Чому коаліція під керівництвом Туска зазнала розколу та яке відношення до цього має новий президент Польщі?

У польській політичній арені знову відчувається наближення серйозної кризи.

Центральний комунікаційний порт, найбільший інфраструктурний проект, що залишився недобудованим за часів правління партії "Право і справедливість", став ареною для суперечок між різними політичними концепціями.

Зусиллями президента Кароля Навроцького, за яким стоїть опозиційна партія "Право і справедливість", проєкт знову реанімували.

В парламентській коаліції на чолі з прем'єром Дональдом Туском розраховували швидко "завалити" законопроєкт, але не вийшло. Завдяки частині голосів владної коаліції.

Досліджуючи розбіжності в коаліції Дональда Туска та можливості для опозиційних сил у Польщі, зверніться до статті міжнародного експерта Станіслава Желіховського під назвою "Повстання проти Туска? Чому польська коаліція опинилася на межі розпаду". Тут ви знайдете стислий аналіз ситуації.

Центральний комунікаційний порт (ЦКП) - це амбітний польський проект, який був ініційований за часів правління партії "Право і справедливість" (хоча концепція зародилася раніше), і слугує символом інфраструктурного прогресу сучасної Польщі.

Однак для партії "Право і справедливість" ("ПіС") цей проєкт є не лише інфраструктурною ініціативою, а й важливим елементом політичної стратегії.

Ще в ході виборчої кампанії президент Кароль Навроцький, який на той момент був незалежним кандидатом за підтримки "ПіС", висловлював бажання повернути цю інвестицію до первісної концепції партії Ярослава Качинського.

Для чинного уряду Дональда Туска ЦКП - це вагомий виклик.

З одного боку, значні інвестиції в масштабні проєкти можуть сприйматися як легковажність у період безпекових загроз. Проте, з іншого боку, рішуче "ні" може відштовхнути тих виборців, які бажають бачити Польщу сучасною, конкурентоспроможною та інтегрованою в європейський простір.

Проблема Центрального комунікаційного порту викликала сумніви щодо стабільності коаліції, яка і так перебуває в непростій ситуації.

Важливим моментом стало голосування 26 вересня, коли Сейм відмовився підтримати ініціативу "Лівиці" щодо відхилення президентського законопроєкту про забезпечення будівництва ЦКП на етапі першого читання.

Результати голосування продемонстрували наявність внутрішніх суперечностей у складі більшості.

Серед депутатів, які виступили проти, виявилося 9 представників партії "Польща-2050", яка є молодшим партнером у коаліції. Серед них був і лідер цього руху - маршалок (спікер) Сейму Шимон Головня.

Сучасні обставини, що оточують Головні, потребують особливої уваги, оскільки він прямо висловлює свої нові політичні прагнення.

Слід зазначити, що восени 2023 року Головню обрали на посаду голови Сейму не на тривалий термін, а всього на два роки. У вересні 2025 року він повинен передати свої обов'язки представнику "Лівиці".

Посада спікера відігравала важливу роль у досягненні успіху на президентських виборах, але його кандидатура виявилася абсолютно невдалою.

Актуальні низькі рейтинги Головного та його політичної сили викликають сумніви щодо їхнього майбутнього в політиці.

На цьому тлі маршалок Сейму зробив заяву, що подав заявку на посаду верховного комісара ООН у справах біженців, однак він сам не вірить у призначення.

Складається враження, що маршалок Сейму прагне забезпечити собі альтернативний шлях: у випадку загострення внутрішніх конфліктів у коаліції він зможе шукати нові можливості не лише у Варшаві, але й у міжнародних організаціях.

Події в Сеймі і нові амбіції маршалка показали, що коаліція радше нагадує тимчасовий пакт, аніж міцний союз, і має тріщини, які важко замаскувати навіть найкрасивішими словами про єдність.

Кожна нова тріщина стає можливістю для опозиційних сил, які прагнуть розділити коаліцію.

Конфлікт між президентом Навроцьким та урядом Туска явно не посилює українсько-польську співпрацю.

І що найголовніше, в даний момент у цьому конфлікті перевагу має президент, який демонструє значно більш критичний підхід до України.