У пам'яті героїчного рятувальника Віталія Алимова

15 березня 2024 року Одеса знову стала мішенню для російських атак, коли ракета вразила Дачу Ковалевського. Серед рятувальників, які прибули на місце події, був 39-річний Віталій Алимов. Під час роботи з ліквідації наслідків обстрілу ворог здійснив повторний удар. Віталій отримав серйозні травми і, на жаль, помер у лікарні 16 березня.
Віталій з'явився на світ 24 червня 1984 року в Білгороді-Дністровському. Згідно з відгуками його друзів, він був надзвичайно чуйною людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Це прагнення він здійснив, ставши частиною команди Державної служби з надзвичайних ситуацій, де розпочав свою кар'єру як пожежник-рятувальник у 2020 році.
"Я впевнений, що коли йому надали цю можливість, він миттєво дав згоду. Він навіть не задумався жодної миті, коли йому запропонували приєднатися до ДСНС", - зазначив брат Ілля.
Після шести місяців праці чоловік отримав статус рятувальника-водія.
"Ця робота викликала в ньому справжнє захоплення, і я це помічала в його погляді. Він завжди вважав, що служба в ДСНС - це не лише велика честь, а й важлива відповідальність. Хоча усвідомлював, що професія є надзвичайно важкою та небезпечною. Навіть коли він ділився дрібницями про свою роботу, його очі випромінювали радість", - розповіла його дружина Наталія.
Мати чоловіка Марія підтвердила, що син завжди пишався цією своєю роботою. "Він завжди казав: "Я корисний людям, я їм допомагаю, у мене професія така". І ми також пишаємося", - заявила жінка.
Чоловіча служба була перервана внаслідок подвійного удару Росії по Одесі 15 березня 2024 року.
За словами начальника шостої державної пожежно-рятувальної частини міста Одеса Олега Котелевського, Віталій після приїзду на "прильот" перебував поряд із пожежним гідрантом, забезпечував безперебійну подачу води, щоб можна було загасити пожежу, яка виникла після першого обстрілу.
Колеги описують Віталія як надійного друга та справжнього професіонала, який вкладав у свою роботу всі свої сили.
Жінка підкреслила, що Віталій завжди слугував взірцем для їхнього 17-річного сина Богдана - уособленням мужності та сили.
"Коли батько ще був живий, Богдан часто повторював: 'Тату, я прагну стати таким, як ти!'. І тепер він невпинно говорить, що його тато — справжній Герой... Але всередині у нього відчувається порожнеча, ніби в душі нічого не лишилося. Ворожа ракета забрала в нас не лише батька і чоловіка, а й наше спільне майбутнє," – поділилася Наталія.
Подружжя завжди насолоджувалося спільними кулінарними експериментами та мріяло про захоплюючі подорожі. Віталій прагнув навчити сина всьому, що знає, і сподівався, що війна нарешті завершиться. Але, на жаль, їхні мрії залишилися невтіленими...
30 серпня 2024 року на Алеї Героїв у Білгороді-Дністровському було відкрито пам'ятний банер, присвячений Віталію Алимову.
Вічна пам'ять Герою!