 20 століття.
Сьогодні термін "Mons Pius" в основному викликає асоціації з рестораном, розташованим у самому серці Львова. Проте більше двох століть тому цей вислів мав зовсім інше значення. Пропонуємо ознайомитися з найцікавішими фактами, спираючись на матеріали з "Фотографій старого Львова".
Як священник очолив один із найавторитетніших банків Львова?
В кінці XVIII століття Вірменська церква відкрила у Львові ломбард під назвою "Монс піус". Протягом більше ста років ця установа була однією з найвідоміших фінансових структур у місті. У кінці XIX століття керівництво банком перебрав на себе канонік Ян Мардиросевич.
Він з'явився на світ у Кутах, а у 1880 році отримав священичий сан у Вірменській церкві. Завдяки підтримці архієпископа Ісааковича, його кар'єра стрімко розвивалася: спочатку він очолив парафію в Городенці, згодом став каноніком, а незабаром і директором "Монс піус".
На початку Мардиросевич виглядав як перспективний лідер. Його зарплата була на високому рівні, він отримував додаткові кошти для потреб банку і користувався підтримкою церковної ієрархії. Але з часом він переключився на розкішний стиль життя, і його витрати стали значно перевищувати доходи.
Канонік Ян Мардиросевич / фото "Фотографії старого Львова"
Які причини призвели до того, що банк опинився на грані банкрутства?
Проблеми накопичувалися поступово. Спочатку Мардиросевич не мав достатнього досвіду в оцінці коштовностей, які приносили до ломбарду. Через це шахраї неодноразово видавали дешеве каміння за дороге, а звичайні речі за коштовності. У результаті банк зазнав значних збитків.
Згодом директор почав видавати кредити своїм знайомим, які не поспішали їх повертати. Коли коштів стало бракувати, він знайшов інший спосіб отримати гроші - почав перезаставляти в інших банках речі, які клієнти залишали у "Монс піус". Таким чином фінансова діра лише збільшувалася.
Не принесли результату і численні спроби підзаробити. Мардиросевич вклав кошти в майстерню з виготовлення металевих виробів, видобуток нафти, проєкти освітлення Львова, а також патентував свої власні винаходи. Проте жоден із цих проектів не увінчався успіхом, а банк продовжував зазнавати фінансових втрат. Більше того, священик жив значно розкішніше, ніж це дозволяли його доходи. Під час судового процесу свідки розповідали про часті бенкети, азартні ігри та дорогі розваги. Особисті борги керівника також постійно зростали.
Судові розгляди у львівському Палаці правосуддя на початку 20 століття / зображення з колекції "Старий Львів"
Як закінчився один із найбільш резонансних банківських скандалів у Львові?
Навесні 1901 року церковні влади отримали анонімне повідомлення, в якому детально висвітлювалася ситуація у банку. Після цього було ухвалено рішення про проведення перевірки. Коли ревізори прибули до "Монс піус", Мардиросевич попросив дозвіл ненадовго вийти. Проте він більше не повернувся до банку, а натомість направився до прокуратури, де зізнався, що у касі не вистачає близько 300 тисяч корон через його дії.
Аудит виявив значний дефіцит фінансів. Для уникнення втрати довіри до Вірменської церкви та банку, який протягом більше ста років славився бездоганною репутацією, наглядова рада ухвалила рішення компенсувати збитки за рахунок власних ресурсів.
Ресторан "Mons Pius" / зображення "Старий Львів в об'єктиві"
Процес над Мардиросевичем стартував у серпні 1901 року. Його визнали culpable у фінансових зловживаннях щодо банківських ресурсів, що призвело до суворого покарання у вигляді ув'язнення. Після виходу на свободу колишній директор відвідав духовні реколекції як частину свого покаяння, а після завершення Першої світової війни повернувся до Галичини. Там він служив у вірменській парафії в Тисмениці до своєї смерті в 1926 році.
