На честь молодшого сержанта Бориса Атуліна, відомого під позивним "Казах".
Друзі охрестили його казахом з величезним серцем українського патріота.
Молодший сержант Борис Атулін, відомий під позивним "Казах", загинув 14 жовтня 2024 року через артилерійський обстріл російських сил поблизу села Новоандріївка в Запорізькій області.
Борис був представником казахської нації. Його життя почалося в Росії в численній родині. У дитинстві він зазнав важкої втрати, коли внаслідок автомобільної аварії загинули його батьки. Дядько Бориса взяв на виховання всіх дев'ятьох дітей родини. Згадуючи ті часи, чоловік з усмішкою говорив, що виріс у великій та дружній сім'ї, схожій на маленький дитячий садок.
Після завершення навчання він працював трактористом у радгоспі та проходив військову службу. Саме в армії хлопець зустрів дівчину з України, закохався в неї та одружився. Борис також полюбив Україну, яка стала його новим домом, коли разом із дружиною вони переїхали до села Жилинці, що в Шепетівському районі Хмельницької області.
Спочатку він трудився трактористом у колгоспі, однак його життєрадісність та почуття гумору вивели його на шлях культури, якому він віддав наступні 25 років свого життя. Борис отримав пропозицію очолити Вовківецький сільський будинок культури, і не вагаючись, погодився, адже мав творчий дух і безліч талантів. Окрім цього, його любов до співу призвела до участі у вокальному колективі "Гомін". Паралельно з роботою він отримав спеціальну освіту в Кам'янець-Подільському училищі культури.
- Ми всі любили Борю за людяність, щирість, позитивну енергетику, добру вдачу, відкриту душу. Він завжди був душею колективу, з ним весело і цікаво, у роботі - легко. Любив свою роботу. Його кредо - творчість: співав, декламував, читав гумор, брав участь у творчих колективах громади, району, з якими побував на конкурсах та фестивалях у різних населених пунктах області. Борис любив громаду та її мешканців, завжди був активним, - розповідає про Героя його колега Валентина Галімська.
Всі, хто мав честь знати Бориса, пам'ятають, як з теплом і ласкою він ділився спогадами про своїх дочок Аллу і Марію.
Тато був неймовірною людиною, завжди дбав про нас із сестричкою, контролював наші домашні завдання та підтримував нас у навчанні. Він передав нам свою пристрасть до музики, завдяки чому я змогла закінчити музичну школу та училище культури. Крім того, він вчив нас цінувати кожен момент життя, залишатися добрими та щирими. Такі спогади про нього зберігає молодша донька Марія.
Війна внесла корективи в життя Бориса: у серпні 2024 року його мобілізували. Перед цим він іще встиг видати заміж Марію. Рідні та знайомі пригадують, що на весіллі Борис підходив поговорити з кожним гостем.
Після завершення військових тренувань чоловік став командиром стрілецького підрозділу. Навіть у складних умовах війни він прагнув зберігати оптимістичний настрій та підтримувати дух своїх товаришів.
У своєму недавньому пості в соціальних мережах військовий зазначив: "Цінуйте людей, які дарують вам свій час, адже це те, що вони ніколи не зможуть повернути..."
"Казах" загинув 14 жовтня 2024 року в результаті обстрілу, здійсненого російськими військовими поблизу Новоандріївки в Запорізькій області. Противник атакував українських захисників, використовуючи міномети, а також скидаючи вибухові пристрої з безпілотників.
- Ми молилися разом із рідними, щоб знайшовся живим. На превеликий жаль, дива не сталося... Дуже коротким було на війні життя "Казаха", саме такий позивний був у Бориса. "Казах за національністю з великим серцем патріота-українця". Так, це про Бориса. Він понад усе любив Україну, українську мову, українців, шанував українські традиції. Наш Боря - неординарна, колоритна і дуже цікава людина... Не можна змиритися із втратою. Розуміємо, що більше ніколи не побачимо його посмішки, не поговоримо з ним, не розвеселить нас, як він це вмів, не пригостить смаколиками під час зустрічей, - поділилася Валентина Галімська.
В останню путь Героя провели в Жилинцях та Шепетівці. Бориса Атуліна поховали в Жилинцях.
Слава і пошана Герою!
