"Імпорт": як аграрії з інших країн отримують прибуток від "українського борщу"
Борщ давно вийшов за межі кулінарії. Це свого роду ідентифікатор української нації, один з інструментів гастродипломатії. Для людей досвідчених борщ -- символ сільського життя, для молоді -- бренд.
Українці з великим захопленням та задоволенням готують борщ, щоб поділитися ним із друзями з-за кордону. Проте, існує парадокс: країна з одним з найбільших аграрних потенціалів у Європі все частіше використовує імпортовані інгредієнти для приготування цієї традиційної страви.
У 2022 році український борщ був включений до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що вимагає термінового захисту. Це рішення стало знаковим кроком після тривалих суперечок з Росією та підкреслило важливість борщу в українському самосвідомості. Проте, між його міжнародним визнанням та повсякденним життям виникла прірва, яка з кожним роком лише розширюється.
ЮНЕСКО зберігає традиції, рецепти та значення культурної спадщини. Однак жоден міжнародний реєстр не може гарантувати наявність у країні місцевих продуктів, таких як буряк, цибуля чи капуста. Статус культурної спадщини не замінює аграрну політику, не забезпечує створення сховищ і не гарантує фермерам ринок збуту. В результаті, хоча борщ і охороняється, його економічна основа залишається під загрозою.
В аграрній державі овочі залишилися на другому плані, оскільки більш вигідними вважаються кукурудза та соняшник. Інвестиції в овочеву продукцію виявляються занадто ризикованими й витратними.
Існує безліч варіацій борщу, і його рецепт часто змінюється в залежності від використаних овочів. Проте м'ясо, таке як свинина чи яловичина, залишається невід'ємною частиною цієї страви. У 2025 році Україна різко збільшила імпорт свинини, що зріс у 13 разів, досягнувши 30,8 тисяч тонн на загальну суму 76,3 мільйона доларів. Головними постачальниками цього м'яса є країни з Європейського Союзу.
Дані митниці за 2025 рік щодо овочевої продукції чітко свідчать про зростаючу залежність від імпорту. Вартість ввезених овочів досягла 426 мільйонів доларів, що на 39,5% більше порівняно з 2024 роком. Серед основних категорій, які вплинули на цю суму, вирізняються помідори. Їх імпорт склав 128 мільйонів доларів, що на 13% більше, ніж у 2024 році. Обсяги фізичних поставок також зросли на 4,3%, досягнувши 94,2 тисячі тонн.
Цибулі завезли 23 тис. тонн на 29,7 млн дол. (+18%), капусти -- більш як 48 тис. тонн на 44,9 млн дол. (зростання на рекордні 86%). Інтенсивно завозили традиційні для черкаських чи полтавських городів моркву, буряки. Позиція "морква, буряк, редька" обійшлася в 27,8 млн дол., або зросла в 4,6 разу.
Тож фермери інших країн останніми роками непогано заробляють на "українському" борщі, навіть якщо винести за дужки велику війну.
Якщо розглядати окремі категорії, то, зокрема, на торгівлі капустою досягли таких результатів: Північна Македонія -- 16,9 тисяч тонн на суму 14,1 мільйона доларів, Польща -- 12,7 тисяч тонн на 10,8 мільйона доларів, Нідерланди -- 7,1 тисяч тонн на 6,2 мільйона доларів, Італія -- 2,3 тисяч тонн на 5,9 мільйона доларів, а Молдова -- 1,7 тисяч тонн на 0,98 мільйона доларів.
В цілому, за підсумками минулого року, основними джерелами постачання свіжих овочів в Україні виявились Туреччина (33,6% від загальної кількості), Польща (17,6%) та Нідерланди (13%).
Вражають темпи зростання імпортних поставок з Польщі, де фермери постійно висловлюють протест проти українських продуктів, хоча при цьому їх прибутки зросли на 92%. Значно підвищила свою частку на ринку також Нідерланди, зафіксувавши приріст у 87%.
На перший погляд, це просто статистика, однак ці сотні мільйонів доларів можна було б використати для підтримки села, для створення робочих місць у країні, що воює. Імпортуємо те, що могли б вирощувати самі, й називаємо це нормою, хоча під загрозою не лише смак та якість борщу.
Сучасне агро України -- потужний бізнес, що керується економічною логікою. Це колись було сільське господарство, городи, бабусин борщ.
Кожен гектар, кожне поле окремо взятої культури -- від соняшника до сої -- вимірюються насамперед не центнерами, а грошима. Виробник, особливо в умовах війни, живе одним днем і думає про маржу, щоб не вийти в мінус.
Сьогодні овочівництво, яке традиційно асоціюється з борщем та іншими національними стравами, стикається з серйозними викликами та поступається багатьом іншим сферам. Витрати на вирощування овочів є значними, а ризики, пов’язані з погодними умовами, лише зростають. Маржа в цій галузі залишається низькою в порівнянні з іншими сегментами, оскільки ціни на локальному ринку формуються непередбачувано. Коли ціни різко підвищуються, вигоду отримують не виробники, а ритейлери та імпортери з інших країн. Для фермерів, які вирощують буряки чи моркву для приготування борщу, це нерідко стає розкішшю, яку вони не можуть собі дозволити.
Проблема, з якою стикається овочівництво в Україні, не у відсутності підприємців, а в недостатній економічній привабливості цього бізнесу. Причини варіюються в залежності від масштабів діяльності, але загальний висновок залишається незмінним: овочі не є стратегічно важливим товаром. Це локальний ринок, зорієнтований на споживання всередині країни, а не на експорт. Його важко розширити, оскільки він залежить від сезонних коливань, логістики та зберігання, а також має високі операційні ризики, що не відповідають капіталу, який звик працювати з великими стабільними обсягами. У цих умовах овочівництво програє іншим сільськогосподарським культурам, таким як пшениця, кукурудза, соя та ріпак, які займають провідні позиції на експортному ринку.
Малі та середні гравці на ринку все активніше прагнуть займатися овочами, проте продовжують залишатися в інформаційній ізоляції. Відповідь звичайного фермера "все можна знайти в Інтернеті" не гарантує доступу до якісних прогнозів, внаслідок чого виробники часто не розуміють співвідношення між "пропозицією та попитом", не здатні орієнтуватися в цінах і постійно потрапляють у фінансові пастки. Яскравим прикладом цього є ситуація з цибулею: в одні роки її вартість становить 7 грн за кілограм, а в інші — досягає 70 грн і більше, як це було кілька років тому.
Сценарії повторюються з неймовірною стабільністю: посіяли, виростили, знизили ціни. Коли не сіємо, ціни підвищуються, а прибуток отримують поляки.
Наявність неструктурованого виробництва як системи позбавляє аграрія навіть найелементарніших гарантій, перетворюючи овочівництво на ризиковану гру з великими ставками та малими шансами на успіх.
Хоча в минулому році, незважаючи на традиційну обережність великих агрокомпаній, почали з'являтися обнадійливі зміни. Великі підприємства почали виявляти зацікавленість в овочівництві: вони запускають експериментальні проєкти, що охоплюють різні культури – від картоплі до цибулі, використовуючи сучасні технології та моделі вертикальної інтеграції.
Бізнес нарешті усвідомив, що "борщ" може стати важливим елементом стратегічної диверсифікації портфеля, а також джерелом стабільності та прогнозованості для внутрішнього ринку, навіть у складних умовах, в яких перебуває країна.
Постійні вкладання окремих підприємств у сучасні технології, зберігання картоплі та логістичні рішення демонструють, що овочі можуть бути не тільки соціально важливими, але й економічно вигідними.
Розмови з власниками бізнесу підтверджують думку, що поєднання досвіду великих холдингів і гнучкості малих фермерів здатне сформувати стійкий ланцюг поставок овочів для забезпечення базових потреб споживача, збалансувавши сезонність і зменшивши ризики та залежність від імпорту.
Поповнення пропозиції овочів на внутрішньому ринку за рахунок гарного врожаю та поставок з інших країн у періоди недостатньої пропозиції на ринку балансує ціни, однак не тримає їх фіксованими. Борщ таки дорожчає.
Якщо поглянути на цінники в різних закладах харчування, то миска борщу стартує десь від 50 грн, досягаючи 400 грн в якомусь ресторанчику на курорті в Карпатах.
Хоча голова Держстату забракував індекс борщу (бо це не є статистичним показником, крім того, борщ не має універсального рецепта), тим не менш багато хто розраховує так званий індекс борщу, хоча це завжди суб'єктивно.
Ми розглядаємо три можливості на кінець 2025 року.
Згідно з даними Державної служби статистики, ціна трилітрової каструлі в Харківській області приблизно дорівнює 141,8 гривні.
Від Українського клубу аграрного бізнесу – 196 гривень, що на 27% перевищує показники 2024 року.
Від аграрних вчених (Інститут "Украгропродуктивність") -- 31,78 грн/порція 570 грамів.
***
Імпортний борщ — це не просто фраза, а реалія, що виникла внаслідок політики, яка приховано пропагує принцип "ринок сам все вирішить". У ситуації, коли відсутні прогнози, контракти, налагоджена інфраструктура зберігання та доступна інформація про ринок, фермеру залишається лише один розумний варіант — відмовитися від посівів, адже немає гарантій щодо цін.
Український борщ на своїй кухні -- власне, це дзеркало того, що ми мали, маємо, можемо мати або втратити. Коли фермери не сіють буряків, цибулі чи капусти, вони віддають частину своєї культури чужим полям, чужим гаманцям і чужим країнам. Імпортний борщ не "зайдa", він -- свідок нашої безпорадності, відкладання рішень і забуття про продовольчу незалежність.
