"Основне — це мати віру в свої можливості". Історія 25-річного розвідника з Буковини Дениса Стратійчука.
Денис Стратійчук народився й виріс у селі Круглик, що на Буковині. Після школи вивчився на водія-механіка. У 18 років вирішив здійснити свою мрію -- підписати контракт і стати військовим.
Проте для того, щоб вступити на контрактну службу, мені, з огляду на мій вік, знадобився дозвіл одного з батьків. Мій тато рішуче відмовився його надати, - згадує Денис. - Але це не стало на заваді – я вирушив до центру розмінування в Кам'янці-Подільському, успішно пройшов співбесіду, курс молодого бійця та навчання на сапера. З 2019 року я служив у військовій частині, а згодом перевівся до 8-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Мене призначили стрільцем у розвідувальний взвод, де я здобув навички керування броньованою технікою. "Взимку 2021 року ми вирушили в зону бойових дій на Донеччину, - продовжує свою розповідь старший солдат Стратійчук. - Батальйон зайняв позиції поблизу Горлівки, де ми підтримували оборону протягом восьми місяців, займаючись спостереженням, розвідкою та коригуванням вогню нашої артилерії".
На світанку 24 лютого 2022 року Денис та його товариші вирушили до Київської області, щоб взяти участь в обороні столиці та її околиць, а також у звільненні населених пунктів. Навесні вони приєдналися до наступальних операцій на Харківщині. "Після цього наш батальйон перевели на південні околиці Лисичанська, -- розповідає співрозмовник. -- Ворог активно використовував авіацію та артилерію, намагаючись замкнути нас у кільце. Нам довелося відступити, щоб уникнути оточення". Коли ситуація стабілізувалася, бійці повернулися на напрямок Бахмута, де продовжили тримати оборону.
"Одного разу я не могла зв'язатися з братом протягом майже тижня. Тато вирішив звернутися до поліції, де написав заяву про його зникнення та здав зразок ДНК, -- розповідає старша сестра військового, Діана. -- Але незабаром ми всі з полегшенням дізналися, що Денис нарешті дав про себе знати."
Тоді розвідники прикривали саперів, які в сірій зоні заміновували підходи до наших позицій. "20 серпня 2022 року близько другої ночі противник нас засік. За кілька метрів від мене вибухнула 120-та міна, я знепритомнів", -- згадує воїн. Осколками йому пошматувало ліву руку, вирвало частину стегнової кістки й вивернуло ліву ногу на 180 градусів, перебило тазові кістки. Денис зазнав і сильного забою грудної клітки, уламки пробили каску й ушкодили голову...
У медичному закладі Краматорська військовому провели ампутацію лівої руки, перелили кілька літрів крові та встановили зовнішні фіксатори на тазові кістки й ногу. Денис прийшов до тями 22 серпня в лікарні Дніпра. "Спочатку я зрозумів, що не можу ані сісти, ані ходити через фіксатори, а потім усвідомив, що в мене немає руки до ліктя. Це було надзвичайно важко прийняти, – розповідає солдат. – Постійно мучила біль, тому мені вводили потужні знеболювальні. З чужого телефону я зателефонував землякові й попросив передати батькові, що я в живих".
Батько миттєво приїхав до лікарні в Рівному, куди перевели його сина-військового. Від того моменту він залишався поруч, надаючи підтримку та допомогу. З-за кордону поспішила й сестра Діана: "Я була вражена, коли побачила брата настільки виснаженим, схудлим і розгубленим. Щоб приховати свої почуття, почала жартувати, мовляв, малий, знову нам доведеться за тебе хвилюватися. Але як тільки я вийшла з палати, не змогла стримати сліз".
Лікарі неодноразово проводили хірургічні втручання на тілі бійця: видаляли осколки, зашивали рани на лівій нозі та здійснювали пересадку шкіри на лівій руці. У його ліву стегнову кістку було встановлено титановий імплант, але через розвиток інфекції процес лікування та відновлення затягнувся. З часом Денис навчився пересуватися за допомогою милиці. Всього він пережив більше десяти операцій. У США для нього виготовили біонічну руку, але, на жаль, вона не спрацювала, тому він вирішив не використовувати протез.
Рішенням ВЛК Денисові Стратійчуку призначили другу групу інвалідності, його визнали обмежено придатним. Тож спершу служив у своїй частині, а згодом його перевели в РТЦК. Навесні 2024 року вийшла постанова про те, що особи з інвалідністю та після ампутацій мають право на звільнення зі служби. Денис повернувся додому.
Після цього на нього накотилася глибока й тривала депресія. "Усе моє свідоме життя було пов'язане з військовою службою. Я справді палав цим заняттям! Але після демобілізації відчув повну втрату сенсу, не знав, як жити далі... Проте з часом усвідомив, що така ситуація може призвести до трагічних наслідків, і потрібно щось змінювати. Тож я вирішив пройти лікування," -- ділиться своїми переживаннями співрозмовник.
Минулого літа під час медичного обстеження лікарі виявили осколки в голові Дениса, зокрема один, що застряг біля стовбура головного мозку — області, яка відповідає за дихання, серцебиття, сон і свідомість. Лікарі вирішили не видаляти їх, оскільки це могло мати серйозні наслідки. "Я помітив, що моя пам'ять погіршилася — забуваю деякі етапи свого життя. Іноді відчуваю сильні зміни настрою, — ділиться 25-річний Денис Стратійчук. — Але зрештою я зрозумів, що потрібно йти вперед, тому звернувся до центру зайнятості і пройшов співбесіду в поліції. З вересня минулого року я працюю оператором гарячої лінії 102. Це складна робота, адже щоденно потрібно обробляти безліч дзвінків і знаходити підхід до різних людей."
Окрім того, у навчальному центрі поліції Чернівецької області ветеран проводить курси з мінно-вибухової безпеки. Він також ділиться знаннями зі старшокласниками та першокурсниками університетів щодо правил безпеки при використанні зброї та навичок надання першої медичної допомоги.
"Для Дениса надзвичайно важливо відчувати свою значимість. Саме тому всі ці зміни та події відновили його самооцінку," – зазначає його сестра Діана.
