Від літератури до політичних справ: Яким чином Союз українок Америки знайомить американців з Україною. Бесіда.
Українська література має потенціал стати одним із шляхів залучення американців до України, відкриваючи їм не лише її культурні багатства, але й сучасні реалії життя та політичні події. На це й сподівається Книжковий клуб Союзу українок Америки (UNWLA), який орієнтований на англомовних читачів.
Його учасники читають твори українських авторів або книжки про Україну в англійському перекладі, а до обговорень запрошують американських та інших західних експертів. Про те, як література допомагає будувати міст між Україною та США, Голосу Америки розповіла засновниця та модераторка клубу, національна голова з питань освіти Союзу Українок Америки Анна Петеліна.
Ірина Матвійчук, Голос Америки: Аню, розкажіть будь ласка про ваш книжковий клуб, чим він приваблює американську аудиторію?
Анна Петеліна, засновниця книжкового клубу UNWLA, ділиться своїм баченням: хоча сама концепція книжкових клубів не є новою, наш клуб має унікальну мету. Ми прагнемо зосередити увагу на англомовній аудиторії, щоб читати, обговорювати та популяризувати серед американців твори українських письменників — як класиків, так і сучасників — в англійських перекладах.
Наша основна вимога полягає в тому, щоб ці книги були доступні для замовлення в бібліотеках, а також для покупки в книжкових магазинах чи на веб-сайтах видавництв. Іншими словами, книга повинна фізично існувати, щоб люди мали можливість отримати до неї доступ.
Іншою особливістю нашого клубу, яка робить його унікальним серед інших, є те, що щомісяця ми організовуємо сесії, куди запрошуємо англомовних фахівців. Вони діляться своїми думками на теми, що висвітлюються в обраних книгах. Ми прагнемо залучати тих, хто не має українських коренів, або ж тих, хто досліджує Україну з західної перспективи, таким чином, щоб збагачувати наші обговорення новими поглядами.
Це відкриває перед нами шанс отримати особливий погляд, зовнішню оцінку українських письменників та їхніх творів від особи, яка не зростала в Україні та не має знань про місцевий літературний контекст.
Зокрема, ми демонструємо англомовним читачам, зокрема американцям, що українська література не є чимось чужим або спеціалізованим, що виникло зовсім нещодавно. Це, навпаки, багатогранна традиція, що налічує багато століть, яка витримала численні репресії, заборони та спроби знищення. Вона залишається надзвичайно актуальною і важливою.
Є багато творів, які заслуговують на увагу, наприклад, "Кассандра" Лесі Українки, що була перекладена на англійську. Ця п'єса була створена століття тому, але її зміст залишається надзвичайно актуальним сьогодні, оскільки вона порушує важливі теми, такі як правда і пропаганда, коли люди ігнорують очевидні факти та згодом стикаються з неминучими наслідками своїх дій.
Оцей зв'язок української літератури з універсальними темами, він цікавий американській аудиторії. Окрім того, до нас приходять люди, яким небайдужа Україна, які абсолютно щиро емпатують українцями та Україні, які хочуть знати про українську літературу і культуру більше.
Нашою цільовою аудиторією є також друзі, знайомі та родичі, які живуть на території Сполучених Штатів.
І.М.: Іноземні експерти, яких ви запрошуєте, чи ви їх просите заздалегідь читати книги, які ви обрали до обговорення?
А.П.: Оскільки клуб розпочав свою діяльність у лютому цього року, пройшло ще зовсім небагато часу. На даний момент всі наші відвідувачі так чи інакше вже знали ту літературу, яку ми обирали для обговорення щомісяця.
У лютому ми мали можливість обговорити "Кассандру", і на нашій зустрічі був присутній професор Ульям Блекер, який викладає українську та східноєвропейську культуру в Університетському коледжі Лондона. Для нього цей твір Лесі Українки не став новинкою, адже він включає його в свою навчальну програму. Нам було цікаво розглянути "Кассандру" не лише з іноземної перспективи, але й з чоловічого погляду.
У березні ми проводили дискусію про твір сучасної авторки Оксани Луцишиної та запросили на захід саму письменницю, яка наразі проживає в США.
У червні ми обговорювали книжку українського автора на тему прайду з американським професором британсько-американської літератури LGBTQI 19-го століття.
Це був цікавий досвід — вивчити історію голосів української LGBTQI-спільноти, яка включає як тих, хто перебуває на фронті, так і тих, хто підтримує з тилу, а також активістів і цивільних осіб. Мені було важливо розглянути їхній досвід крізь призму людини, яка виросла в американському середовищі.
І.М.: Хто входить до складу вашого клубу? Чи є серед них велика кількість американців?
А.П.: Відсоткове співвідношення насправді не є суттєвим. Тут є як справжні американці, так і українці з діаспори, які вже народилися в США, скажімо, в певному поколінні. Інколи до нас приєднуються також люди з України, але їхня кількість, звісно, залишається невеликою.
І.М.: Які відгуки ви чуєте від, власне, американців про українську літературу?
А.П.: Зазвичай люди висловлюють свої думки в загальному форматі. Чаще за все це позитивні враження, які свідчать про те, що їм сподобалася книга.
Іноді вони пропонують книжки на майбутнє, це свідчить про те, що те, що ми читаємо, викликає інтерес до того, щоб цікавитися іншими авторами.
Люди діляться враженнями про те, як відвідали бібліотеку, де виявили нових авторів, які їх зацікавили, і висловлюють бажання прочитати ще кілька книг або дізнатися більше про самих авторів. Цей інтерес тільки зростає. Ми безумовно спостерігаємо позитивну тенденцію.
Цей процес не є миттєвим, але ми щасливі від тих результатів, які можемо спостерігати вже сьогодні. Особливо радує те, що відсоток наших постійних слухачів з Америки залишається стабільним у різних клубах, а також приємно бачити, як до нас приєднуються нові учасники.
Цей інтерес вже виходить за межі книг і культури, адже люди починають активно слідкувати за новинами з України. Нещодавно вони виявили цікавість до протестів з використанням картону в Україні. Таким чином, все більше людей занурюються у політичні події країни, що є позитивною тенденцією.
По-перше, це створює можливості для більш активного обговорення, а також спрощує доступ для українських митців, письменників і науковців, які прагнуть увійти в англомовний простір США. Вони отримають певну базу і підтримку, а американці вже не задаватимуть питання про те, де знаходиться Україна і що це за країна.
І.М.: А як чином ви пропагуєте свій клуб? Як ви розказуєте американській аудиторії про себе і про книжки, які читаєте?
А.П.: Ця діяльність реалізується в контексті Союзу України в Америці. Ми маємо певні переваги, адже організація має численні відділення в різних штатах США.
Представники цих підрозділів відвідують наш клуб, де проходять індивідуальні сесії з учасниками клубу, які ведуть діяльність у своїх громадах. Дехто з них займається навчальними проектами, інші спеціалізуються на адвокації, але всі вони так чи інакше сприяють популяризації клубу.
Коли мова заходить про засоби впливу, то слід зазначити соціальні мережі, усні рекомендації, особисті спілкування та необхідність перехресних порад.
Крім того, важливо співпрацювати з представниками американських академічних установ, викладачами, професорами та авторами, які мають інтерес у популяризації своїх книжок. Також ведеться робота з медіа та блогерами, які займаються просуванням інформації про літературу. Це досить широкий спектр діяльності, насправді.
Ми маємо YouTube-канал, а на вебсайті Союзу українок Америки є спеціальна секція, яка присвячена нашому клубу.
І.М.: Як ініціаторка заснування клубу, чи вважаєте ви, що тут є можливість для чогось більшого, ніж прості бесіди про книги? Можливо, це стане основою для реалізації масштабніших проєктів? Які ваші уявлення про подальший розвиток цього клубу?
А.П.: Стратегічно насправді є певні плани на те, щоб використовувати клуб як платформу для проведення певних фандрейзингових кампаній. До прикладу, збирати кошти на переклади українських книг, тому що потреба в цьому завжди існує, на підтримку видання книг.
Безумовно, ми прагнемо продовжувати розвиток цього проекту як платформу для посилення голосів українців, які живуть за кордоном: видавців, письменників, науковців та викладачів. У цьому контексті ми плануємо використовувати клуб як інструмент підтримки цих груп осіб.
