Скинення режиму Асада: поразка Ірану й Росії та відновлення давнього тригера для Путіна і Лукашенка.

Коли більше тижня тому повстанці розпочали свій несподіваний наступ у північно-західній частині Сирії, падіння режиму Башара Асада здавалося малоймовірним. За звичною схемою, яка спрацювала в 2015 році, коли вдалося відтіснити його суперників, сирійський диктатор звернувся по допомогу до Москви та Тегерану. Однак у Росії лише знизили плечима, адже Кремль вже робить все можливе, щоб підтримати Асада в Сирії. Іран, який ще кілька років тому відправив до Сирії своїх військових радників, а також ліванське угрупування "Хезболла", яке надало бойову підтримку, також не зміг вжити значних заходів. Усе, що російський лідер Путін може запропонувати сьогодні, це надати притулок Башару Асаду на своїй території.

Союзники Асада, зіткнувшись із численними труднощами, фактично залишили його напризволяще. Без їхньої підтримки власні війська не змогли, а в багатьох випадках просто не бажали зупиняти повстанців з угрупування "Хайят Тахрір аш-Шам", яке несподівано здобуло вражаючі успіхи. Туреччина, використавши цю ситуацію, здійснила свій маневр. І всього за кілька днів обстановка на Близькому Сході кардинально змінилася. Захопивши на початку наступу практично без спротиву друге за величиною місто Алеппо, антиасадівські сили в ніч на 8 грудня увійшли до столиці Сирії, Дамаска.

Незалежно від політичної позиції більшість сирійського народу прагнула кінця Башара Асада, адже тільки під час сирійської революції 2011 року було вбито понад півмільйона людей.

У матеріалі OBOZ.UA розглядається ситуація в сучасній Сирії та вплив можливого падіння режиму Асада на Україну, Росію, Іран і Білорусь.

Іран і Росія зазнають поразки.

Повстанці вдало обрали момент для дій. Зовнішні сили, здатні протистояти будь-яким спробам атаки на режим — такі як Росія, Іран і "Хезболла" — зазнали значних втрат у своєму військовому потенціалі, що дозволило "Хайят Тахрір аш-Шам" завдати удару.

Росія максимально концентрує свої зусилля на конфлікті з Україною. Тим часом Іран готовий до можливого нападу з боку Ізраїлю, а в Лівані Ізраїль завдав суттєвих ударів "Хезболлі", істотно послабивши її військові можливості.

Два авторитарні режими, які були союзниками, зазнали вкрай руйнівної поразки, наслідки якої будуть відчутні в майбутньому. Кремль опиняється в складній ситуації з усіма своїми африканськими ініціативами, тоді як Іран втрачає контроль над проектом "шиїтського поясу". Хоча розпад цих ініціатив не відбудеться миттєво, його неможливо буде уникнути.

Для Росії Сирія - найсильніший союзник на Близькому Сході. Вона дає Москві вплив у регіоні та перевалочну базу на шляху до Африки. Асад дозволив Росії мати військово-морську базу в Тартусі та авіабазу в Латакії в обмін на підтримку Москви. Таким чином, Росія отримала ключову стратегічну військово-морську присутність у Середземномор'ї та повітряний потенціал у всьому регіоні. Через останні події для російських військових баз існує серйозна небезпека - вони можуть бути атаковані. Адже сирійці не забули варварські бомбардування Алеппо повітряними силами РФ і тут може не допомогти навіть президент Туреччини Ердоган. Наразі росіяни поспіхом виводять свої кораблі з військово-морської бази у Тартусі та перекидають залишки озброєнь з Хмейміма транспортною авіацією.

Про масштаби розпачу Росії у зв'язку з останніми подіями свідчить одна лише цитата міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова: "Якщо ви хочете почути мою думку, то так, ми зазнали поразки в Сирії, і ми відчуваємо розпач. Якщо це те, що вам потрібно, можете продовжувати. Але я не планую робити прогнози щодо майбутнього". Так істерично відреагував головний дипломат путінського режиму на запитання своїх власних журналістів про ситуацію в Сирії.

Для Ірану поразка Асада розриває півмісяць шиїтів через Сирію до Лівану. Режим Асада був алавітським, відгалуженням шиїзму. Близькість до Ірану зробила його ворогом Ізраїлю, США та Саудівської Аравії. Іран зазнав нищівної стратегічної поразки і це лише початок для нього. Ізраїль здобув стратегічну перемогу і, можливо, захопить сирійську провінцію Кунейтра, щоб посилити безпеку Голанських висот. Крім того, вже очевидна його перемога над "Хезболлою", доля якої тепер ймовірно дуже погана. Якщо Тегеран продовжить такими темпами здавати свої проксі-інструменти, поручитися за майбутнє єменських хуситів теж буде складно.

Ердоган верхи на коні.

Для турецького лідера цей результат має велике значення. Він здобув ресурс, який можна використовувати не лише в торгівлі з Росією та Іраном. Безпека російських військових об'єктів також стане важливим елементом переговорів. Туреччина отримала шанс вирішити питання сирійських біженців, які створювали серйозні виклики в прикордонних регіонах. Ймовірно, незабаром їм буде висунуте вимога повернення до Сирії.

На даний момент важко стверджувати, що Туреччина вийшла з цієї ситуації без втрат. Хоча Башар Асад був опонентом, його ставлення не можна порівняти з тим, що проявляли курди, які здобули певну автономію. Крім того, Сполучені Штати мають можливість підтримати курдів, що може стати важливим інструментом для стримування Ердогана. Ізраїль також, в теорії, може бути зацікавлений у створенні Курдистану.

Турки вже почали свій хід у цьому напрямку. Повідомляється, що протурецька Національна армія Сирії увійшла до Манбіджу таким чином отримуючи контроль над однією з найважливіших у регіоні газорозподільних станцій. Раніше це стратегічне місце утримували курди, що приносило їм солідний ресурс до свого бюджету.

Туреччина представила кілька сценаріїв, що стосуються майбутнього Сирії. Зокрема, проурядове видання Sabah окреслило різні можливі шляхи розвитку подій у цій країні:

Ізраїль в плюсі, але...

Переваги для Ізраїлю внаслідок падіння сирійського режиму є безсумнівними – це подальше ослаблення впливу Ірану в регіоні. Відсутність Асада в Сирії позбавить Іран можливості постачати ресурси своєму союзнику "Хезболлі" для підтримки в конфлікті з Ізраїлем, що призведе до ще однієї значної втрати для шиїтського руху. Крім того, це може стати шансом для Лівану, якщо країна зможе позбутися контролю терористів з Хезболли та стати більш стабільною і нормальною державою.

Станом на сьогодні, ізраїльські збройні сили підтвердили розгортання своїх підрозділів у буферній зоні на кордоні з Сирією. Це рішення ухвалено "для забезпечення безпеки громадян і населених пунктів на Голанських висотах" через загрозу вторгнення бойовиків. Військові Ізраїлю підкреслили, що не планують втручатися у внутрішні події, що відбуваються в Сирії. Це буде перший випадок, коли ізраїльські війська будуть розміщені в цій зоні після підписання угоди в 1974 році, яка визначила лінію контролю між двома країнами. Угода про припинення вогню створила демілітаризовану буферну зону, що забороняє присутність військових чи будь-яку діяльність з боку обох сторін у цьому регіоні.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху відвідав кордон із Сирією, де висловив думку, що зміна влади в Дамаску стала наслідком ізраїльських атак на Іран і "Хезболлу", і що це може створити нові можливості для Ізраїлю. Проте ситуація для Ізраїлю є складною. Наприклад, Ахмед аш-Шараа, відомий як Абу Мухаммад аль-Джулані, лідер "Хайят Тахрір аш-Шам", походить з Голанських висот і його родина була депортована. Саме тому він обрав собі псевдонім аль-Джулані. Цей лідер, який виявляє розум і вчиться на помилках, намагається представити себе в образі поміркованого діяча, але в регіоні пам'ятають минуле, і ніхто не забуває.

Старі тригери повертаються

Існує думка, що без підтримки з боку Росії та Ірану, Башар Асад звернувся до Сполучених Штатів через посередництво Об'єднаних Арабських Еміратів. Він нібито запропонував, що Сирія готова припинити будь-які зв’язки з іранськими воєнізованими формуваннями, такими як "Хезболла", в обмін на зупинку бойових дій з боку західних країн. Відомо, що у своїй відчаї Асад навіть надіслав високопоставленого християнського представника до угорського прем’єра Віктора Орбана, щоб той передав його прохання новому президенту США, Дональду Трампу. Хоча відповідь так і не надійшла, цікаво те, чому Асад не звернувся до "всемогутнього імператора" Глобального Півдня, китайського лідера Сі Цзіньпіна? Можливо, це свідчить про те, що концепція "занепаду Заходу" та зростаючої сили "вісі зла" є не зовсім коректною, адже Китай, Росія та Іран не в змозі підтримати свого "гравця" навіть на території, що фактично належить їм.

Різке зниження влади Асада знову активізує давно забутий тригер, що свідчить про можливість повалення диктатора, що може статися раптово і несподівано. Таким чином, це не лише особистий удар для Путіна, а й повернення Асада до тієї ж ситуації, з якої він, здавалося, вийшов. Коли Путін ухвалював рішення підтримати Асадовий режим, його мотивація полягала в тому, що він ідентифікував себе з сирійським лідером. У нього склалося враження, що якщо він не надасть підтримку, то ризикує стати наступною жертвою. Він боявся, що хвиля арабської весни, що призвела до жорстоких розправ над колись непохитними правителями, може дістатися і до пострадянських країн. Отже, його намір полягав у тому, щоб зупинити цей тригер, але жахіття повернулося.

Ситуація схожа і з білоруським диктатором Лукашенком, оскільки переможний наступ полку Калиновського на Мінськ вже не виглядає таким недосяжним. Це може викликати паніку серед білоруських силових структур та надати натхнення громадянам, які готові сміливо приєднуватися до національних визвольних сил.

Геополітичний ляпас Путіну з важливими наслідками

Падіння режиму Асада стане знаковою подією, що матиме безпосередній вплив на Іран, Росію та весь Близький Схід. Сирія під управлінням Асада була однією з небагатьох країн, яка активно підтримувала Путіна на міжнародній арені. Це означає, що його поразка стане серйозним геополітичним ударом для Кремля, що матиме значні наслідки для багатьох країн, зокрема й для України. В регіоні неодноразово звучали припущення, що певні українські структури могли бути причетні до підготовки або створення цих повстанців. Хоча це, безумовно, виглядає абсурдно, такі чутки підвищують нашу значущість у регіоні, адже сила і ресурси завжди викликають повагу. Втрата Асада може спонукати Іран активніше працювати над розробкою ядерної зброї, оскільки ці події можуть викликати в країні відчуття "кінця світу". За словами Сергія Данилова, заступника директора Центру близькосхідних досліджень, аятоли вбачають єдиний захист від можливих поразок у ядерному арсеналі, що, на думку експертів, може пришвидшити крах їхнього режиму.

Чому так швидко впав Асад? На думку Сергія Данилова, цьому сприяла тотальна корупція в армії і взагалі в країні. Сам Асад не працював над тим, щоб зміцнити свою соціальну базу та підтримку, сподіваючись тільки на репресії та союзників з Росії та Ірану. Він втратив слушний момент для початку політичного діалогу з опонентами, для запуску якогось процесу примирення, для пом'якшення політичного клімату, повністю довіряючи своєму апарату спецслужб, які відомі страшними тортурами.

На думку експерта, це серйозний удар для Росії, оскільки країна вклала величезні зусилля для відновлення свого впливу на Близькому Сході. Дана подія суттєво підриває, якщо не знищує, російські позиції в цьому регіоні. В Ірані виникнуть питання щодо мільярдів доларів, які режим витратив на імперіалістичні амбіції в Сирії. Окрім того, це є великим провалом для Корпусу вартових Ісламської революції, який акумулював і витрачав ці ресурси.

"Виявилось, що зв'язка Іран-Росія неспроможна воювати на два фронти. Це завжди тонкий момент, реально оцінити, наскільки сильними є для таких потрясінь армія, країна, угруповання. В даному випадку ми бачимо повний провал у багатьох гравців. Наприклад, що про стан сирійської армії було відомо, що він нікчемний. Але те, що вони взагалі нічого не змогли зробити, це стало сюрпризом, як і тотальна втеча. Адже, в них за два дні зник цілий корпус. Близько десяти тисяч людей зі зброєю просто розбігаються невідомо куди і він перестає існувати як бойова одиниця. Таке мало хто міг собі уявити", - відзначив Сергій Данилов.

Стосовно зовнішнього впливу на події, то на думку Сергія Данилова, Сполучені Штати не докладали до цього взагалі зусиль.

Хотя Туреччина, безумовно, здійснювала свій вплив, не варто знецінювати автономність повстанців з "Хаят Тахрір аш-Шам", які не вважають себе маріонетками Туреччини. Вони діють самостійно. Щодо Сирійської національної армії, то вона, безумовно, залежить від Ердоґана, що свідчить про його прагнення розширити свій вплив у Сирії. Що стосується російських військових баз і загальної присутності Росії, то всі в Сирії пам'ятають про бомбардування Алеппо та інших міст, які стали руїнами з тисячами загиблих. Це все наслідок дій російських військових, яких направив туди Путін, - зазначив Данилов.