Психолог 3-ї окремої штурмової бригади Ганна Денисова: За класними атаками прихований невимовний біль і втрата здоров'я.
Конфлікт має глибокий вплив на психічне здоров'я як цивільних осіб, так і військових. Хтось може подолати психологічні труднощі власними силами, в той час як інші потребують професійної підтримки. Про те, як війна позначається на наших оборонцях, розповіла психолог 3 ОШБр Ганна Денисова в інтерв'ю для РБК-Україна.
Зі зростанням тривалості конфлікту все більше людей стикаються з проблемами адаптації, особливо серед тих, хто був мобілізований і не очікував на такі обставини. Під впливом постійного стресу також починають проявлятися тривожні розлади, а в окремих випадках — психічні захворювання, які раніше залишалися недіагностованими.
"По-перше, після бойових дій виникає сильна реакція на стрес, яка може тривати до трьох днів. Дехто справляється з цим самостійно, а іншим необхідна підтримка. Іноді бійці звертаються з проблемами, відчуваючи, що втрачають контроль над собою, і в таких випадках ми проводимо спеціальні заходи для стабілізації їхнього стану та повернення до бойової готовності. Також є випадки, коли люди усвідомлюють, що в країні йде війна, але не були готові до наслідків цього." - пояснила Денисова.
Наприклад, як і мобілізовані, які вимушені йти у військо. Часом у них виникає розлад адаптації, тому що просто психіка не готова до цих умов.
Велику частину труднощів викликають порушення сну, які можуть бути зумовлені супутніми психологічними аспектами.
"Важливо розуміти, що розлади сну можуть бути через ненормований графік, або через певні розлади. Якщо ми говоримо про розлад адаптації або гостру стресову реакцію, то розлад сну - один із критеріїв таких порушень", - звертає увагу співрозмовниця.
На думку психолога Ганни Денисової, у воїнів існує неоднозначне ставлення до психологічної підтримки. Чимало з них вважають, що можуть подолати труднощі самостійно, що ускладнює їхнє бажання звертатися за допомогою. Вони часто висловлюють думку, що "все само мине".
Водночас є і позитивна тенденція: зростає кількість тих, хто усвідомлює необхідність консультацій із фахівцями. Та на жаль часто бійці звертаються вже на пізніх стадіях, коли, наприклад, стикаються з гострою реакцією на втрату побратимів.
Військовослужбовці зазвичай шукають допомоги у психологів лише тоді, коли стикаються з сильною стресовою реакцією, - зазначає Ганна Денисова.
Багато чоловіків ставляться до психологів з певним скептицизмом. Вони часто не бажають звертатися за допомогою, вважаючи, що проблеми самі собою вирішаться. Лише коли виникає гостра реакція, вони вирушають до лікаря. Іноді бійці звертаються по допомогу лише тоді, коли ситуація стає критичною. Наприклад, це може стосуватися сильної реакції на втрату. Проходять кілька місяців, і військовослужбовець, нарешті, приходить на консультацію, адже дізнався, що я змогла допомогти іншим побратимам або посестрам, які пережили схожі втрати, - ділиться своїм досвідом Ганна.
Психолог зазначає, що після тривалої стресової ситуації без професійної допомоги важче повернути людину до нормального стану, оскільки її психологічний стан значно ускладнюється. Проте в деяких випадках може бути достатньо провести відповідну терапію та роз'яснити причини її стану.
"Однією з основних проблем у нашій роботі є те, що пацієнти часто відчувають полегшення від терапії, але не завжди готові вжити заходів для покращення свого стану. Вони можуть думати: 'Мені ж стало легше'. Проте наша мета полягає в профілактиці. Ми повинні забезпечити себе всіма необхідними ресурсами та налаштувати свій розум так, щоб уникнути повторення цих ситуацій," - зазначає психологиня.
За словами Денисової, однією з ключових місій психологів є здійснення психоедукації, в процесі якої військовим надаються роз'яснення щодо механізмів виникнення стресу та методів його подолання. Вкрай важливо, щоб військовослужбовці усвідомлювали важливість дбати про своє психічне здоров'я так само відповідально, як вони готуються до виконання бойових завдань.
Вона часто наводить приклад: коли військові вирушають у бойові дії, вони завчасно готують усе необхідне — екіпіровку, їжу, здійснюють закупівлі продуктів і перевіряють свою зброю. Саме так варто підходити і до власної психіки.
Проте спостерігається зростаюча тенденція, коли люди усвідомлюють важливість психологічної підтримки і самостійно звертаються до фахівців для покращення свого емоційного благополуччя.
Існують ситуації, коли військові тривалий час проходять терапевтичні сеанси, і якщо їхній фахівець йде у відпустку або з інших причин не може провести консультацію, вони звертаються за підтримкою до інших психологів. Проте вона впевнена, що військовослужбовцям, які перебувають на фронті, доцільніше отримувати допомогу саме від військових психологів, а не цивільних фахівців.
"Співпраця з цивільним психологом значно відрізняється від військової психології, оскільки військова психологія зосереджується на швидкому поверненні людини до бойової готовності. Натомість цивільний психолог може надати підтримку в подоланні тривожних розладів, якщо вони вже проявилися у пацієнта, особливо коли налагоджено контакт з фахівцем. Проте більшість військових, які звертаються за допомогою під час відпустки, часто відчувають певну дистанцію, оскільки не завжди розуміють фахівців", - зазначає Ганна.
Вона звернула увагу на те, що багато військових, повертаючись до мирного життя, відчувають сильне бажання знову опинитися на фронті. Нещодавно вона вирішила запитати самих солдатів, про що їм було б цікаво дізнатися на лекції. Найчастіше вони відповідали, що хотіли б обговорити свої прагнення повернутися до своїх товаришів по зброї.
"Найболючіше питання полягає в тому, чому ти, вже повернувшись до мирного життя, прагнеш знову опинитися на фронті. Я сама про це розмірковувала. Виглядає так, ніби всі хочуть трохи відпочити. Наш організм у бойових умовах чи в зонах, наближених до фронту, завжди знаходиться в стані готовності до дії. Це постійний стрес. Коли виникає тривожний розлад, ти завжди в напрузі. Так само і військові: навіть під час відпустки вони залишаються у готовності до загрози. Тут, здавалося б, має бути спокій і все повинно бути добре, але я відчуваю, що щось не так. І ти починаєш відчувати себе відірваним від навколишнього світу", - зазначає експерт.
Військові зазначають, що часто відчувають певну відстороненість у спілкуванні з цивільними психологами.
Ще однією важливою проблемою є відчутна соціальна дистанція між військовими і цивільними особами. Після повернення до мирного життя військовослужбовці часто відчувають себе відірваними від свого оточення, що ускладнює їхню інтеграцію в суспільство. Це може призводити до непорозумінь з боку родичів, які сподіваються побачити ту ж саму людину, що була до початку війни. З іншого боку, військові далеко не завжди готові ділитися своїм досвідом, щоб не завдати болю своїм близьким.
"Існує відчуття відчуження, коли дружини, дівчата або сім'ї не можуть зрозуміти, що сталося з їхньою близькою людиною, - зазначає психологиня. - Ситуація нагадує, ніби поряд проходить зовсім інша особа. Часто вони сподіваються, що ця людина повернеться до свого попереднього стану, але це вже неможливо".
Вона зазначила, що існують ситуації, коли родини проявляють інтерес до стану військовослужбовців і намагаються дізнатися більше, але молоді люди не завжди готові ділитися цією інформацією.
"І велика проблема в тому, що більшість сімей не розуміє, що таке військо, і що таке війна. Дуже класно дивитися відео, коли проходять класно штурми. Але що криється за цим? Це невимовний біль, це неймовірна кількість підготовки, це втрата здоров'я", - розповідає Денисова.
Вона сама усвідомила, як важливо зрозуміти, що ти не машина, і потребуєш часу для відновлення. Проте реалізувати це в життя виявилося досить складно. Для неї було надзвичайно цінно пережити ці відчуття самостійно, адже це допомогло їй згодом підтримувати інших у боротьбі з подібними труднощами.
Часто можна спостерігати, як деякі родини, навпаки, пригнічують своїх близьких, які служать у війську, змушуючи їх відчувати провину за те, що вони залишили свої домівки, щоб захищати країну.
"Нам потрібна підтримка наших рідних, а часто вони заміть того, щоб пишатися, кажуть: "Подумай про нас", "Нащо ти пішов". І це досить сильно деморалізує. І вже неважливо, яку ти психологічну роботу проводиш в підрозділі - це все нівелюється, тому що людина ніби має роздвоїтися", - зауважує Ганна.
Іноді хлопці ділилися історіями про те, як імпульсивно пакували свої речі і залишали військову службу. Згодом вони усвідомлювали, що це було помилковим рішенням, і прагнули повернутися. Через такі вчинки командири втрачали до них довіру, незважаючи на те, що бійці могли демонструвати свої найкращі якості.
"Психологічна стійкість - це не лише правильне харчування, здоровий сон і регулярні фізичні вправи. Це також стосується нашого соціального середовища. Ми не можемо відсторонитися від нього, особливо в умовах військової служби, де важлива командна взаємодія. Неможливо бути на фронті і думати: 'У мене все гаразд, я можу покладатися тільки на себе'. Це справді серйозна проблема," - підкреслює вона.
Деякі військовослужбовці іноді відчувають сильне бажання повернутися на передову, навіть перебуваючи вдома у відпустці.
Як зазначає психологиня, корисною може бути участь у групах підтримки для родин військовослужбовців та ветеранів, де люди з подібним досвідом можуть обмінюватися думками та отримувати необхідну емоційну підтримку.
"Перша рекомендація - бути в цих групах. Бо це люди, які зіштовхнулися з такою самою проблемою. Для них так само це може бути боляче, але вони вже пройшли цей шлях. Іноді достатньо з ними просто посидіти, і вже стає легше", - зазначає вона.
Крім того, необхідно забезпечити військовим родинам можливість отримання психологічної підтримки, що допоможе їм краще зрозуміти та підтримати своїх близьких.
Вона регулярно цікавиться у військовослужбовців їхніми родинними зв'язками та частотою спілкування з рідними. Іноді трапляється, що деякі просто не бажають ділитися цими подробицями. Інші ж зізнаються, що навіть не замислювалися про це.
Невідомість є найбільшим джерелом страху для нас. Коли ми не маємо уявлення про те, що чекає нас у майбутньому, це стає найбільшою перешкодою. Проте під час спілкування можна отримати певну інформацію. Нещодавно був випадок: боєць розповідав: "Я говорив зі своєю дружиною, але вона не бажає ділитися, тож і я мовчу". У цьому контексті важливо проводити комплексну роботу. Як військовий психолог, я вважаю, що така робота необхідна не лише для мене, але й для родин, які також можуть отримати підтримку від психолога, - підкреслює Денисова.
Вона радить карткову гру "Світи". В ній є запитання про поранення, про полон, навіть про смерть. Вона допомагає проговорити, які би людина хотіла здійснити кроки в таких випадках. Допомагає проговорити і останню волю воїна: проговорюють з бійцями, коли ті не можуть обговорити це з рідними напряму.
"Для військових надмірні емоції часто є неприйнятними. Вони прагнуть відсторонитись від них, адже і так перебувають у стані виснаження. Саме тому ця гра може стати корисним інструментом для покращення спілкування з близькими. Рекомендується переглянути відео на YouTube, що демонструє цю гру," – додає вона.
У випадках, коли військовий відчуває потребу в ізоляції під час спілкування з товаришами по службі, необхідно враховувати певні важливі принципи.
На початковому етапі важливо зосередитися на власному добробуті, адже турбота про психічне здоров'я є пріоритетом. Другий принцип полягає в підтримці товаришів: спілкуйтеся, встановлюйте зв'язок. Можливо, комусь із них потрібна допомога або вони переживають труднощі, про які ми не підозрюємо. У такому разі, наша присутність може стати великою підтримкою. На третьому етапі ми переходимо до конкретних методів допомоги, наприклад, роботи з психологом. Часто буває так, що ми не розуміємо причин, чому у людини виникають певні проблеми. Як зауважують командири: "На тренуваннях він показує себе з найкращого боку, але потім виявляються якісь нюанси - і ситуація змінюється".
Психолог також зауважує, що важливо періодично стежити за станом справ у команді. Можливо, хтось із колег почав вести себе незвично. Або ж у них можуть бути проблеми зі сном, втратою апетиту чи навіть відсутністю бажання їсти. Ці дрібниці заслуговують на увагу, хоча, звісно, це може бути важко реалізувати в умовах бойових дій.
Взаємодія між цивільними особами та військовими може значно дистанціюватися.
Для багатьох бійців стає морально важким повернення до бойових дій після травматичних ситуацій. Нерідко військові після першого бойового досвіду відчувають сильний страх і небажання повертатися на лінію бойового зіткнення. Здебільшого це пов'язано із технологічним розвитком війни, адже в жодній війні ще не було такої кількості дронів.
"Вони відчувають страх перед дронами, які можуть з'явитися в небі. Або ж, коли трапляється травматичний випадок, пов'язаний саме з цими апаратами, коли на очах товариша дрон вдаряє, чи завдає смертельних чи тяжких поранень," - ділиться Ганна.
Іноді виникають обставини, коли солдати, переживши важкий вихід з позицій, відчувають страх перед поверненням і навіть паніку. Вони можуть висловлювати свої почуття словами: "Я більше не в силах, мене охоплює страх".
"Це дуже поширене явище, особливо після перших виступів. На жаль, така реакція є звичайною. Я не можу навіть уявити, що повинно статися з людиною, щоб це вважалося нормальним," - зазначає Ганна.
В таких ситуаціях використовуються різноманітні стабілізаційні методи, до яких належать терапія рухами очей (EMDR) та інші психологічні підходи.
За словами психологині, страх - це природна реакція, але не завжди він переростає у посттравматичний стресовий розлад.
"Не можна стверджувати, що посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) обов'язково з'явиться після першої бойової місії. Також неможливо сказати, що він вразить кожного. Як і не варто вважати, що всі отримають контузію. Хочеться запевнити: не у всіх виникне ПТСР. Статистичні дані свідчать про те, що лише у 20% осіб розвивається цей розлад, незалежно від того, чи це військові, чи цивільні. ПТСР не з’являється миттєво," - підкреслює вона.
Чи доцільно відправляти на поле бою особу, яка висловлює страх?
"Як психолог, моя роль полягає в наданні рекомендацій. В контексті психології, я б порадила цій особі уникати безпосереднього перебування в зоні бойових дій, де ми, як піхотинці, ведемо вогонь. Замість цього, доцільніше залишатися на відстані, виконуючи свої обов'язки, а також забезпечувати можливість для людей, які беруть участь у бойових операціях, відновлюватися. Це означає, що паралельно з виконанням бойових завдань потрібно займатися психологічною підтримкою," - зазначила Денисова.
Перед виникненням самого ПТСР є ще два стани. Перший - гостра стресова реакція. Далі йде гострий стресовий розлад, і лише потім - сам посттравматичний стресовий розлад.
"Гостра реакція на стрес може проявитися протягом трьох днів після стресової ситуації. Якщо ж мова йде про гострий стресовий розлад, його симптоми можуть тривати від трьох днів до чотирьох тижнів. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) має більш тривалий характер. При ПТСР особа може переживати події, що сталися, наприклад, місяць тому, і страждати від проблем зі сном та нав'язливих спогадів. У випадку, коли немає жодної травматичної події, не можна поставити діагноз ПТСР. Щоб уникнути розвитку цього розладу, важливо вчасно звертатися за професійною допомогою," - підкреслює вона.
Важливо вчасно звернутися за психологічною допомогою, поки гостра реакція на стрес не переросла у більш постійні ментальні проблеми
За словами Ганни Денисової профілактика психологічних розладів включає своєчасну психологічну допомогу, підтримку побратимів та командирів, а також комплексну роботу з фахівцями.
Важливу роль відіграє розвиток резильєнтність - психологічної стійкості, яка допомагає військовим швидше адаптуватися до стресових умов.
"ПТСР не обов'язково призводить нас до якихось негативних речей. Ми стаємо сильнішими в процесі, - каже Ганна, - Важливо сказати і про резильєнтність. Це наша психологічна стійкість, наскільки швидко ми можемо відновитися в тих чи інших ситуаціях, які негативно на нас якось впливають на наш стан. Це термін йде з Америки. "Resilience" - стійкість. Як ти кульку притиснеш, то наскільки швидко вона тебе відтисне назад. Це сила власного опору".
Не менш значущою є взаємодія з командирами та військовими підрозділами, адже адекватна підтримка з боку керівництва може суттєво впливати на моральний стан військовослужбовців. Денисова пропонує розробити програми психологічної підтримки, які сприятимуть не лише подоланню стресових станів, а й запобіганню їхньому загостренню.
Of course! Please provide the text you'd like me to make unique.
Діяльність військових психологів сьогодні орієнтована не тільки на вирішення вже існуючих труднощів, а й на запобігання їх подальшому загостренню. Надзвичайно важливо, щоб військовослужбовці та їхні сім'ї усвідомлювали цінність психологічної підтримки та не мали страху звертатися за допомогою, оскільки це є ключем до успішного відновлення та адаптації.
Конфлікти трансформують особистості, і важливо підтримувати людей у їхньому пристосуванні до нових умов, щоб вони мали змогу повернутися до спокійного життя з якомога меншими психологічними травмами.
