Стриптиз, Лічхандон та Раджа. Які таємниці приховують позивні українських воїнів?
Якось уночі оператори дронів із підрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України полювали на окупантів. Або, як висловився співрозмовник УП серед розвідників, "*бали пі*орів скидами".
Один з пілотів зміг створити ідеальну картину для коригування ударів дроном. "Вражаючий кадр! Режисура на найвищому рівні. Ти справжній Тарантіно!", – захоплювалися його товариші. Так прізвище знаменитого американського режисера стало позивним для українського оператора БПЛА. Але, на жаль, не надовго.
Вранці бійці дізналися, що їхні удари були спрямовані на позиції корейців, що воюють на боці Росії проти України. У зв'язку з цим вони вирішили надати пілоту нове кличко - Лічхандон. Для тих, хто не знає: Лі Чхан Дон - це знаменитий режисер з Південної Кореї.
Розвідники зобов'язані регулярно змінювати позивні, щоб російські військові не змогли їх ідентифікувати, тому оператор дронів уже давно не Лічхандон. Але поза бойовою роботою побратими продовжують жартома називати його саме так.
Зараз у багатьох українських військових є позивні. Використовують їх для конспірації та зручної взаємодії під час роботи "в полях".
В Україні культура використання псевдонімів має багатий історичний розвиток, що триває вже кілька століть. Можна виділити чотири ключові періоди: епоху козацтва, діяльність підпільників, участь добровольців і миротворців у закордонних конфліктах, а також сучасну російсько-українську війну.
"Українська правда" зустрілася з істориком та військовим Ігорем Бігуном, щоб з'ясувати, чому та як українці застосовували псевдоніми в різні епохи. Ми також розпитали бійців, розвідників і контррозвідників про традиції надання позивних у контексті нинішнього конфлікту між Росією та Україною.
Цей текст - про історію та історії. Запрошуємо вас у подорож від козацтва до сьогодення.
Змінювати ім'я при зміні роду діяльності або соціального статусу - давня традиція. Її зачинателями в Україні історики вважають козаків. Адже всі, хто тікав на Січ, ставали вільними від кріпацтва.
Багато з них обрали шлях військової діяльності. Часто псевдоніми виникали на основі звань і посад козаків, таких як Курінний, Джура, Сотник або Хорунжий.
Козаки завжди відзначалися добрим почуттям гумору. Вони регулярно придумували одне одному смішні або іронічні прізвиська, що відображали їхні фізичні риси, наприклад, такі як Горбоніс або Рябко.
Пристрасті або залежності часто відображалися в прізвиськах. Наприклад, якщо козак був завзятим гравцем у карти, йому могли дати прізвище на кшталт "Туз" або "Нижник" (аналог "валета" у карткових іграх). Цікаво, що в сучасному українському війську позивні також присвоюють за схожими критеріями.
Читайте також: "Волоцюги із Сарматії". Як козаки допомогли Речі Посполитій стати великою та постраждали від величі шляхти
Після завершення козацького устрою в Україні настала етап спокою в еволюції культури псевдонімів. Водночас за межами країни ця традиція отримувала все більше популярності.
Учасники польського визвольного руху активно використовували позивні для конспірації, розповідає УП історик і військовий Ігор Бігун. Він, до слова, не має військового прізвиська. Адже служить у штабі і вважає недоречним використовувати псевдо в таких умовах.
У 1918 році поляки відновили свою державність, що стало предметом детального вивчення для українських діячів визвольного руху, які прагнули досягти подібного успіху. За словами Бігуна, Українська військова організація (УВО) запозичила багато аспектів із польського досвіду. Зокрема, практика використання псевдонімів для маскування справжніх імен вперше з'явилася в українському націоналістичному русі саме в цей період.
Ця традиція була успадкована від ОУН, а пізніше перейшла до УПА. Українські повстанці використовували псевдоніми виключно з метою конспірації. Іноді вони навіть не мали уявлення про справжні імена та прізвища своїх товаришів. Це слугувало запобіжником у випадку арештів і допитів їхніх соратників.
Командири мали по кілька псевдонімів, щоб не потрапити на гачок до спецслужб. Наприклад, Роман Шухевич був головою проводу ОУН, головнокомандувачем Української повстанської армії, генеральним секретарем з військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР). В ОУН він був відомий як Тур, в УПА - як Тарас Чупринка, а в УГВР - як Роман Лозовський. Листувався з членами проводу під псевдонімом "Чернець".
Іноді учасники підпільного руху обирали собі псевдоніми на честь своїх опонентів. Наприклад, один із ватажків у Волинській області в період 1943-1944 років носив прізвище "Ленін", оскільки раніше був членом Комуністичної партії Західної України в міжвоєнний час. Крім того, зустрічалися псевдоніми на честь Сталіна, Ватутіна та Хрущова. Як мінімум троє активістів ОУН також використовували ім'я "Берія", - ділиться інформацією історик Ігор Бігун.
Це явище стало настільки поширеним, що керівництво Української повстанської армії почало видавати укази про заборону використання так званих "ворожих" псевдонімів. Виникали курйози: уявіть, як можна нагороджувати бійців УПА з псевдонімами "Сталін" чи "Берія"? Проте, за словами Бігуна, ці заборони не дотримувалися в підпіллі.
Умань, 1992 рік.
Вздовж шляху крокують молоді чоловіки з великими сумками, прямуячи до вокзалу. Це добровольці Української національної асамблеї - Української народної самооборони (УНА-УНСО). Повз них неспішно котить свій велосипед місцевий мешканець.
- Куди ви прямуєте, хлопці? - цікавиться він.
- На війну. В Придністров'я, - голосно вигукує хтось із натовпу.
- Ой, я б із задоволенням, але куди ж мені подіти свій велосипед? - зітхає чоловік, знизуючи плечима.
Протягом півдня ми разом відвідали родичів місцевих "УНСОвців", щоб залишити у них велосипед для добровольця. Лише з третьої спроби нам вдалося втиснути двоколісний транспорт у сарай одного з хлопців. На війну в Придністров'ї велосипедист вирушив під позивним "Ровер".
Учасники УНА-УНСО використовували псевдоніми під час військових дій у Придністров'ї в 1992 році (на стороні сепаратистів), в Абхазії в 1993 році (підтримуючи грузинів) та в Чечні в 1994-1995 роках (разом із чеченцями). Про це розповідає Ігор "Тополя" Мазур, бойовий командир УНА-УНСО та діючий офіцер 112-ої бригади територіальної оборони. Єдиними, хто не використовував позивні, були штабні офіцери, які не брали участі в бойових діях.
Щоб зашифруватися від російських і українських спецслужб, представники організації змінювали позивні від війни до війни. В Придністров'ї Мазур називав себе Гай. Він сам обрав цей псевдонім із прив'язкою до прізвища прадіда.
На війну в Абхазії позивні для добровольців вигадував керівник київської організації. Мазур став Тополею, бо має два метри зросту.
"Моя команда бійців, що вирушила до Абхазії, мала назву "дерев'яна". Усі учасники були з позивними, які стосувалися дерев: "Тополя", "Шипшина", "Калина", "Верба", "Береза". Наступна група отримала псевдоніми, пов'язані з погодними умовами: "Дощ", "Сльота", "Калюжний", "Ясний", - згадує Тополя.
Згадаймо, що у 1993 році журналіст та засновник "Української правди" Георгій Гонгадзе створив документальний фільм "Тіні війни", присвячений російському вторгненню в Абхазію. Основними персонажами цього твору стали бійці УНА-УНСО.
У Чечні бійці "УНСО" використовували "регіональні" позивні. Мазур отримав ім’я Аскер, що в перекладі з чеченської означає солдат.
У ході війни між Росією та Україною військовослужбовець обрав собі другий псевдонім - "Тополя". Цей позивний настільки міцно асоціюється з Мазуром, що іноді оточуючі сприймають його як реальне прізвище військового.
— Вітер-1! Вітер-1! Вітер-1! — чітко промовляє в рацію один із українських солдатів.
- Дощ-10, прийом! - відповідає радист на іншому кінці дрота.
Ось вже кілька років військові використовують подібні методи для взаємодії та координації своїх дій під час бойових операцій. У радіозв'язку суворо заборонено називати співрозмовників за ім'ям, прізвищем чи званням, адже противник завжди може перехопити інформацію.
Із поширенням радіостанцій у ХХ столітті в кадрових арміях світу позивні почали використовувати всі радисти. Українці - не виняток.
Раніше псевдоніми в ЗСУ були закріплені в основному за раціями, а не за військовими. Радіопозивні зазвичай складалися зі слова і цифри. Бійцям їх передавали в таблицях, що складали в службі зв'язку підрозділу.
Оскільки до 2014 року в Україні не було активних бойових дій, українці найактивніше використовували радіопозивні під час участі в миротворчих операціях за кордоном.
Досліджуйте також: Містичний світ шевронів. Які історії приховують військові через свої нарукавні знаки.
У службах безпеки ситуація була кардинально іншою. У центрі спецоперацій "Альфа" СБУ використання позивних стало обов'язковим для всіх контррозвідників ще до початку російської агресії в 2014 році. Більше того, до вибору псевдоніма висуваються певні вимоги: він повинен бути коротким, не нагадувати прізвище, а також містити багато дзвінких приголосних, щоб забезпечити чіткість у передачі інформації по радіозв'язку.
Полковник Служби безпеки України Роман Костенко ділиться з УП давньою традицією "альфівців":
"Ти не можеш сам вибрати собі позивний. Вони зазвичай народжуються зі смішних історій або курйозних ситуацій. "Трос", бо порвав усі троси на тренажерах під час першого тренування. "Краб", бо плаває нестандартно. В мене вийшло не "залетіти" в перші місяці служби, тому отримав нормальний псевдонім (сміється)".
Костенко став Громом у 2008 році, щойно перевівся в СБУ із ЗСУ. В "Альфі" він займався мінно-вибуховою справою. Де би він не з'являвся - на навчаннях чи бойових завданнях, усе навколо гриміло, тому й "Гром".
"Бійці Альфи" використовують як постійні позивні, так і разові. Останні вони почали активно впроваджувати після 2014 року, під час виконання спеціальних операцій та бойових завдань. Деякі командири часом замінюють оригінальні псевдоніми своїх підлеглих на числові - наприклад, замість "Турист" стає "221-ий". Інші ж експериментують з іменами та прізвищами, перетворюючи Івана Петренка на "Дмитра Шевченка". І, звичайно, ніхто не розголошує, що він належить до "Альфи".
Сьогодні в Збройних силах України налічується не менше 880 тисяч військовослужбовців. Багато з них використовують позивні, за винятком тих, хто працює в штабах на задньому плані, де зазвичай звертаються один до одного за іменем та прізвищем.
Введення коротких псевдонімів стало поширеним явищем з початком бойових дій на сході України. По-перше, багато військових отримали портативні рації для зв'язку в умовах бойових дій. Правила анонімності залишаються в силі. По-друге, значно простіше звертатися до товариша по зброї за коротким прізвиськом, аніж використовувати його повне ім'я.
Позивні, які отримали чинний та колишній головнокомандувачі Збройних Сил України, Олександр "Барс" Сирський та Валерій "Волонтер" Залужний, з’явилися ще в період проведення АТО.
Сирський очолював військову групу, яка носила його ім'я. Що стосується Залужного, то він вибрав собі цей псевдонім після п’яти днів ув’язнення на гауптвахті в 2016 році за "недостатнє забезпечення солдатів на полігоні Широкий лан" (тоді ситуацію контролювали волонтери), розповідає УП джерело з оточення колишнього головнокомандувача.
У бойових частинах позивні повинні бути унікальними, щоб уникнути непорозумінь під час виконання місій. Проте в рамках бригад часто трапляються випадки, коли зустрічаються "двійники".
Коли я вступив до армії у 2022 році, навколо мене були лише Адвокати, Діди і Бороди. Я ж прагнув мати унікальний позивний, тому вибрав "Морті". Цей персонаж з серіалу "Рік і Морті" мені дуже подобається, оскільки він росте та змінюється з кожним сезоном: як морально, так і інтелектуально. Під час служби я зустрів кількох військових із позивним "Морті", і один із них також був "хартієць", - ділиться своїми думками 27-річний Олексій Крименюк, начальник відділу планування бригади "Хартія".
Дехто з військових, як Морті, вигадує собі позивний сам.
Деякі люди приходять до армії з прізвиськами, які отримали ще в дитинстві, як, наприклад, начальник медичної служби з позивним "Раджа". Його друзі почали називати його Раджею ще в початковій школі, оскільки він завжди був лідером серед однолітків. У 2023 році 30-річний лікар вирішив приєднатися до військових, зберігши своє дитяче прізвисько.
Деяким військовим позивні обирають на БЗВП, враховуючи їхній вік, цивільну професію або зовнішність. Проте найчастіше клички з'являються в результаті кумедних моментів під час служби або бойових дій.
Одного разу групі українських розвідників довелося "тактично відступати" з позицій. Вони настільки швидко збиралися і тікали, що один із бійців забув свої берці, але "евакуював" класичні туфлі, які тримав на позиціях "про всяк випадок".
Через інтенсивність бойових дій розвідник не зміг придбати нове тактичне взуття, тому якийсь час змушений був перебувати на позиціях у піксельній формі та елегантних лакованих черевиках. Його товариші довго жартували з цього приводу, після чого присвоїли йому позивний "Мажор".
Протягом майже п'яти століть ідея використання псевдонімів в Україні зазнала значних змін: від прагнення почати нову главу з новим ім'ям до потреби в конспірації та зручності в умовах бою. Сьогодні українці створюють нову епоху в історії позивних, яка кардинально відрізняється від усіх попередніх.
За сотнями тисяч абстрактних псевдонімів ховаються реальні бійці - зі своїми особливостями, звичками і забобонами.
"У нашому батальйоні є така думка: краще не змінювати позивний, адже це може принести нещастя. Існують випадки, коли солдати гинули на полі бою майже відразу після зміни своїх позивних, які їм не до вподоби. Тому всі дотримуються цього повір'я," - ділиться своїм досвідом боєць з досить провокативним позивним.
Чоловік долучився до Сил оборони України на початку великої війни. Понад півтора року він узагалі не мав прізвиська, бо служив в охоронному підрозділі в Києві, де це не схвалювали.
Наприкінці вересня 2023-го військовий перевівся в бойовий батальйон. На Донеччині вже холодало. Але чолов'яга все одно не зраджував своїй звичці - й надалі спав у самому спідньому. І час від часу вибігав уночі на вулицю покурити, напівоголений.
